Сербія та Угорщина завершили будівництво так званого «Балканського потоку». Цей газогін з’єднує російську трубу «Турецького потоку» й угорську газотранспортну систему. За оптимістичними прогнозами представників операторів Srbijagas (Сербія) та FGSZ (Угорщина), вже з 1 жовтня газогін почнуть заповнювати газом.
Ця новина в Україні не зчинила великого галасу. Не чутно гучних політичних заяв зовнішньополітичного відомства та звернень до європейських партнерів із закликом дотримуватися принципів енергетичної солідарності. Представники парламенту не звертаються до колег із парламентів Угорщини чи Сербії із закликом спільними зусиллями зупинити російську експансію в Європу. А дарма. Бо саме цей газогін може бути віком на труні транзиту російського газу через Україну.
Корпус цієї труни — газогін «Північний потік-2» — теж добудовується стахановськими темпами. Російські судна, які його прокладають, працюють у максимально можливому темпі. Порівняно з темпами, які могли б продемонструвати судна західних підрядників, — дуже повільно. Бо вкладається від 800 метрів до одного кілометра труб у середньому за добу. Це дуже мало, коли пам’ятати, що професійні підрядники світового класу здатні вкласти за добу 10–15 кілометрів труб аналогічної конфігурації. Але цілком достатньо, щоб уже у вересні завершити вкладання газогону.
Маємо дивитися правді у вічі: жодні заяви чи дії з українського боку тепер не здатні зупинити ні роботу «Балканського потоку», ні, будемо відвертими, «Північного потоку-2». У 2019 році лобістам у Вашингтоні, через погрози санкціями до компаній, котрі будували «Північний потік-2», вдалося заморозити будівництво російського газогону в Балтиці і добитися від «Газпрому» підписання транзитного контракту, який приніс Україні 7 млрд дол., а також отримати від росіян виплату штрафу, призначеного Стокгольмським арбітражем. Нинішнього року цей успіх повторити вже не вдасться.
Проте заяви мають звучати і спроби мінімізувати шкоду «Північного потоку-2» для України — тривати. Максимальна публічність у Європі та США щодо «Балканського потоку» дуже й дуже важлива. Адже війну за збереження транзиту російського газу через Україну і Польщу ще не програно. Є багато ліній оборони, і Україна просто зобов’язана їх використати.
Насамперед із допомогою публічного й дипломатичного розголосу та щільної «персональної» роботи з ключовими учасниками процесу регулювання європейського ринку газу ми маємо добиватися максимального застосування до «Балканського потоку» вимог Третього енергопакету. Треба зробити все можливе — інколи й на перший погляд неможливе, — щоб «Газпром» та його європейські посіпаки були максимально обмежені в можливостях ексклюзивно наповнювати газогін. Це досить непросто, зважаючи на позицію Сербії — відверто стимульованої росіянами — не застосовувати положень Третього енергопакету до газогону. Проте Сербія хоче стати членом ЄС, і, якщо відповідну позицію займуть європейці, досягти позитивного результату для України стане цілком можливо. Позитивним прикладом тут може бути сама Україна. Адже ми застосували в себе положення Третього енергопакету, хоча навіть не є офіційними кандидатами на вступ у ЄС.
Однак, безумовно, дипломатичної боротьби з самим «Балканським потоком» не достатньо. Ключовою мішенню для України має стати «Газпром» і його ексклюзивне становище як у Європі, так і в Росії.
Річ у тому, що «Газпром» — монополіст з експорту природного газу газогонами з Росії: це прописано в російському законодавстві. Хоча видобуває російський газовий гігант усього близько 60% загального обсягу російського газу. Водночас «Газпром» є оператором російських магістральних газогонів. Таким чином, ця компанія порушує головні правила ринку газу ЄС — Третій енергопакет, згідно з яким жодна компанія не має одночасно видобувати газ, продавати газ і володіти трубою, якою зазначений газ транспортує до споживача. Це добре відомо всім у Європі. Проте «Газпром» зберігає своє виняткове становище. А Росія досі ігнорує поодинокі й зовсім невиразні заклики застосувати в себе європейські правила і відкрити ринок газу для чесної конкуренції. Зрозуміло, що де Росія й «Газпром», а де — чесна конкуренція… Але ж заробляє російська «газова імперія» саме на європейцях: левова частка доходів «Газпрому» приходить із країн ЄС.
Отже, якщо покупці газу — європейці, що платять гроші — займуть справді жорстку позицію й почнуть вимагати від росіян дотримуватися правил, а не робити «винятки» монополістові з авторитарної країни-агресора, обкладеної санкціями за численні порушення міжнародного права, то у продавців газу буде вибір: або втратити доступ на ринок, або таки працювати за правилами.
Безумовно, добитися такого повороту європейської політики Україні буде вкрай непросто. Діяти доведеться одночасно на кількох напрямах, кожен із яких потребуватиме великої уваги, концентрації, професіоналізму — та здатності поставити інтереси країни вище за приватні інтереси. Бо перший інструмент, який спробують застосувати росіяни, коли відчують загрозу, — це корупція. Їм історично завжди було простіше «купити» українців чи європейців, ніж вигравати в конкуренції.
Отже, що сьогодні потрібно робити?
По-перше, якомога швидше створити консорціум з управління українською газотранспортною системою із залученням максимально впливових європейських та американських компаній. Це абсолютно необхідний елемент для подальшого просування, доки йдеться виключно про «цінності» та «енергетичну солідарність». Та якщо на кону з’являться ще з мільярд-півтора євро на рік для європейського бізнесу — позиція деяких партнерів з ЄС відразу стане значно більш проукраїнською. Ця тактика зовсім не ексклюзивна, нею давно й успішно користуються в багатьох країнах. Росія теж її успішно використовує, і ми маємо вже скласти реальну конкуренцію.
По-друге, відновити довіру у відносинах зі США: останнім часом на цьому напрямі все, м’яко кажучи, складно. Залучити нашого стратегічного партнера до питання збереження транзиту на українському напрямку. Дуже важливо сьогодні донести до американських партнерів інформацію, що втрата транзиту на українському напрямку — це загроза виникнення технічної неможливості отримувати необхідну на зиму кількість газу не тільки Україні, а й цілій низці союзників США зі Східної та Центральної Європи, в тому числі членам НАТО.
По-третє, максимально сконцентруватися на формуванні антигазпромівської коаліції в Європі. Використати наші традиційні зв’язки з країнами Балтії. Залучити Польщу. Шукати прибічників у Німеччині, Франції, Італії. Працювати з Єврокомісією та Європарламентом. Знову й знову доносити одну й ту саму думку: Газпром і Росія на ринку газу мають працювати за правилами. За європейськими правилами. В Європі інакше не повинно бути.
Більше статей Олександра Харченка читайте за посиланням.