Прогрес є, компромісу немає. Так, трохи загадково, український міністр закордонних справ Костянтин Грищенко підбив підсумки переговорів щодо делімітації Азовського і Чорного морів, а також Керченської протоки після зустрічі в Одесі зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим. Глава російського зовнішньополітичного відомства у своїх коментарях був не менш інтригуючим.
В інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы» Сергій Лавров заявив, що Україна і Росія знають, як врегулювати проблему Керченської протоки: «Це абсолютно консенсусне розуміння двох президентів. Вони прийняли відповідне рішення. Річ у тому, що Керченська протока з’єднує Азовське море з Чорним. Тому врегулювання може бути тільки комплексним. І ми повинні зрозуміти, як уже досягнута згода щодо Керченської протоки позначиться на тій лінії, яка має пройти в Азовському і Чорному морях. Але це вже, повторюю, другорядна річ. Якісного прориву досягнуто, щодо Керченської протоки проблем немає (виділено автором. - В.К.)».
У досвідченого дипломата Сергія Лаврова, який пройшов школу МЗС СРСР і ООН, не буває випадкових обмовок. То невже Київ і Москва вже домовилися про делімітацію Керченської протоки, ключову проблему розмежування морських просторів України і Росії? Чи слова російського дипломата - вміле маніпулювання домовленостями, досягнутими раніше президентами та дипломатами, і розраховані на внутрішнього російського споживача? Наші співрозмовники з українського МЗС стверджують: схоже, друге. Адже офіційний Київ на переговорах, мовляв, і далі дотримується своєї старої позиції щодо делімітації керченської акваторії, а Москва, у свою чергу, так само наполягає на своєму.
Для України важливе підтвердження адміністративного кордону, який існує у Керченській протоці ще з радянських часів. Це дозволяє нашій країні й надалі володіти Керч-Єнікальським каналом - єдиним водним шляхом із Чорного моря в порти Волго-Донського басейну. Такий розклад недопустимий для Кремля, чиї геополітичні амбіції зростають із кожним новим стрибком світових цін на нафту і газ: у Москві бояться, що Київ може в будь-який момент закрити Азовське море для Росії.
«Керченська протока - життєво важлива артерія», - заявляє Сергій Лавров. І хоч українська сторона надає гарантії свободи судноплавства для російських кораблів, Москву вони не влаштовують. Російські дипломати пропонують усілякі варіанти делімітації Керч-Єнікальського каналу, які б дозволили зберегти контроль Росії над ним. Але якщо раніше росіяни говорили переважно про спільні води, то тепер вони готові вести переговори про проведення кордону в керченській акваторії. Наприклад, про розмежування по середині Керч-Єнікальського каналу.
Зміна позиції Москви відбулася тому, що, по-перше, російська скарбниця втрачає кошти через наявність у керченській акваторії «сірої» зони, що сприяє контрабанді. По-друге, необхідно гарантувати безпеку судноплавства в протоці, щоб уникнути серйозних екологічних катастроф, як та, котра сталася 2007-го. По-третє, росіяни хотіли б розпочати активне освоєння перспективних нафтогазових родовищ в Азовському і Чорному морях. А це важко: значна їх частина перебуває на ділянках, на які претендують і Україна, і Росія. Розділити ж Азов неможливо без визначення лінії кордону в керченській акваторії, оскільки і Київ, і Москва ув’язують в один пакет делімітацію Чорного й Азовського морів та розмежування Керченської протоки.
Незважаючи на ці зміни в позиції росіян, переговори щодо розмежування протоки перебувають у патовій ситуації. Обидві сторони поки що не мають наміру поступатися в принципових питаннях. Максимум, на який сьогодні поки що готовий піти Київ, - трохи посунути кордон в Азовському і Чорному морях у бік нашої країни, певною мірою «модифікувавши» принцип серединної лінії. Однак вимога до росіян підтвердити в протоці адмінкордон часів СРСР - це святе. А такий підхід не влаштовує Москву.
Сказане означає, що переговори можуть тривати ще не один рік. Для Києва це не катастрофа: розмежування морських просторів України і Росії не має критичного впливу на переговори нашої країни з Європейським Союзом про лібералізацію візового режиму. Значно більшу роль відіграє демаркація сухопутної ділянки україно-російського кордону. А на цьому напрямі робота потихеньку йде.
Але у світовій практиці у випадках, коли переговори заходять у глухий кут, в гру нерідко вступають глави держав: вони беруть на себе відповідальність і приймають найчастіше непопулярне політичне рішення, яке знімає проблему в двосторонніх відносинах. Чи готові до цього кроку в Києві і Москві? Не в цьому випадку. Відхід від публічно декларованої позиції призведе до серйозних наслідків. Принаймні для однієї зі сторін - української.
Наприклад, багато наших співрозмовників упевнені: хоча від нинішньої влади можна чекати чого завгодно, проте вона не піде на територіальні поступки Росії. Це буде порушенням Конституції, що тягне за собою кримінальну відповідальність. А навіщо в умовах падіння рейтингу президента і Партії регіонів, коли в країні серйозні економічні проблеми, давати опозиції й персонально Юлії Тимошенко ще один привід звинуватити владу в здачі національних інтересів? І хоча не можна виключити, що розмін може відбутися в рамках пакетної угоди про зниження ціни на російський газ, проте для української економіки цей крок матиме короткостроковий ефект. Як свідчить історія з харківським пакетом, ціни на газ усе одно зростуть. А ось негативні політичні наслідки мають довгостроковий характер.
До того ж нині змінилася атмосфера українсько-російських відносин: і на вулиці Банковій, і на Кремлівській площі зростає взаємне невдоволення. Ілюзія створити атмосферу довіри на довгі роки зникла. Деякі українські дипломати навіть переконані, що Київ і Москва вже пройшли точку неповернення і угоди на зразок харківської далі неможливі.
Своєю чергою, в Москві не бачать жодного резону відступати від своєї позиції. По-перше, багатьом росіянам психологічно важко змиритися з тим, що Росія у принципі може піти на поступки Україні. Відхід же від займаних позицій, поступку Києву буде важко пояснити російським громадянам, значна частина яких і так щиро вважає, що, підписавши харківську угоду, «хитрі хохли надурили москалів». По-друге, в Москві, де з інтересом спостерігають за проблемами української економіки, схоже, думають: дозріле яблуко саме впаде в протягнену братську руку ради чергового зниження ціни на газ.
Тож переговори про делімітацію морських просторів України і Росії - забіг на довгу дистанцію. Поки що сторони ведуть за столом переговорів затяжні позиційні бої, обговорюючи параметри проведення кордону в Азовському та Чорному морях. А російська позиція давно відома: провести кордон по Керч-Єнікальському каналу і посунути лінію кордону в Чорному та Азовському морях у бік України так, щоб у російській частині акваторії виявилися нафтогазові родовища.
Загалом, видається трохи передчасним твердження, що «стосовно Керченської протоки проблем немає». І в цій ситуації навіть учорашні програші сьогодні подаються як досягнення. Як, наприклад, підтвердження принципів, зафіксованих в україно-російському Договорі про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, підписаному Кучмою та Путіним у грудні 2003-го. Їх суть ось у чому: Азовське море і Керченська протока - внутрішні води України і Росії, військові судна третіх країн не можуть заходити туди без згоди Києва та Москви.
У 2003-му цей договір розглядався як серйозна поступка Росії. Адже, погодившись, на настійну вимогу російської сторони, зі статусом азовської і керченської акваторій як внутрішніх вод двох країн, Київ так і не домігся від Москви згоди на проведення переговорів про розмежування Керченської протоки. Втім, коли згадати той пресинг, який чинився вісім років тому на українських дипломатів із Банкової, то успіхом можна було вважати вже те, що Київ тоді відстояв свою принципову позицію стосовно Керченської протоки. Будемо сподіватися, що українська дипломатія відстоїть інтереси країни й цього разу.