У РФ одночасно обиратимуть Держдуму, глав дев'яти суб'єктів федерації (не рахуючи ще трьох, які обираються місцевими депутатами), 39 регіональних законодавчих зібрань і місцеві органи влади. Голосування відбуватиметься з 17 до 19 вересня. У семи суб'єктах федерації, включно з анексованим Севастополем, опціонально буде організовано дистанційне електронне голосування. Його ж використають для залучення до виборів жителів ОРДЛО з російськими паспортами (їх приписали до Ростовської області, а не до іноземного виборчого округу, як жителів невизнаної ПМР — власників паспортів РФ).
Триденне голосування ввели в російський політичний обіг торік, під час плебісциту за нову конституцію, під приводом дотримання карантинних обмежень. Тоді процес одержав назву «голосування на пеньках» — через широко застосовану практику волевиявлення поза встановленими дільницями. Цього разу таке сумнівне голосування обмежать. Але підвищену складність спостереження за виборами, які тривають кілька днів, російська влада визнала корисною практикою. Вона досі виправдовується боротьбою з COVID-19. Однак в інших аспектах карантинні обмеження в РФ уже рік як є мінімальними. Це, зокрема, дало змогу російській економіці повернутися до докарантинного рівня швидше за інші країни, але ціною додаткової смертності від COVID-19, що багаторазово перевищує європейські показники.
Окрім нововведення триденного голосування, цього року в РФ значно посилили недемократичні практики й тотально зачистили інформаційне поле, що дало змогу звести до нуля агітацію за неугодні Кремлю політичні сили. Було створено особливо надійні фільтри, які дали змогу обмежити саму участь у виборах неугодних, не допускати їх до реєстрації і знімати вже зареєстрованих.
Широко застосовуються цього року, щоправда, не більше ніж раніше, «електоральні паровози». До списків партій включають популярні в суспільстві постаті — від музикантів до міністрів, які збирають голоси, але потім відмовляються від мандатів, залишаючи місця маловідомим, але потрібним владі персонам. Цього року таких «паровозів» налічується близько 10% від спискового складу Держдуми.
Проте сама процедура голосування за запропоновані Кремлем політичні бренди могла б теоретично бути «чесною» у межах пострадянських пристойностей. Цього року спостерігати за виборами в РФ було запрошено СНД, ОБСЄ, ШОС, ПАРЄ, ПА ОДКБ, ПА ЧЕС, Парламентські Збори Союзу Білорусі й Росії, Міжпарламентську Асамблею Православ'я та інші екзотичні організації. Голова Центральної виборчої комісії РФ Елла Памфілова заявляла про готовність зареєструвати сотні міжнародних спостерігачів за дотримання належних карантинних заходів.
Однак для ОБСЄ належні, з погляду РФ, карантинні заходи виявилися неприйнятними. ОБСЄ — єдина із запрошених організацій, здатна не просто побачити те, що буде показано, але реально оцінити електоральний процес за допомогою відпрацьованих роками методик. Установлена практика полягає в тому, що на вибори направляють дві групи експертів. Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ направляє місію, яка працює на всіх етапах — від виборчої кампанії до оголошення результатів. До неї входять десятки фахівців зі спостереження й оцінки. Для моніторингу власне голосування Парламентська асамблея (ПА) ОБСЄ направляє підготовлених спостерігачів, які відвідують максимальну кількість виборчих дільниць. Кількість таких спостерігачів обчислюється сотнями. За результатами спостереження ОБСЄ готує звіт, який дає оцінку чесності, демократичності й прозорості виборів.
ОБСЄ запропонувала РФ прийняти 80 експертів БДІПЛ і 420 спостерігачів Парламентської асамблеї. Пославшись на карантинні обмеження, РФ погодилася прийняти лише 50 спостерігачів ОБСЄ, тобто десяту частину від запропонованої місії. ОБСЄ змушена була оголосити, що в таких параметрах спостереження не може бути проведене. У Росії заявили, що ОБСЄ відмовилася від спостереження в умовах карантину, висловили співчуття з цього приводу й упевненість, що легітимність виборів не постраждає. Ніщо з цього не є правдою. Саме РФ відмовилася прийняти спостережну місію ОБСЄ такою, якою вона має бути. Це означає, що російська влада не хоче реального спостереження за виборами, і це вплине на їхню міжнародну легітимність. Можливо, російська влада справді відчуває певний жаль. Але він стосується неможливості перетворити ОБСЄ на статиста запропонованих РФ оцінок.
Прагнення обмежити спостереження втілилося ще в одному рішенні Центральної виборчої комісії РФ. Після масових протестів проти фальсифікацій 2011–2012 років Володимир Путін, який повернувся на президентську посаду, запропонував зробити голосування максимально прозорим за допомогою загальнодоступних камер відеоспостереження на виборчих дільницях. Відтоді система впроваджувалася й удосконалювалася. На парламентських виборах 2016 року близько 50% дільниць було охоплено відеоспостереженням. Цього року їх — понад 95%.
Несподівано таке розширене охоплення супроводжувалося обмеженням доступу до відеоспостереження. Портал, крізь який будь-хто раніше міг спостерігати за тим, що відбувається на виборчих дільницях, закрили для загального доступу. Ті, хто має право, й навіть просто охочі спостерігати за процесом, як і раніше, можуть робити це, але вони мають пройти додаткову процедуру одержання доступу.
Голова Центральної виборчої комісії Елла Памфілова, коментуючи рішення про обмеження доступу до відеокамер, вдалася до кількох незвичних аргументів. Вона заявила, що на публічний доступ немає грошей, окрім того, спостереження — заняття не для «диванних експертів», і взагалі НАТО наближається до кордонів РФ і слід забезпечити суверенність електорального процесу.
Заходи, яких вжито в РФ для забезпечення заданого результату думських виборів, здаються надмірними, якщо виходити з того, що Кремлю потрібна просто перемога провладних сил. Вона цілком можлива, хоча популярність «Єдиної Росії», навіть згідно з даними лояльних до влади соціологічних служб ВЦВГД і ФГД, опустилася до історичних мінімумів — нижче за 30%. Але, згідно з даними тих-таки служб, на вибори готові прийти близько половини виборців, і в цьому середовищі тих, хто визначився, «Єдина Росія» може зібрати понад половину голосів. Решту одержить повністю контрольована «опозиція» — КПРФ, ЛДПР і СРЗП. Картина на мажоритарних округах, які дають половину складу Держдуми, є ще сприятливішою для російської влади. Всіх неугодних вичищено ще на підході до реєстрації. Кілька опозиційних кандидатів, які мають шанси в одномандатних округах Москви, картини не змінять, навіть якщо зуміють пробитися до Держдуми.
Та Кремлю потрібна не просто перемога провладних сил, він жадає перемоги оглушливої. Навряд чи це просто примха Володимира Путіна чи його політичних менеджерів, які прагнуть вислужитися чи відпрацювати гроші, виділені на вибори. Режим влади в РФ став настільки стабільним, що втратив гнучкість. Поява навіть невеликих зон свободи загрожує бродінням умів, еліт і їхніх потенційних спонсорів. Із цього погляду неприпустимо, щоб «Єдина Росія» в наступному складі Держдуми здобула менше, ніж у нинішньому. Нині в неї — 335 місць із 450. Якщо стане менш як 300, то навіть повністю контрольовані «опозиційні» партії можуть уявити себе реальною політичною силою і почати качати права. Що тоді подумають «прості росіяни»? Так недалеко й до «смути», а допустити цього Кремль не може.
Навряд чи російська влада занепокоєна тим, що ОБСЄ не винесе цього року свого вердикту за результатами парламентських виборів. Міжнародна легітимність визначається для неї поняттям: ми визнаємо вас, ви визнаєте нас. Значно важливіша для російської влади внутрішня легітимність, а вона визначається здатністю домогтися оглушливої перемоги, зберігши громадський спокій. Спостерігачам, тим більше іноземним, не варто знати, як ця перемога досягається.
Більше статей Олексія Іжака читайте за посиланням.