Попри вимоги Єврокомісії, уряд Італії внесе на розгляд парламенту бюджет, що передбачає фіскальний дефіцит у розмірі 2,4% ВВП на найближчі три роки.
Хоча загальне правило для країн зони євро, встановлене Пактом про стабільність і зростання, обмежує стелю дефіциту 3% ВВП, ЄС вимагав від Італії більш збалансованого бюджету, оскільки державний борг країни становить 133,4% від ВВП. Це другий показник у Євросоюзі, - гірші справи з держборгом лише в Греції, що багато років до кризи нарощувала борги, а тепер потрапила в пастку непід'ємних виплат, які потребують усе нових позик.
Однак уряд Італії, сформований крайньою правою "Лігою Півночі" й популістами з "Руху п'яти зірок" і налаштований доволі євроскептично, пішов на економічний ризик. Головною причиною цього кроку були, власне, популістські соціально-економічні гасла, що стали важливим чинником успіху обох партій на недавніх виборах. Прем'єр-міністр країни Джузеппе Конте заявив, що бюджетні цілі "розумні й сміливі" і що вони сприятимуть як зростанню економіки, так і "соціальному прогресу", - інакше кажучи, поліпшенню рівня життя італійців. Гроші мають піти на зниження податків та на інфраструктурні проекти.
Навіть міністр економіки Массімо Тріа - призначений, утім, свого часу як компромісна з ЄС постать - захищав варіант бюджету з дефіцитом 1,6%, що вкладається в рамки вимог Брюсселя. Однак його голосу не почули, партійні інтереси виявилися важливішими. Лідери коаліційних партій називають новий бюджет "бюджетом змін". Але якими будуть ці зміни?
Поточна ситуація
Зазначимо, що дефіцит 2,4% ВВП - це не унікально високий показник для Італії. З початку кризи 2008 р. жодного разу дефіцит італійського бюджету не становив менше 2% ВВП, а у 2009 р., найгіршому для європейських економік, він взагалі перевалив за 5%. Однак це призвело до зростання держборгу, і тому попередній лівоцентристський уряд ставив за мету у трирічній перспективі спочатку прийти до дефіциту менше 1% ВВП, а потім і взагалі провести перший для Італії за понад 20 років бездефіцитний рік.
Проте заходи економії, яких Італія (як і інші країни ЄС, що значно постраждали від кризи) вжила, серйозно вплинули на італійське суспільство. В падінні рівня життя обвинуватили центристські партії, рейтинг яких усе падав. На цьому тлі почалася міграційна криза; саме Італія, поряд із Грецією, стала країною, куди Середземним морем прибувало найбільше біженців. Класичні суперечливі гасла борців з міграцією - "вони відбирають наші робочі місця" і "вони нічого не хочуть робити, тільки чинять злочини й отримують соціальну допомогу" - зазвучали з новою силою. Саме ці два чинники зумовили стрімке зростання популярності партій, які раніше здавалися маргінальними, а тепер взяли владу до своїх рук.
У 2013 р. більшість італійців, за опитуваннями, були згодні з тим, що державний борг необхідно зменшити. Через чотири роки ситуація змінилася, - італійці не були готові далі терпіти заходи економії. Додатковим чинником для таких змін стало високе безробіття: на вересень ц.р.. воно становило 10,1%, третій показник у ЄС після проблемних Греції та Іспанії. Ба більше, південь Італії у плані безробіття (особливо молодіжного) є одним із найпроблемніших регіонів ЄС. У регіоні цей показник на 2017 р. становив 19%, а на Сицилії взагалі сягав 21,5%. Для порівняння: середній рівень безробіття в ЄС на той момент становив 7,6%.
Саме тому "Ліга Півночі", яка колись була сепаратистською партією з гаслами на кшталт "досить годувати відсталий Південь", переформатувалася за останні роки в загальноіталійську націоналістичну партію - з типовими для європейських націоналістів обіцянками поліпшити економічний добробут корінних жителів. Не змінюючи офіційної назви в статуті партії, вони, однак, провели ребрендинг, пішовши на вибори під назвою "Ліга". І такі заходи принесли їм успіх, - партія набрала 17,4% голосів на березневих парламентських виборах. Ба більше, впродовж наступного півріччя їхнє правління (а фактичним главою уряду називають саме лідера "Ліги Півночі" Маттео Сальвіні), очевидно, італійцям сподобалося: наприкінці жовтня опитування громадської думки показували підтримку правої партії на рівні 30-32% , при падінні рейтингу "Руху п'яти зірок", іншого учасника коаліції, лише на кілька відсотків, порівняно з результатами виборів.
Можливо, саме закріплення громадської підтримки дозволило правлячим партіям піти на конфлікт із ЄС і запропонувати бюджет із відносно високим рівнем дефіциту. Понад те, Італія на сьогодні - одна з найбільш євроскептичних країн ЄС. Згідно з опитуванням, 24% італійців проголосували б за вихід із об'єднання. (Такий самий показник у Греції й Чехії, вищий - лише в Кіпру та, звісно ж, у Великобританії.) До того ж в Італії найбільше тих, хто не визначився у цьому питанні, - 32%.
Перспективи
Однак бити на сполох і прогнозувати вихід Італії з ЄС не варто. Навіть партії, які нині перебувають при владі, розуміють, що така ініціатива серйозно розколола б їхніх прибічників. І навіть вихід із єврозони не здається надто ймовірним; хоча з усіх країн, які мають спільну валюту, саме в Італії її підтримують найменше, але ця підтримка все-таки перевищує 50%. Усвідомлюючи це, Сальвіні, який ще недавно виступав за те, щоб Італія залишила європейські інституції, тепер заявляє: "Ми змінимо ЄС зсередини". Він говорить про відновлення єдності через спільні для Європи традиційні цінності; по суті, його бачення дуже близьке до "Європи націй", про яких часто говорять французькі праві.
Проте, не залишаючи Євросоюз, італійський уряд іде на конфлікт із його інституціями. Новий бюджет, збільшуючи дефіцит, передбачає зменшення податків, масштабну програму виплат у 780 євро безробітним та бідним, а також створення 400 тис. робочих місць для молоді. З погляду правлячих партій, такі зміни не тільки поліпшать становище італійців, а й, за рахунок зростання споживання та активізації економіки внаслідок зниження податків, дозволять стагнуючій італійській економіці значно прискорити зростання.
ЄС перебуває в невигідному становищі, протестуючи проти таких змін; як раніше грекам, італійцям дуже легко тепер обвинувачувати ЄС в "неоліберальному людожерстві" та іншій "антинародності". До того ж у європейців є приклад того, як популістська й антидемократична партія за рахунок зростання соціальних виплат може стабільно утримувати владу, - йдеться про Польщу. Однак польська економіка - одна з найбільш здорових у ЄС, а ось для Італії такі політико-економічні зміни й, не виключено, закріплення влади популістів можуть стати катастрофічними уже в середньостроковій перспективі. Ба більше, постраждати може й економіка ЄС загалом.
Річ у тому, що Італія є держателем як найбільшого, в абсолютному вираженні, держборгу в межах ЄС, так і найбільшого обсягу проблемних кредитів у об'єднанні. Економічний колапс Італії запустив би ланцюгову реакцію, яка могла б бути набагато серйознішою, ніж кілька разів провокована економічними проблемами в Греції. На початку жовтня, після того, як стало відомо, що уряд усе-таки добиватиметься високого дефіциту, дохідність за державними облігаціями Італії (індикатор ризиків, пов'язаних із вкладеннями в ці цінні папери) зросла до чотирирічного максимуму, а різниця між дохідністю за італійськими і найбільш проблемними в ЄС грецькими облігаціям була найменшою з 2009 р.
Однак наприкінці жовтня показник дохідності трохи знизився. Це пов'язують із тим, що Італія уникнула зниження кредитного рейтингу компанією Standard & Poor's. Тепер, як вважає Антуан Буве, експерт із ринку цінних паперів, на думку якого посилається Bloomberg, "буде менше заголовків, які можуть змінити оцінки". Однією з причин такого рішення аудиторів вважають той факт, що на 2019 р. їхній прогноз дефіциту італійського бюджету був вищим за 2,4%. Цілком можливо, свою роль зіграв імідж євроскептичних партій; не можна виключати, що, якби таку мету поставив поміркований уряд, ЄС не відреагував би настільки жорстко, а медіа не зняли б таку хвилю паніки. І тепер інвестори, очевидно, займають позицію "почекаємо - побачимо". Якщо, у кейнсіанському дусі, плани уряду пожвавлять економіку і дозволять припинити стагнацію - часту супутницю тривалих заходів економії, катастрофи на ринках не передбачається.
Ризики
І все-таки не можна з упевненістю заявляти, що з Італією та її економікою в найближчому майбутньому все буде гаразд. По-перше, її напевно чекають санкції від ЄС за невідповідність бюджету вимогам Єврокомісії. Самі санкції, в масштабах італійської економіки, не будуть особливо значними, але вони здатні вплинути на позиції інвесторів стосовно Італії та загалом на європейські ринки, як і будь-який значимий конфлікт усередині ЄС. По-друге, і головне, - у країні справді назріває банківська криза, про яку за розмовами про бюджет встигли забути. Як уже згадувалося, італійські банки є держателями величезного обсягу проблемних боргів – понад 260 млрд євро, і, хоча цей обсяг за останні роки зменшився, він усе ще залишається вкрай значним. Кредитний рейтинг італійських банків на сьогодні нижчий від середнього для великих банків ЄС на два щаблі.
Італійський уряд тримає напоготові заходи на випадок необхідності можливої рекапіталізації. Однак другою рукою він же погіршує становище для банків: річ у тому, що вони є великим держателем тих самих державних облігацій, ризики за якими так помітно зросли останнім часом у зв'язку з діями та обіцянками популістського уряду. І якщо виявиться, що їхні заходи з пожвавлення італійської економіки не спрацюють, якщо інвестори розчаруються в перспективах Італії, банки країни ризикують залишитися з неліквідними паперами "сміттєвого" рівня як значною частиною свого капіталу. У такому разі Італія, можливо, стане предметом пильної уваги всього світу як місце зародження ланцюгової реакції, що створює значні проблеми для інших банків країн ЄС, по суті, як місце зародження нової кризи. Нарешті, цілком імовірно, що у разі погіршення ситуації в італійській економіці "Ліга Півночі" все-таки виконає свою передвиборну обіцянку й заблокує продовження санкцій ЄС проти Росії - в інтересах італійських підприємців.