Нурсултан Назарбаєв пішов шляхом Ден Сяопіна і Лі Куан Ю.
Минулого вівторка 78-річний президент Казахстану в прямому ефірі звернувся до нації. І заявив - він припиняє свої повноваження як очільник держави. Виконувати ці обов'язки відтепер буде спікер сенату Касим-Жомарт Токаєв, людина, якій "можна довірити управління" країною.
Відповідно до казахстанської Конституції, саме спікер сенату є першим у черзі на зайняття президентської посади. Як можна судити зі слів Назарбаєва, Токаєв пробуде на цій посаді до кінця строку повноважень обраного президента, який спливає 2020 року. А потім відбудуться нові президентські вибори. Якщо, звісно, їх не проведуть раніше.
65-річний Касим-Жомарт Токаєв склав присягу на спільному засіданні двох палат парламенту наступного ж дня після заяви Назарбаєва.
Однією з перших його ініціатив, озвучених відповідно до традицій східних царедворців, стала пропозиція перейменувати столицю Казахстану Астану в Нурсултан. Що тут-таки одностайно підтримали парламентарії.
Це відразу породило у Facebook безліч уїдливих коментарів. Наприклад: "Тепер слід очікувати, що Казахстан перейменують у Назарбаєв". Або: "Я вважаю, називати місто Нурсултан - надто фамільярно. Треба щось поважніше. Тому пропоную перейменувати Астану в Нурсултан Абішевич". Втім, судячи з акцій протесту, не всі згодні з новим найменуванням казахстанської столиці.
Токаєв також запропонував спорудити монумент на честь Назарбаєва і назвати центральні вулиці у всіх казахстанських містах його іменем. Та хоча Назарбаєв і не заперечує проти подібного поклоніння, його амбіції не обмежуються лише топонімічними змінами на топографічній карті Казахстану. Політичний довгожитель, який прийшов до влади ще при Радянському Союзі (встиг до того ж побувати і членом Політбюро ЦК КПРС), не збирається йти з Олімпу, на якому пробув беззмінно 30 років. Як зазначають політологи, "воля до влади його велика". І достроковий відхід Назарбаєва з посади президента - умовний.
Як заявив Токаєв, думка Назарбаєва матиме пріоритетне значення при ухваленні рішень стратегічного характеру. Будучи довічним "Лідером нації" (Єлбаси), Назарбаєв очолюватиме Раду безпеки країни. Крім того, залишиться на чолі партії "Нур Отан" і в складі Конституційної ради республіки. Тобто повноваження в нього настільки широкі, що це дозволяє не тільки зберегти у своїх руках важелі влади, а й убезпечити себе.
У самому ж Казахстані повільно оговтуються після встановлення правлячого дуумвірату Назарбаєв-Токаєв: заява про складання президентських повноважень Назарбаєва виявилася несподіваною. Хоча озвучене рішення й було очікуваним. У найближчому оточенні першого президента Казахстану вже давно замислювалися над тим, як зробити, щоб відхід Назарбаєва з політичної сцени не призвів до анархії і зберіг вплив Сім'ї. Адже неконтрольований процес передачі влади чаїть у собі надто великі ризики й загрози.
Промовистим є приклад сусіднього Узбекистану, де смерть Іслама Карімова призвела до короткочасної політичної невизначеності, коли за відсутності явного спадкоємця розгорнулася жорстока "дворова" боротьба за владу, і падіння сімейного клану Карімова. Очевидно, що Назарбаєв не хоче для своїх трьох доньок долі амбіційної й епатажної Гульнари Карімової, яка втратила і політичний вплив, і гроші, і свободу.
До того ж хоч би якою слабкою була опозиція, але, прагнучи отримати владу, вона може спровокувати масові протести населення, що загрожують становищу правлячих кланів. Адже Казахстан - тільки на перший погляд стабільна країна. Насправді тут досить високий протестний потенціал населення. Тут досі бояться повторення подій 2011 року, коли під час протестів у Жанаозені загинули десятки людей. Тоді виступами робітників "КазМунайГазу" у своїх цілях скористалися політики, бізнес і кримінал.
Серед останніх масових протестів - лютневі мітинги через загибель в Астані п'яти дітей під час пожежі в тимчасовій споруді, де вони були самі, оскільки їхні батьки працювали в нічну зміну. В умовах наростання соціально-економічного невдоволення населення Назарбаєв наприкінці лютого відправив у відставку кабінет міністрів, публічно розкритикувавши його за роботу в соціальній сфері.
Ще один ризик раптової зміни влади - активізація таких ключових гравців регіону як Китай і Росія: Пекін і Москва можуть скористатися боротьбою за владу місцевих кланів і посилити хаос заради досягнення своїх цілей.
Нині Китай поширює свій вплив у Центральній Азії, плавно витісняючи звідти Росію. Казахстан не є винятком. Тим більше що в Пекіні вважають цю центральноазійську країну ключовою в реалізації глобального проекту "Один пояс - один шлях". Кремль у свою чергу намагається всіляко зміцнити своє становище в Казахстані, який є для Росії союзником в ОДКБ і партнером у ЄАЕС.
При цьому Москву дратує і критика Назарбаєвим її політики в рамках ЄАЕС, і відсутність однозначної підтримки Росії щодо України. І, звичайно ж, її не влаштовує політика казахізації - розширення прав казахської мови та посилення впливу казахськомовних кадрів у державному управлінні.
Кремль публічно не висловлює свого невдоволення. Наприклад, хоча "патріотичні кола" в Росії й сприйняли з обуренням новину про те, що Назарбаєв підписав указ про перехід казахського алфавіту з кирилиці на латиницю до 2025 року, голова російського МЗС Сергій Лавров заявив, що це суверенне рішення Казахстану. Але після анексії Криму й окупації Донбасу в казахстанської політичної еліти посилюється страх, що Росія повторить подібний сценарій і в їхній країні.
Росіяни, які становлять близько 20% населення Казахстану, проживають переважно в індустріально розвинених північних областях країни. Казахстанські експерти не виключають сценарію, коли заради реалізації своїх інтересів Кремль або спровокує заворушення, або скористається виниклим хаосом у період неконтрольованого "транзиту влади", щоб організувати на північ Казахстану "військово-гуманітарну" місію для захисту прав "російськомовного населення".
Прагнучи мінімізувати ризики, в Акорді (президентській резиденції) активно вивчали світовий досвід передачі влади в авторитарних державах - Китаї, Росії, Сінгапурі, Лівії, Ірані. Судячи з усього, для Сім'ї оптимальними виявилися китайський і сінгапурський сценарії, коли "лідер нації", формально не обіймаючи найвищої посади, спрямовує і контролює дії свого спадкоємця, створюючи довкола нього лояльну атмосферу як у казахському суспільстві в цілому, так і в істеблішменті зокрема.
Модель держави, в якій Назарбаєв, не обіймаючи посади президента, зберігає контроль над політичною системою країни, має серйозні важелі впливу на ухвалення рішень і залишається гарантом стабільності, поступово створювалася протягом останнього десятиліття. За цей час Назарбаєв став не тільки "Лідером нації". Також було проведено конституційну реформу і змінено конфігурацію влади, у результаті чого частина президентських повноважень перейшла до парламенту.
Ще один крок до зміни конфігурації влади було зроблено торік у травні, коли парламент ухвалив закон, який дозволяє Назарбаєву довічно залишатися головою Ради безпеки. Тоді ж Раду безпеки було перетворено з консультативно-дорадчого органу на конституційну структуру. Її голова має повноваження, порівнянні з президентськими.
А в лютому Назарбаєв звернувся до Конституційної ради з питанням про те, чи має він право на добровільну відставку і які повноваження він збереже, якщо зробить це. Постфактум можна стверджувати, що це було жовте світло, яке сигналізує про початок незабаром активної фази спецоперації "спадкоємець". Але те, що відбувається нині, - лише проміжний етап у тривалому процесі передачі реальної влади від Назарбаєва до його спадкоємця в країні освіченого авторитаризму.
Поки ще рано стверджувати, хто буде наступником Єлбаси. Швидше за все, Назарбаєв і сам ще цього не знає. Наразі ж він обмежується загальними словами: "Як засновник незалежної казахстанської держави бачу своє майбутнє завдання в забезпеченні приходу до влади нового покоління керівників, які продовжать розпочаті в країні перетворення".
Серед тих, кого казахстанські експерти називають найчастіше, - голова сенату Даріга Назарбаєва (старша донька Назарбаєва), голова Комітету національної безпеки Карім Масімов, перший заступник голови КНБ Самат Абіш (племінник Назарбаєва), член ради директорів "Газпрому" Тимур Кулібаєв (чоловік середньої доньки Назарбаєва - Дінари), посол Казахстану в РФ Імангалі Тасмагамбетов, мер Алмати Бауиржан Байбек і президент Касим-Жомарт Токаєв.
Хоча Токаєва й не варто скидати з рахунків, все ж таки здається малоймовірним, що саме він є тим самим "принцом-наступником". Побувавши і міністром, і прем'єр-міністром, і заступником генсека ООН, а нині ставши президентом, він -людина віддана Назарбаєву і лояльна до Сім'ї. Судячи з усього, Токаєв - проміжна фігура перед виборами 2020 року, покликана забезпечити плавний, безконфліктний перехід влади до спадкоємця Єлбаси.
Ще кілька років тому у числі перших серед спадкоємців називали Тимура Кулібаєва. Але, судячи з кадрових перестановок, сьогодні найбільші шанси увійти до Акорди 2020 року має Даріга Назарбаєва, хоча її батько й заявляв у минулому, що "наслідування влади моїми дітьми я не передбачаю. Думаю, це не для нас". Проте її політична кар'єра, яка бурхливо розвивається, дає підстави для найсміливіших припущень.
Після того, як її чоловік Рахат Алієв указом президента Назарбаєва 2007 року був зміщений з усіх посад і втік з країни до Австрії (де покінчив життя самогубством), старша донька тривалий час перебувала в тіні, займаючись громадською і доброчинною діяльністю. Згодом Даріга знову повернулася в політику, побувавши і віце-спікером нижньої палати парламенту, і віце-прем'єром, і головою комітету з міжнародних відносин, оборони й безпеки. А з минулої середи вона - голова сенату.
Звичайно ж, нинішня посада доньки Назарбаєва зовсім не означає, що вона автоматично стає наступницею Назарбаєва. (Одна з версій її призначення - це спроба батька убезпечити старшу доньку від усіляких неприємностей на випадок політичної нестабільності.) Багато чого в її подальшій політичній кар'єрі залежатиме не тільки від закулісних домовленостей Сім'ї з кланами й владними угрупованнями, а й від готовності казахстанського суспільства прийняти жінку-президента.
Нині дискусії про політичне майбутнє Даріги Назарбаєвої часто зводяться до того, що жінка не може стати президентом країни, де більшість населення сповідує іслам. Однак піднятися на вершину влади в мусульманській країні вдавалося і Беназір Бхутто, і Мегаваті Сукарнопутрі, і Халеді Зіа, хоча в Пакистані, Індонезії й Бангладеш мусульманське суспільство значно консервативніше, ніж у Казахстані. А як показали події останнього тижня, Нурсултан Назарбаєв уміє не тільки приймати нетривіальні рішення, а й домагатися їх виконання.