Президентські вибори в Румунії здивували. Зовсім неочікувано перемогу на них здобув кандидат від Християнсько-ліберального альянсу - мер міста Сібіу етнічний німець Клаус Йоханніс.
Отримавши на виборах 54%, він випередив чинного прем'єр-міністра - соціал-демократа Віктора Понту, за якого віддали свої голоси 45% виборців. Але ж іще за кілька днів до виборів соціологи пророкували Понті перемогу, яка здавалася неминучою: за результатами першого туру мер Сібіу набрав 30% голосів, а прем'єр-міністр - 40%. Навіть перші результати exit-poll другого туру говорили про перевагу Понти. Але після оприлюднення остаточних результатів опитувань прем'єр-міністр відразу визнав свою поразку і привітав суперника з перемогою.
Різниця в дев'ять відсотків - серйозна перевага. Тим більше для етнічного німця й протестанта в православній країні. Безперечно, перемога Клауса Йоханніса свідчить і про серйозні зміни, що відбулися в румунському суспільстві за останні роки, і про успіхи його команди політтехнологів. Але річ не тільки в тому, що у своїй виборчій кампанії Йоханніс наголосив на економічних реформах та ефективності використання коштів з фондів ЄС, а його опонент Понта - на соціальній програмі.
Причин успіху мера Сібіу кілька. По-перше, своєю перемогою Йоханніс багато в чому зобов'язаний високій явці на виборчі дільниці - 62%. І румунам, які проживають за кордоном. Це в Україні голосування на закордонних дільницях істотно не впливає на результати виборів. У Румунії все інакше: з 18 млн виборців 700-900 тис. проживають за межами країни. Румунські заробітчани, які покинули країну через економічні проблеми - безробіття й низький рівень життя, - доволі активні. І діаспора традиційно голосує проти влади.
У другому турі на закордонних дільницях проголосувало 400 тис. людей. При тому, що погана організація виборів за кордоном не дозволила кинути бюлетень в урну ще тисячам румун, які годинами стояли в чергах. Ці проблеми на закордонних дільницях призвели до того, що після першого туру на вулиці Бухареста вийшли тисячі людей. Після чого у відставку пішов міністр закордонних справ Тітус Корлецян. Організація другого туру була ненабагато кращою. У результаті, пробувши на посту очільника МЗС усього вісім днів, зі своєї посади пішов Теодор Мелешкану.
По-друге, свою роль відіграв запит румунського суспільства на боротьбу з корупцією, яка для Румунії - справжній бич: країна має репутацію однієї з найкорумпованіших у Євросоюзі. Рівень корупції в цій країні в чотири рази перевищує середньоєвропейський показник. А неналежна боротьба із цим явищем у вищих ешелонах влади є однією з причин, через які Румунія досі не ввійшла в Шенгенську зону.
Було б несправедливо стверджувати, що Понта не бореться з корупцією. Однак на рейтинг прем'єр-міністра вплинули корупційні скандали, в яких було замішане оточення прем'єр-міністра з соціал-демократичної партії, а також члени його родини. Наприклад, за місяць до виборів Національне антикорупційне управління Румунії (DNA) запідозрило кількох колишніх міністрів з різних партій у тому, що з 2000-го по 2005-й роки вони отримували хабарі від таких IТ-концернів, як Microsoft і Fujitsu Siemens Computers. Загальну суму хабарів оцінено приблизно в 50 млн євро.
Звичайно ж, Клаус Йоханніс - теж не ягня. Його, зокрема, звинувачували в аферах з нерухомістю. Але за Йоханніса, судячи з усього, румуни голосували тому, що в його шафі значно менше корупційних скелетів, ніж в інших румунських топ-політиків. Але ж від президента багато в чому залежить і ефективність боротьби з корупцією: саме глава держави відповідає за призначення на ключові посади в прокуратурі. Словом, не випадково Йоханніс уже оголосив у своїй країні війну корупції.
По-третє, багатьох румунів відлякала перспектива концентрації влади в руках однієї політичної сили, що могло статися в разі перемоги Віктора Понти на президентських виборах. Як показує досвід тієї ж Угорщини, для молодих демократій це може обернутися посиленням авторитарних тенденцій. Для країни, що пережила правління Ніколае Чаушеску, таке неприпустимо.
Нарешті, по-четверте, Клауса Йоханніса не сприймають у суспільстві як наступника президента Траяна Бесеску, котрий неабияк набрид румунам своїм протистоянням з прем'єр-міністром. Зазначимо, що в новітній історії Румунії Бесеску залишиться як глава держави, якого двічі піддавали процедурі імпічменту. Вперше це сталося 2007 р., коли Консервативна партія, Соціал-демократична партія і партія "Романія Маре" ("Велика Румунія") звинуватили Бесеску в перевищенні повноважень.
Удруге процедуру імпічменту ініціював 2012 р. правлячий Соціал-ліберальний союз (що включає Соціал-демократичну партію і Націонал-ліберальну партію), який звинуватив президента в порушенні конституції і створенні перешкод для роботи уряду. Це рішення стало наслідком конфлікту між Бесеску і Понтою, котрий очолив уряд після перемоги на парламентських виборах 2012 р.
Та обидва рази Траяну Бесеску вдавалося вийти сухим з води, щоб потім з новими силами продовжити боротьбу зі своїми політичними опонентами. Нинішня президентська кампанія також не обійшлася без взаємних звинувачень непримиренних ворогів. Бесеску, наприклад, заявив, що Понта в 1997–2001 рр., коли обіймав посаду прокурора, був агентом Служби зовнішньої розвідки Румунії під прикриттям. Крім того, під час виборчої кампанії опоненти прем'єр-міністра звинувачували його в симпатіях до Москви. Це при тому, що Понта назвав Росію найбільшою загрозою безпеці Румунії.
Приводом для нападок стала справа компанії "ЛУКойл-Румунія", якій румунська влада інкримінувала відмивання грошей і ухиляння від сплати податків, після чого наклала арешт на її майно. У результаті призупинили роботу нафтопереробного заводу "ЛУКойла" у Плоєшті. Тоді Понта заявив, що в цій справі "слід знайти законне рішення, яке дозволяє відновити роботу заводу, виплачувати зарплату співробітникам і водночас компенсувати збиток і притягти до відповідальності винних у порушенні закону".
Перемога Клауса Йоханніса не означає, що епоха конфліктів президента і прем'єра пішла в минуле. Він уже заявив, що його партія намагатиметься відправити у відставку уряд Понти наступного року. Правда, малоймовірно, що новому президентові це вдасться: глава держави не може відправити у відставку прем'єра без погодження з парламентом, а там більшість має правлячий Соціал-ліберальний союз. Сам же Понта каже, що не збирається йти зі свого поста. Тому для Йоханніса одним з головних завдань у внутрішній політиці стане підготовка до парламентських виборів 2016 р.
У своїх перших заявах Йоханніс наголосив, що поліпшення економічної ситуації в країні буде серед його пріоритетів. Що ж, це природно, тим більше що Румунія, судячи з даних статистичного відомства Eurostat, вступає в смугу рецесії. Правда, у президента практично немає жодного впливу на проведення урядом економічної політики: як звертає увагу румунський сайт Ziare.com, "пенсії, заробітна плата, сланцевий газ, метро, дороги тощо - це турбота уряду".
Натомість значно більше можливостей у глави держави в проведенні зовнішньої політики. Втім, тут не слід очікувати особливих змін: опитані нами експерти вважають, що за Йоханніса румунська дипломатія загалом проводитиме той самий курс, що й за Бесеску. Таку ж жорстку позицію новообраний президент займатиме й стосовно Росії. А німецьке походження Йоханніса безумовно посприяє тому, що в Москві його почнуть сприймати не інакше як "агента німецької розвідки".
Передвиборні дебати показали, що Йоханніс займає стриманішу позицію в питанні об'єднання Молдови і Румунії, ніж соціал-демократ Понта, який використовував радикальну риторику для залучення правого електорату. Так, чинний прем'єр оголосив, що в разі перемоги на президентських виборах назве своєю головною метою "друге велике об'єднання Румунії" до 2018 р. У реальності ж, як зазначають експерти, Понта не форсуватиме цього процесу. А от справжнє ставлення Йоханніса до політики об'єднання можна буде побачити після парламентських виборів у Молдові.
При цьому Йоханніс і Понта одностайні у своїй оцінці політики Москви: вони однаково розглядають Російську Федерацію як країну, що становить загрозу Румунії, регіону, Європі. І те, що румунська політична еліта займає стосовно Росії загалом єдину позицію, відрізняє цю країну від Угорщини, Словаччини, Чехії. Свою роль у такій позиції Румунії відіграли як традиційно насторожене ставлення до Москви, так і те, що російський бізнес має тут слабкіші позиції, ніж в інших країнах Східної Європи.
А тим часом Румунія важлива для Росії, зокрема і як транзитний коридор із Чорного моря на Балкани. Але Бухарест, побоюючись залежності від Москви, виступає категорично проти реалізації проекту "Південний потік", причому Понта заявляє, що енергетично залежати від Заходу - це добре, а від Росії - погано. Румунський парламент першим серед країн-членів Європейського Союзу ратифікував Угоду з Україною про асоціацію. Та й загалом з моменту агресії Росії проти нашої країни Бухарест займає щодо Києва доволі лояльну позицію. І з цієї ситуації нашій країні гріх не скористатися.
У Києва й Бухареста непроста багаторічна історія відносин, затьмарена взаємними підозрами й ворожістю. Довгі роки в Україні побутував образ Румунії як не дуже дружнього сусіда, який тільки й чекає зручної нагоди, щоб анексувати Буковину й частину Одеської області. Бухарест також був налаштований проводити конфронтаційну політику щодо нашої країни. Причиною цього були проблеми у двосторонніх відносинах: Криворізький гірничозбагачувальний комбінат окиснених руд (КГЗКОР), питання нацменшин, будівництво каналу "Дунай - Чорне море", делімітація континентального шельфу й виключних економічних зон, зокрема й тривала суперечка навколо острова Зміїний, видача румунських паспортів українським громадянам у Чернівецькій області.
Протиріччя й розбіжності в поглядах на багато питань залишаються у Києва й Бухареста донині. Але в наших країн є й точки збігу, зокрема й у визначенні зовнішніх загроз безпеці. А перспективи співробітництва в прикордонних районах, у сфері енергетики, а також реалізація спільних інвестиційних проектів видаються багатообіцяючими. Проблемні ж питання слід вирішувати: до цього поступово приходять усі країни. Правда, перед Києвом стоїть завдання так побудувати відносини з Бухарестом, щоб це не виглядало так, ніби Україна здає свої національні інтереси. У пам'яті ще жива істерія, яка спалахнула в українському політикумі й медіа після рішення Міжнародного суду ООН у Гаазі про делімітацію континентального шельфу й виключних економічних зон між Україною і Румунією.
Чи готові румуни до перезавантаження відносин? Відповідь на це запитання і має дати Клаус Йоханніс після свого офіційного вступу на посаду президента.