Підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом - єдиний засіб в арсеналі президента Януковича, який може зрівноважити драматичний, з погляду зовнішньополітичних наслідків для України, ефект торішніх харківських угод. Скоріш за все, навіть за найкращого сценарію розвитку подій Україні вдасться лише повернутися до звичного багатовекторного балансування - формату, який аж ніяк не можна назвати вдалим для держави, подібної до нашої. Ця стратегія не принесла нічого хорошого за Кучми й навряд чи стане правильною в теперішніх більш суворих умовах - розширення НАТО, ЄС і посилення Росії.
Менш оптимістичні сценарії - затягування процесу переговорів або їх зриву - найбільш негативно позначаться і на внутрішньополітичних позиціях президента, який багато разів підкреслював пріоритетність євроінтеграційного курсу, і (ще більшою мірою) на й без того слабких можливостях України відстоювати свої інтереси на міжнародній арені. Провал переговорів і зрив підписання угоди призведе до наростання не вигідної для України незбалансованості у відносинах з ЄС і, з іншого боку, - до подальшого послаблення можливостей нашої країни у відносинах з Росією. Погіршаться позиції України й з широкого кола загальноєвропейських питань.
Та є й інша небезпека. Навіть якщо Угоду про асоціацію підпишуть, вона може так і не стати корисним інструментом вибудовування подальших відносин України з Європейським Союзом. Це може статися через значну асиметрію потенціалів партнерів, а також їхнє різне бачення ролі в долі одне одного.
Для ЄС угоди про асоціацію - досить практичний інструмент. З їхньою допомогою забезпечується створення сприятливого для Євросоюзу зовнішнього середовища. Залежно від специфіки конкретних країн і регіонів на порядку денному можуть з’являтися різні питання - від торговельних бар’єрів до проблем безпеки. В обмін на доступ до свого ринку та технологій ЄС прагне відкрити країни-партнери для впливу своєї «м’якої» сили - через нормативний, правовий, культурний і загальнополітичний вплив. Угоди про асоціацію стають частиною ширшої стратегії, спрямованої на навчання інших держав (зрозуміло, передусім сусідів) «розмовляти мовою» Європи, більшою чи меншою мірою поділяючи загальноєвропейські цінності.
Здійснення цієї стратегії визначається в кожному конкретному випадку комплексом обставин. Діалог з країнами Середземноморського басейну зачіпає важливі для ЄС проблеми безпеки поряд з економічними й торговельними питаннями. Партнерство з державами Східної Європи націлене, крім усього іншого, на пошук форм подальшого зближення або, як це буває в окремих випадках, на підготовку або пошук альтернативи повноправному членству.
Для України ж угода - не тільки інструмент, а й символ. З її підписанням пов’язана подальша доля європейського курсу і/або його альтернатив. Ведучи переговори з ЄС з приводу угоди загалом та умов зони вільної торгівлі як її невід’ємної частини, Україна вирішує свої одвічні геополітичні дилеми. Через це технічні аспекти переговорів набувають часто зайвого ідеологічного або політичного підтексту.
Цей підтекст справляє подвійний вплив. По-перше, він гальмує переговори, підвищуючи ціну окремих питань. Принципово важливими для України є проблеми квот на сільськогосподарську продукцію, адаптація до європейських норм і стандартів (включаючи авторське право й найменування окремих видів продукції), енергетична політика й безвізовий режим. Якщо ці питання розглядати в рамках переговорів про створення зони вільної торгівлі, то рішення буде знайдено у взаємних компромісах (наприклад, збереження квот на експорт українського зерна до ЄС в обмін на підвищення квот на експорт м’яса). Якщо ж виходити за рамки торгівлі й надавати політичного значення цим питанням, переговори сповільнюватимуться.
По-друге, політизація переговорів відкриває шлях для втручання третіх сторін. Цього важко було б уникнути в кожному разі, але, наділяючи підписання Угоди про асоціацію геополітичним змістом (і наголошуючи на ньому), Україна підвищує ставки в політичній грі. Остання виходить за рамки власне угоди, торкаючись загальних питань архітектури європейської безпеки. Євроінтеграція України в цьому разі стає частиною процесу розподілу сил і функцій між ключовими європейськими інститутами - НАТО, ЄС, ОБСЄ, а також регіональними організаціями та окремими державами. Проблема полягає в тому, що в цих більш широких рамках панує невизначеність. А отже, Україна стикатиметься з конфліктами геополітичних інтересів великих міжнародних акторів, не маючи змоги впливати на ситуацію.
Значення російського чинника не варто, на наш погляд, демонізувати чи перебільшувати, але тиск Росії на зовнішньополітичний курс України неминучий. При цьому на користь Росії - дефіцит політичних важелів для захисту своєї позиції, що його відчуває Україна після серії незбалансованих поступок минулого року. У цій ситуації нашій країні доведеться вживати нестандартних заходів з пошуку таких компромісів, які могли б приносити користь не тільки нам і ЄС як безпосереднім учасникам переговорів, а й Росії як зацікавленій стороні. Спектр можливих рішень може бути як у царині економічного співробітництва, так і у сфері вирішення політичних питань і проблем безпеки. Виходячи з теорії асиметричних відносин, для нашої країни був би кращий перший шлях.
Тут криється важливий для України нюанс. Угода про асоціацію для ЄС - не обов’язково підготовка до членства. У більшості випадків це його заміна. Розуміння цього розходження допоможе уникнути традиційної помилки, яку роблять країни з завідомо слабкішими переговірними позиціями, - пов’язування різних конкретних переговірних питань із більш широкими й абстрактними зобов’язаннями. У випадку з Україною таким зобов’язанням є обіцянка вступу України в ЄС у майбутньому. Питання членства в ЄС - занадто комплексне й потребує не обіцянок, а багаторічної підготовчої роботи. Дуже мало практичного змісту міститься в акцентуванні заяви про перспективу такого членства, якщо тільки ця вимога не використовується з метою домогтися поступок в інших питаннях або не є засобом для зволікання.
Є ще одна форма політизації процесу переговорів, уникнути якої Україні не вдасться. Це висунуті Європейським Союзом вимоги щодо дотримання основних демократичних прав і свобод, у центрі яких - права людини. Комплекс демократичних норм - це базова цінність для ЄС, ключова вимога при початку будь-яких партнерських відносин. Вона пов’язана як з історією, так і зі стратегічним баченням Євросоюзом своєї ролі в сучасному світі й лежить у самій основі її нормативної сили. Ці цінності не можуть бути предметом торгу й компромісів, і ЄС, користуючись правом сильнішого учасника більшості переговорів, які йому доводиться вести, прагне «нав’язати» саме такі рамки. Для України було б принциповою помилкою не зважати на це або думати, що ці вимоги можна якимсь чином обійти. Якщо вся історія української євроінтеграції чогось і вчить, то саме того, що без демократичних реформ про жодне зближення з ЄС йтися не може.
У цьому контексті відповідність нормам європейської демократії - ключова передумова укладання будь-яких важливих угод з ЄС, і Угода про асоціацію не виняток. Свідчення порушення прав людини, свободи слова і ключових політичних свобод стануть нездоланною перешкодою. Оскільки Угода про асоціацію містить політичний компонент, відхилення від демократичних стандартів напевне поставлять під питання її підписання і/або ратифікацію.
Ситуація, що склалася через усі ці чинники навколо підготовки Угоди про асоціацію, показова своєю асиметричністю. Вона проявляється: а) у різній відносній цінності об’єктів переговорів; б) в акцентуванні різних сфер співробітництва і в) істотно відмінній питомій вазі партнерів у структурі інтересів один одного. У таких умовах Україні доцільно дотримуватися таких принципів.
• Цілісність. Угода про асоціацію, що готується, є системою взаємозалежних зобов’язань, загальний зміст яких зводиться до поглиблення режиму співробітництва України з ЄС. У цьому контексті політичні, нормативні й правові чинники не віддільні від економічних і торговельних аспектів, оскільки розглядаються Європейським Союзом як обов’язкові елементи загальної стратегії.
• Гнучкість. Нинішня стадія переговорів вимагає поступок. Через ситуацію, що склалася протягом останнього року, Україна більше за інші зацікавлені сторони втрачає від зволікань у переговорах. Із цього випливає необхідність іти на поступки й модифікувати тактику переговорів. Водночас межі таких поступок мають бути чітко позначені, а кожен крок назустріч вимогам ЄС - супроводжуватися чіткими поясненнями причин. У цьому разі в другої сторони переговорів не складеться враження про готовність України поступатися «просто так».
• Широке стратегічне бачення. У кінцевій стадії переговорів потрібно знову поставити перед собою питання про роль, яку Угода про асоціацію відіграватиме для України в разі її підписання та ратифікації. По можливості бажано позбутися ілюзій про винятковість значення України для ЄС і сподівань на членство в Союзі як швидкий результат угоди. Натомість треба усвідомити, що підписання цього документа стратегічно означає включення України в орбіту нормативного впливу ЄС - з відповідними наслідками в політичній та економічній сферах, а також питаннях безпеки. Економічні вигоди, які Україна отримає від створення зони вільної торгівлі, це своєрідний «пряник», який видає Європейський Союз державам, котрі стають частиною системи безпеки по периметру його кордонів. Активність України на цих напрямках зможе максимізувати вигоди від угоди, тоді як пасивна зовнішня політика, скоріш за все, перетворить її на технічний документ.
Підсумовуючи, можна сказати, що основна небезпека для України на кінцевому етапі підготовки Угоди про асоціацію з ЄС полягає в перекручуванні - свідомому чи не дуже - її ролі й місця. Спокуса подати підписання цього документа як велику зовнішньополітичну перемогу, використати його для вирівнювання дисбалансів у відносинах з ключовими геополітичними гравцями може зіграти з Україною недобрий жарт. І навпаки - розуміння роботи механізмів, прихованих у документі (зокрема на підставі вивчення досвіду інших країн-партнерів ЄС), готовність на практиці впроваджувати європейські стандарти й підходи в різних сферах суспільного життя, а також здатність частково компенсувати асиметрію у відносинах з ЄС зможуть перетворити угоду на справжню зовнішньополітичну перемогу.