Візит президентки Молдови Маї Санду до Києва з повним правом можна назвати «двічі символічним». Для неї це був перший офіційний закордонний візит після обрання на посаду, а для України — перший у новому році візит вищого рівня.
Вибір Маєю Санду саме Києва не повинен дивувати. Молдова має спільні кордони лише з Україною і Румунією, але саме з цими країнами в її попередника Ігоря Додона склалися не найкращі відносини. Він так і не зміг зустрітися ані з Петром Порошенком, ані з Володимиром Зеленським. Що стосується президента Румунії Клауса Йоганніса, то він не відвідував Молдову з 2014 року і здійснив візит до Кишинева лише після обрання Маї Санду.
З усіх світових столиць Додон, як відомо, віддавав перевагу Москві. Він не змінив своїх симпатій і після поразки. Зразу ж після інавгурації Санду експрезидент, повернувшись на посаду керівника Партії соціалістів (ПСРМ), відвідав столицю Росії. І не сам, а разом зі спікером парламенту Зінаїдою Гречаною, мером Кишинева Іоном Чебаном, а також башканом Гагаузії Іриною Влах. У Москві Додон зустрівся із заступником глави адміністрації президента Росії Дмітрієм Козаком та главою Держдуми Федеральних зборів РФ Владіміром Володіним і дав розлоге інтерв'ю агенції ТАСС. У ньому він цілком передбачувано звинуватив у своїй поразці Захід і напророкував, що Маї Санду доведеться сплатити «політичний рахунок». Додон висловив припущення, що «рахунком» можуть бути спільні дії України та Молдови з блокади Придністров'я.
Тема Придністров'я справді звучала під час переговорів Маї Санду і Володимира Зеленського, правда в цілком логічному контексті. У спільній заяві, ухваленій за підсумками зустрічі, президенти говорили «про взаємну підтримку суверенітету і територіальної цілісності України та Республіки Молдова в межах міжнародно визнаних кордонів». Крім того, під час розмови, як повідомляє прес-служба президента України, було відзначено важливість спільної боротьби з контрабандою на придністровській ділянці україно-молдовського кордону.
Але Придністров'я було тільки однією з тем. У центрі уваги опинилися й інші питання.
По-перше, сторони підтвердили зацікавленість у тому, аби стати частиною ініціативи Тримор’я, готовність зміцнювати співпрацю в рамках Східного партнерства і визнали за необхідне й далі розвивати формат співпраці «ЄС + 3 асоційовані партнери». Фактично можна говорити про початок формування консолідованої позиції країн, які мають спільні інтереси не лише у сфері безпеки, а й у справі європейської інтеграції.
Поки що невідомо, чи приєднається до цієї позиції третій учасник — Грузія, яка також є жертвою російської агресії, має окуповані території і підписала Угоду про асоціацію з ЄС. Країна наразі переживає внутрішньополітичну кризу.
По-друге, оголошено про створення президентської ради «як нового постійно діючого формату діалогу високого рівня та механізму координації і моніторингу реалізації актуальних завдань співпраці». У цьому контексті, варто згадати створену 2018 року Міжпарламентську асамблею «Україна—Молдова—Грузія», дiяльнiсть якої пiсля парламентських виборiв 2019 року в Українi та Молдові, фактично, припинилася. Є сподівання, що тимчасово.
По-третє, визначено напрями співробітництва в енергетичній сфері. Йдеться про збільшення обсягів зберігання молдовською стороною природного газу в українських сховищах, проєкти транзиту європейського газу територією Молдови до України, а також відновлення постачання електроенергії до Молдови та транзиту електроенергії з України до Румунії.
Молдова споживає російський газ і, як і Україна, намагається диверсифікувати джерела постачання. З цією метою будується газогін Ясси—Унгени—Кишинів із Румунії. Ще в червні 2019 року, коли було незрозуміле майбутнє нового контракту між Moldovagaz та російським «Газпромом», «Укртрансгаз» пропонував Молдові скористатися українською ГТС для поставок європейського газу. Тоді ж прозвучала й пропозиція закачати в українські підземні сховища потрібний запас газу, що зрештою Moldovagaz і зробив у жовтні минулого року.
З постачанням української електроенергії питання складніше. Левову частку електроенергії Молдова отримує від Молдавської ДРЕС, що розміщена в неконтрольованому Придністров'ї і є власністю російської компанії «Інтер РАО ЄЕС». Але для Кишинева це подвійна пастка. З одного боку, оплачуючи спожиту електроенергію, Молдова по суті фінансує сепаратистський режим, а з іншого — Молдовська ДРЕС споживає російський газ, за який Придністров'я із «Газпромом» не розраховується, що збільшує газовий борг. Борг цей уже сягнув 7 млрд дол., і його намагаються повісити на Молдову. Отримання електроенергії з України може серйозно вдарити по сепаратистському режиму, оскільки електроенергія залишається однією з важливих статей придністровського «експорту». Кишинів і раніше намагався залучати українських постачальників, але зрештою скидалося на те, що їх використовують, аби збити ціну в МолдДРЕС. Крім того, постачанню необхідних обсягів енергії з України заважали й технічні проблеми.
По-четверте. Не можна залишити поза увагою ще один проєкт, зафіксований у підписаному президентами Меморандумі щодо розвитку транспортно-транзитного потенціалу України та Республіки Молдова. Ідеться про будівництво сучасної автомагістралі, яка має з'єднати Київ та Кишинів, задля чого, зокрема, планується побудувати міст Ямпіль—Косеуць.
Безумовно, побудувати таку автомагістраль треба, тим більше що вона йде в обхід Придністров'я. Проте слід пам’ятати: одним із найпопулярніших напрямків для молдовських громадян є південний, особливо влітку. Курорти Одеської та Миколаївської областей ваблять жителів Молдови. І той, кому довелося в липні—серпні їздити через пункт пропуску Паланка— Маяки— Удобне, знає, якими довгими бувають там черги. Є й інший момент. Торік на півдні Одещини було відкрито поромну переправу Орлівка—Ісакча, яка з'єднала Україну та Румунію. Раніше транзит із Румунії в Україну здійснювався через молдовську територію, за що треба було платити. Відкриття поромної переправи фактично створило шлях в обхід Молдови, а також позбавило молдовську скарбницю певних доходів. У цьому контексті логічне питання: нова автотраса буде конкурентом коридору через Дунай чи, навпаки, якось із ним поєднуватиметься?
Невідомим поки що залишається майбутнє Дністровського гідровузла, будівництво якого Україною непокоїть Кишинів.
І нарешті ключове питання — практична імплементація досягнутих домовленостей. Молдова, як відомо, парламентська республіка, де за внутрішню й зовнішню політику відповідає уряд. Наразі в країні повноцінного уряду немає. Попередній прем'єр-міністр Йон Кіку пішов у відставку, мотивуючи це наміром прискорити проведення дострокових виборів. Виконувачем обов'язків голови уряду Санду призначила в.о. міністра закордонних справ Ауреліу Чокоя. Вона також відмовилася підписувати декрет про відставку трьох в.о. міністрів, які мали намір залишити уряд услід за Кіку з 1 січня 2021 року.
Згідно з конституційною процедурою, Санду провела консультації з парламентськими фракціями з питань формування нового уряду. Поки що єдиними, хто заявив про намір висунути кандидатуру на посаду прем'єра, стали фракція «Шор» та група Pentru Moldova. Проте їх загальна чисельність (14 депутатів) не дає їм змоги самотужки затвердити уряд. Соціалісти могли б «допомогти», але вони вже наголосили на бажанні йти на дострокові вибори. Для розпуску парламенту потрібно, щоб уряд упродовж 45 днів не міг отримати вотуму довіри. Отже, якщо всіх процедурних термінів буде дотримано, вибори відбудуться десь наприкінці весни. Тоді ж можна розраховувати й на формування уряду.
Доти Молдова перебуватиме в підвішеному стані, а це, своєю чергою, може поставити на паузу і україно-молдовські відносини. Що, зважаючи на результати візиту Маї Санду до Києва, звісно, було б небажано.
Більше статей Артема Филипенко читайте за посиланням.