Мохсена Фахрізаде, високопоставленого керівника іранської ядерної програми, вбили незадовго до важливої міжнародної зустрічі у Відні. 16 грудня там мали зібратися представники країн — учасниць Спільного всеосяжного плану дій (СВПД), погодженого 2015 року. Цей план легалізував мирну складову ядерної програми Ірану й унеможливив — військову. У 2018 році адміністрація Дональда Трампа зупинила участь США в цій угоді, яка стала можливою завдяки зусиллям адміністрації Барака Обами. Але Джо Байден дав зрозуміти, що його адміністрація має намір повернути Америку в угоду. Власне, ця перспектива й стане предметом обговорення Великої Британії, Німеччини, Китаю, Росії та Франції. Поки що без участі Сполучених Штатів.
У Дональда Трампа є своя неспростовна історія досягнень на Близькому Сході. Вона значно ширша за просте перенесення в Єрусалим американського посольства в Ізраїлі. США за останні роки вдалося досягти прориву в урегулюванні відносин Ізраїлю з арабськими країнами. Завдяки цьому було легалізовано розвиток в арабському світі сучасних технологій, зокрема ядерних. Об'єднані Арабські Емірати цього літа запустили атомну електростанцію і послали дослідницький зонд до Марса. Саудівська Аравія будує два ядерних енергетичних реактори, і США забезпечують її потрібними технологіями. Але Іран залишався ізгоєм для США, Ізраїлю та більшості арабських країн.
За тиждень до вбивства Мохсена Фахрізаде свій прощальний візит на Близький Схід зробив держсекретар Майк Помпео. Він провів переговори в Ізраїлі та Саудівській Аравії. Причому, стверджують ізраїльські й спростовують саудівські джерела, коли Помпео після переговорів із прем'єром Ізраїлю Біньяміном Нетаньягу вирушив на переговори з наслідним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом Аль Саудом, до них у «розумному місті» Неом таємно приєднався й Нетаньягу. Неважко припустити, що під час цього візиту обговорювалися шляхи збереження взаємовигідних арабо-ізраїльських досягнень Дональда Трампа після його відставки з президентського поста.
Політика Вашингтона стосовно Ірану останніх років полягала в тому, щоб замінити СВПД на нову угоду, котра б не тільки обнулила іранську ядерну програму в будь-якому її вигляді, а й поставила б під контроль його ракетну програму та зупинила б активність іранських сил і проксі. Передусім у Лівані, Сирії та Ємені. Бенефіціарами такої угоди, якби її досягли, були б не тільки Сполучені Штати, а й Ізраїль та Саудівська Аравія.
Основним засобом реалізації політики Трампа стосовно Ірану були санкції, які почали відновлювати США (але не решта учасників СВПД) з минулого року. Тегеран у відповідь на дії Вашингтона знизив у зворотних межах свої зобов'язання в рамках цієї угоди, але не вийшов із неї. Цього вистачило, щоб решта учасників почали процедури контролю, але СВПД втримався.
За повідомленнями The New York Times, останніми тижнями Трамп, уже змирившись із поразкою на президентських виборах, шукав варіантів для удару по Ірану, щоб знищити інфраструктуру його ядерної програми, поки зберігаються його повноваження (інавгурація нового президента відбудеться 20 січня 2021 року). Радники відговорили чинного главу Білого дому від таких ризикованих дій.
Убивство Мохсена Фахрізаде, хто б його не вчинив, далеко не така жорстка опція, щоб зупинити іранську ядерну програму, як ті, котрі міг розглядати Дональд Трамп зі своїми радниками. Ба більше, це взагалі не опція, якщо говорити про мету зупинити програму. Навряд чи Фахрізаде забрав із собою таємницю створення ядерної бомби. Він був, швидше, організатором, ніж ученим. Побічним свідченням може слугувати те, що коли Іран охопила пандемія COVID-19, саме Мохсен Фахрізаде очолив національний проєкт зі створення тестів та ліків (він встиг довести до ума створення іранських тестів коронавірусу).
Можна будувати версії, навіщо скоєне це вбивство. Стосовно того, хто це зробив, — сумнівів мало. Ізраїль вважає загрозу від ядерної програми Ірану екзистенційною. Фахрізаде потрапив у міжнародні санкційні списки ще у 2000-х, але по-справжньому його роль стала відомою, лише коли ізраїльська розвідка зуміла вивезти з Тегерана частину архівів його ядерної програми. 2018 року, на пресконференції з приводу вдалого проведення цієї операції, Біньямін Нетаньягу зі словами «запам'ятайте це ім'я» назвав Мохсена Фахрізаде ключовою постаттю іранської ядерної програми.
З іншого боку, коли у 2010–2012 роках внаслідок замахів гинули іранські вчені, пов'язані з ядерними дослідженнями, мало хто сумнівався в ізраїльському сліді: це могло загальмувати іранський ядерний проєкт. Але на цей час проєкт уже досить інституалізований, щоб не постраждати від загибелі хай важливого, проте тільки одного з його учасників.
Убивство було досить добре організоване, аби впевнено стверджувати: організатори добре розуміли, що вони роблять. Незалежно від того, яка з озвучених версій правдива — дія групи добре організованих спецпризначенців чи робота керованого через супутник кулемета, замаскованого на припаркованому автомобілі, — операція потребувала неабияких можливостей. Причому можливостей демонстративних, аналогічних тим, які США продемонстрували в Іраку під час ліквідації прославленого іранського генерала Касема Сулеймані.
Ось тільки ліквідація Сулеймані була предметом публічних гордощів Дональда Трампа, а ліквідація Фахрізаде залишилася анонімною з непрямим вказуванням на інтересанта цієї акції. Але в обох випадках розрахунок не міг бути необачним. Іран публічно принизили й спровокували на швидку емоційну реакцію. Авторитарне керівництво цієї країни опинилося перед вибором: або втратити авторитет в очах своїх громадян, які й так страждають від санкцій та пандемії COVID-19, або бути втягнутими в чужу зовнішньополітичну гру, яка, дуже ймовірно, тільки посилить позиції тих, хто виступає за жорсткий тиск на Тегеран, аж до воєнного.
Ірану достатньо спокуситися на вендету, щоб новий американський президент виявився дуже обмеженим у своєму бажанні повернути США у Спільний всеосяжний план дій. Тому «стратегічне терпіння», про яке говорять верховне керівництво і виконавча влада Ісламської республіки, видається розумною відповіддю на приниження. Навіть інспекторів МАГАТЕ, які стежать за виконанням СВПД і яких в Ірані вважають шпигунами, не вигнали з країни.
Ба більше, стратегічне терпіння Тегерана потребує від нього, швидше, тактичних талантів. Ірану важливо без ескалації дочекатися сприятливого обговорення СВПД представниками європейської трійки (Великої Британії, Німеччини, Франції), Китаю та Росії у Відні, а потім бути готовим, що після 20 січня нова адміністрація США приєднається до цих консультацій.
Безперечно, повернення США у СВПД сприяло б відновленню трансатлантичних відносин, знизило б ризики американо-китайських і американо-російських відносин. З іншого боку, саме консолідована протидія реалізації СВПД зблизила Ізраїль та арабський світ. Це і є та стратегічна проблема, яку Іран навряд чи зможе вирішити без поступок.
Більше статей Олексія Їжака читайте тут.