Міграція існувала в світі завжди. Люди переміщалися в пошуках роботи, житла, кращих умов існування. Мігрували сім'ї, села і навіть народи. Це явище актуальне донині, воно набуло нових рис і розширило географію напрямків. Феномен Європейського Союзу, який об'єднав під одним дахом багато народів на ґрунті політичному та економічному, практично не впорався із завданням гуманітарним: побудова мультикультурного простору не принесла очікуваних результатів. Останнє десятиліття біографії ЄС, коли в нього влилися країни незахідної Європи, спричинило безліч нестиковок і напружень між "старими" і "новими" європейцями. Найболючіша - проблема міграції, як зовнішньої, так і внутрішньої.
Референдумом
по біженцях
Минулої неділі громадяни Швейцарії вийшли на черговий загальнонаціональний референдум і висловили свою думку з двох питань: підтримали посилення міграційного закону і заодно відмовилися змінити звичну систему виборів.
У вересні 2012 р. до федерального закону про міграцію було терміново внесено поправки про зміну правил набуття статусу біженця, що відразу ж набули чинності. Однак не всім громадянам вони видалися доречними. Тому молодіжне крило партії Зелених спільно із церковними та правозахисними організаціями зібрали 50 тис. підписів, необхідних для проведення загальнонаціонального референдуму. Правляча Народна партія Швейцарії запропонувала ще одне запитання: про обрання уряду прямим голосуванням. Цю пропозицію було відкинуто, оскільки швейцарці не люблять експериментувати й міняти те, що працює. А що стосується запитання про іммігрантів, то 79% (!) жителів Швейцарії погодилися із жорсткішими процедурами прийому іноземців. Активна кампанія "зелених" про загрозу зростання ксенофобії не вразила їх.
Згідно з новими поправками, по-перше, скасовується можливість подачі запитів на надання притулку до швейцарських посольств і консульств (як це було раніше); тепер звертатися із запитом можна лише на кордоні Швейцарії або в аеропортах країни. По-друге, дезертирів і відмовників від військової служби (з різних мотивів) більше не розглядають як біженців. Річ у тім, що Швейцарія була єдиною країною в Європі, котра автоматично надавала притулок цим категоріям біженців. І, по-третє, кандидатів на одержання статусу біженця, які порушили громадський порядок, утримуватимуть у спеціальних закритих центрах.
Квотами по сусідах
Повоєнна Швейцарія тривалий час трималася в Європі відокремлено, не вступаючи до жодних союзів і зон. Навіть до ООН країна вступила в 2002 р. Першою "ластівкою" зближення стала угода між Швейцарією та ЄС 1999 р. про вільне переміщення громадян - із застереженням, що кожна зі сторін може призупинити договір "з міркувань безпеки". А в 2005-му на загальнонаціональному референдумі громадяни Швейцарської Конфедерації раптом висловилися (54,6%) за приєднання
з 2008 р. до Шенгенської та Дублінської систем Євросоюзу. Шенген спрощував переміщення всередині Європи, а Дублінська угода відкрила швейцарцям доступ до бази даних "Євродак", яка зберігала відбитки пальців нелегальних мігрантів.
Політично спокійна, соціально благополучна Швейцарія завжди здавалася острівцем європейського щастя. Сюди намагалися прорватися не тільки громадяни з бідних і воюючих країн - її вподобали іммігранти з усіх країн Євросоюзу. Це швейцарці особливо відчули за останні два роки.
Майже 25% усієї робочої сили в країні становлять мігранти, тим самим утримуючи досить низький рівень безробіття - близько 3%. Щорічний приплив робочої сили до Швейцарії становить більше ніж 80 тис. іноземців - один із найвищих рівнів міграції в Європі. І це в країні з
7,7 млн населення.
Тому у Берні згадали завбачливо прописаний 1999 р. пункт угоди: коли потік іммігрантів
з ЄС сягне "стелі", Швейцарія має право цей потік обмежити. Що й було зроблено її урядом. Причому для цих дій референдуму не знадобилося: згідно із соціальними опитуваннями, близько 60% швейцарців підтримують дії політиків щодо обмеження імміграції, і тільки 25% - вступ до Євросоюзу.
З минулого року обмежено максимальну кількість дозволів на проживання: 2180 на рік для громадян із восьми країн Східної Європи, які стали членами ЄС 2004 р. Жорсткіші правила для іммігрантів з Болгарії та Румунії. А з червня цього року уряд Швейцарії запровадив квоти на проживання й роботу для громадян інших 17 членів ЄС -
53 700. Усе це не тільки "з метою зробити імміграцію більш прийнятною в суспільстві", а й тому, що партії правого спрямування, які спекулюють гаслами про засилля дешевої робочої сили, дедалі більше нарощують свою популярність.
Впорядкування
по-європейськи
Поки що не настільки прямі, як у Швейцарії, але досить практичні дії з "упорядкування" міграційних потоків днями має ухвалити Європарламент. Зокрема, йдеться про запровадження нових правил на внутрішніх кордонах Шенгенської зони на випадок надзвичайних обставин. Питання це виникло торік на засіданні Ради ЄС у Люксембурзі під впливом наслідків "арабської весни", чи то пак у результаті масового напливу мігрантів з Єгипту та інших арабських країн. Окрім того, в пам'яті європейських чиновників міцно вкарбувалася ситуація 2010 р. з болгарськими та румунськими циганами, коли ті масово "рвонули" в "стару" Європу, чим неабияк налякали добропорядних бюргерів, а Брюссель виявився практично безпорадним у врегулюванні нестандартної ситуації. Тому, очевидно, євродепутати схвалять документ про "запровадження тимчасового (до шести місяців) контролю документів на внутрішніх кордонах ЄС".
Сьогодні більшість членів Європарламенту дотримуються думки, що оскільки громадяни Болгарії та Румунії також є громадянами Євросоюзу, то мають законне право перетинати кордони всередині співдружності. Однак у європейських важковаговиків - Німеччини, Франції та примкнулої до них Данії - інше бачення проблеми. Вони звертаються до влади Болгарії та Румунії з вимогою контролювати своїх громадян, які таборами переміщуються просторами Європи. На що в Софії та Бухаресті резонно відповідають, що цигани такі ж громадяни ЄС, як і інші.
У Європі потік громадян
із Болгарії та Румунії називають "міграцією від злиднів". Суспільна дискусія в Німеччині розгортається навколо можливої "ерозії німецької соціальної системи", оскільки соціальні допомоги в Німеччині "удвічі-втричі перевищують середню зарплату в Румунії та Болгарії", цитує Deutsche Welle слова директора мюнхенського інституту економічних досліджень Ганса-Вернера Зінна. Саме "щедра" соціальна допомога приваблює в країну дедалі більше біженців із балканських країн. Ще в 2007 р. у Німеччині налічувалося
64 тис. мігрантів з Болгарії та Румунії. За п'ять років їхня кількість зросла втричі. Число біженців з Балкан, більшість з яких цигани, істотно зросла в Бельгії, Люксембурзі, Швеції.
На нещодавній (6 червня) зустрічі міністрів внутрішніх справ країн ЄС у Люксембурзі глава німецького МВС Ганс-Петер Фрідріх заявив, що його країна має намір жорстко припиняти спроби використати систему соціального забезпечення - аж до видворення зі своєї території нелегальних мігрантів з Болгарії та Румунії. Коли в березні уряди цих двох країн заявили про своє бажання скасувати контроль на кордонах з Євросоюзом і запровадити повноцінний Шенген, Німеччина і Нідерланди зуміли в черговий раз переконати Єврокомісію перенести це рішення на кінець 2013 р. Проте, згідно з умовами, застереженими 2007 р. при вступі Болгарії та Румунії до ЄС, строк їхньої "внутрішньої ізоляції" спливає в 2014 р., а тому болгари і румуни, які отримали роботу чи вступили до університетів, зможуть оселитися в будь-якій з країн ЄС. Судячи з усього, на той час у "старій добрій Європі" винайдуть чергову перепону для "молодших європейських братів".
Британський креатив
Ось, наприклад, який креативний хід вигадали чиновники Великобританії. У січні ц.р. газета The Times повідомила, що британська влада всерйоз збирається розгорнути "антирекламу" своєї країни, спрямовану на можливих іммігрантів з Болгарії та Румунії. Передбачається, що їх "лякатимуть" дощовою погодою, відсутністю роботи й низькою оплатою. Таким чином, уряд нібито готується зняти обмеження (із січня 2014 р.) для жителів цих балканських країн на проживання та роботу у всіх країнах ЄС, включно з Британією. У Лондоні чомусь вважають, що з Балкан рине масовий потік не стільки дешевої робочої сили, скільки охочих скористатися безплатною медичною системою, шкільною освітою та іншими соціальними благами. За неофіційними підрахунками, на майбутні п'ять років уряд очікує близько 250 тис.
балканських іммігрантів. Хоча перша хвиля розширення ЄС 2004 р., коли жителі восьми центральноєвропейських країн отримали право на вільний в'їзд до будь-якої країни Євросоюзу, не призвела в Британії ні до обвалу ринку праці, ні до колапсу соціальної системи.
Не секрет, що до Великобританії завжди прагне більше іммігрантів, ніж до будь-якої іншої країни Європи. Частковим бар'єром виступає Шенгенська зона, куди Британія не входить. Але для громадян ЄС вхід відкритий, у тому числі з найбідніших країн ЄС. Цікаво, що британців, чверть яких за походженням іноземці, сьогодні дедалі більше обурює наплив іммігрантів у країну та їх утримання коштом британських платників податків. Це спритно використовують партії та рухи ультраправого спрямування. Колись маргінальна Партія незалежності Сполученого Королівства (UKIP), яку зневажливо називали "партією клоунів", послуговуючись антиєвропейською та антиіммігрантською риторикою, в березні ц.р. на останніх муніципальних виборах в Англії та Уельсі набрала близько 25% голосів.
Ось чому кабінет міністрів консерватора Девіда Кемерона змушений вживати превентивних заходів щодо стримування потоку мігрантів навіть із ЄС. Наприклад, громадяни Євросоюзу тепер повинні будуть довести, що мають роботу в Британії чи "реалістичні" шанси її отримати, перш ніж одержать допомогу у зв'язку з безробіттям. Крім того, суворо перевірятимуть знання англійської. Як заявив в одному з інтерв'ю міністр закордонних справ Вільям Гейг, практиці "туризму з метою отримати допомогу" буде покладено край.
Казус мігранта в Європі відіграв вкрай небезпечну роль. За останні всього кілька років свої позиції істотно посилили популістські партії ультраправого та націоналістичного спрямування "старої" Європи. Сумно відома партія Ле Пена "Національний фронт", яка досягла стабільних 15% підтримки у Франції, сьогодні переживає новий сплеск популярності. "Істинні Фіни" на останніх парламентських виборах отримали 20% голосів. Італійська "Північна ліга", маючи всього 10% підтримки по країні в цілому, дуже впливова сила на півночі країни. Нідерландську "Партію Свободи", як непримиренного противника ісламу, стабільно підтримують вже понад 15% населення країни. Третьою в парламенті Данії стала "Народна партія", і навіть кволі "Шведські демократи" вже подолали парламентський бар'єр.
Не секрет, що популярність таких рухів зростає не з огляду на ідейні засади чи ідеологічні новації. Навпаки, її живить консерватизм благополучного бюргера, який веде традиційний спосіб життя, поважає історичні підвалини батьківщини, шанує тип суспільства, усталеного у свідомості кількох поколінь. Усякі зміни, які несе глобалізація світу, здаються йому зазіханням на його особисту безпеку. Часто явище це називають "консерватизмом звички". Хай там як, але черговий виклик Євросоюзу кинула проблема внутрішньої і зовнішньої міграції. Якщо політичні голови не знайдуть гідного рішення, подальше протистояння між Старою і Новою Європою, між "ми" і "вони", буде дедалі важче прикривати маскою цивілізованості.