На відміну від «домувальника» Сапармурада Ніязова, нинішній президент Туркменистану Гурбангули Бердимухамедов часто здійснює закордонні поїздки. І якщо після президентських виборів, що відбулися в лютому, свій перший візит він здійснив до Туреччини, то другий - в Україну. Символічно? Та ні, радше, звичайна східна дипломатія. На відміну від Китаю, Ірану, Туреччини або навіть Росії, наша країна вже давно не є для Туркменистану основним зовнішньоекономічним партнером. Але Бердимухамедов веде свою гру, намагаючись зміцнити позиції у протистоянні з Кремлем.
Туркменистан проводить політику диверсифікації газових поставок. Але він також зацікавлений у тому, щоб «Газпром» не тільки збільшив закупівлі туркменського газу, як це передбачалося 25-річним контрактом 2003 року, а й розблокував його прокачування по своїй газотранспортній системі до європейських країн-споживачів. І в цій грі туркменський президент не проти розіграти й українську карту: в Україні жевріють сподівання відновити пряме постачання туркменського газу. А українське керівництво, своєю чергою, використовує Ашгабат у газовому протистоянні Києва з Москвою.
Тож підписані в Києві документи - спільне комюніке, міждержавна програма торгово-економічного співробітництва на 2012-2015 роки, програма співпраці між академіями наук України і Туркменистану на 2012-2016 роки та ін. - лише необхідне протокольне тло візиту і проведених кулуарних переговорів під куполом цирку, куди Віктор Янукович запросив свого колегу. Втім, і озвучена готовність відновити прямі поставки туркменського газу в Україну всього лише декларація про наміри. Це добре розуміють на Банковій, Михайлівській та Хмельницького.
Доти, доки не побудований Транскаспійський газопровід (ТКГ), туркменський газ із цієї країни може потрапити в Україну та Європу тільки по російській трубі. Але для Росії цей газ - конкурент на європейському і китайському ринках. То з якого доброго дива росіянам погоджуватися на його проходження своєю газотранспортною системою і в умовах зниження попиту на блакитне паливо відкривати доступ на ринок, який у Кремлі традиційно вважають російським? Та ще тоді, коли в Москви і Києва затяжний конфлікт навколо ціни на російський газ і обсяги його закупівель! Копати під себе росіяни не будуть: Путін не пропустить туркменський газ для НАК «Нафтогаз України». А якщо суб’єкти господарювання України і споживають сьогодні туркменський газ, то тільки тому, що Дмитро Фірташ, як власник австрійської компанії Ostchem Holding Ltd., досі пов’язаний тісними відносинами з «Газпромом» через «РосУкрЕнерго».
Більше того, на думку директора енергетичних програм Центру НОМОС Михайла Гончара, «Росія використовуватиме всі засоби для дестабілізації ситуації в Туркменистані, на Південному Кавказі і робитиме все, аби тільки провалилися плани Європейського Союзу з реалізації проектів «Набукко» і Транскаспійського газопроводу». Досить згадати торішні висловлювання навколокремлівських політологів, які заявляли, що силовий метод - єдино можлива відповідь стосовно Транскаспійського газопроводу.
Найбільш реалістичний сценарій імовірної дестабілізації в Туркменистані, як зазначають експерти з російського Міжнародного інституту політичної експертизи (МІПЕ), - «несподіваний» соціальний вибух через економічні проблеми, який може накластися на міжкланові та міжетнічні суперечності. Окрім того, у разі виникнення серйозних внутрішньополітичних або зовнішньополітичних ускладнень оточення Бердимухамедова, підштовхуване ззовні, може наважитися на «палацовий переворот». Одне слово, така собі «арабська весна» в пісках Каракумів за російським сценарієм.
У країні поки що немає очевидних загроз особистій владі Бердимухамедова. Незважаючи на низький рівень життя, зростання невдоволення населення, режим тримає ситуацію під контролем. Та й найближче оточення зберігає лояльність до «великого президента». Але стабільність у Туркменистані тримається не тільки на відданості спецслужб, а й на продажу нафти і газу. Адже експорт енергоносіїв - основа туркменської економіки: близько 90% валюти до бюджету країни надходить за рахунок продажу газу, нафти і нафтопродуктів. А це близько 70% ВВП! Однак сьогодні через обмеженість експортних маршрутів газу і небажання основних покупців платити «середньоєвропейську» ціну за енергоносії Туркменистан відчуває брак коштів, що в цілому негативно позначається на економічній ситуації в країні.
Так, із запуском газопроводу Туркменистан-Китай Ашгабат поставляє в Піднебесну близько 10 млрд. куб. м на рік. У 2012 році Пекін планує збільшити імпорт газу до 30 млрд. куб. м на рік, а через два-три роки - до 65 млрд. куб. м. Але китайці платять близько 190 дол. за тисячу кубометрів. Головне ж - найближчими роками Ашгабат розплачуватиметься газом за видані Китаєм кредити на розробку родовищ та будівництво газопроводу. Тим часом, хоча потужності газопроводу Туркменістан-Іран розширені до 20 млрд. куб. м, Тегеран купує в Ашгабата лише близько 8 млрд. куб. м на рік. Ці обсяги різко зменшаться у разі військового удару по Ірану.
«Серйозні економічні проблеми, викликані відносно невисокими обсягами експорту газу, складні міжкланові суперечності - все це визначає зовнішню політику Туркменистану і примушує Бердимухамедова відігравати активнішу роль у питанні збільшення поставок енергоносіїв у різні країни-споживачі. Чим більше газу продається у більшу кількість держав, тим краще для Ашгабата», - вважає Михайло Гончар. І тому для Туркменистану природним є бажання приєднатися до проекту «Набукко» і побудувати Транскаспійський газопровід: це питання виживання країни та правлячого режиму. І ось на останньому засіданні туркменського уряду було заявлено про досягнуті успіхи на проведеній у Брюсселі тристоронній - Євросоюз, Туркменистан, Азербайджан - зустрічі з питання проекту ТКГ.
Видають туркмени бажане за дійсне, намагаючись використати проведені переговори у своїй грі з росіянами на «підвищення», чи справді було досягнуто серйозного прогресу у справі будівництва Транскаспійського газопроводу, проте ці заяви Ашгабата не можуть не турбувати Кремль. Що,
своєю чергою, має провокувати російське керівництво на дії у відповідь. А для Києва переговори в Брюсселі означають необхідність роботи на майбутнє: цілком можливо, що Транскаспійський газопровід все ж таки побудують. І тоді російський газ можна буде замінити туркменським.
Ну, а поки що газова співпраця між двома країнами відкладається на невизначену перспективу: Київ змістив акценти у своїй політиці на туркменському напрямі. Не відмовляючись від улюбленої теми відновлення прямих поставок туркменського газу, українська влада вирішила активно лобіювати інтереси будівельних компаній, виробників труб та промислового устаткування, машинобудівників тощо. Головний принцип, яким сьогодні керуються в Києві, - «Україна повинна закріпитися в Туркменистані, а українські компанії - постійно доводити, що вони надійні партнери». А в Туркменистані, як свідчить досвід «Інтербудмонтажу», можна працювати. Однак без державної підтримки українським компаніям важко пробитися на туркменський ринок.
Наші співрозмовники, близькі до переговорів, запевняють, що й туркменське керівництво зацікавлене в появі українців на внутрішньому ринку. Ашгабат проводить не тільки політику диверсифікації маршрутів поставок енергоносіїв, а й диверсифікацію зовнішньоекономічних партнерів: туркменів не влаштовує посилення їхньої залежності від китайців. І ця позиція туркменського керівництва вкрай важлива, оскільки Туркменистан - країна, в якій успіх роботи закордонної компанії залежить від того, яку позицію займе Бердимухамедов. Ті, хто працював у Туркменистані, погодяться з думкою експертів МІПЕ, що «процес ухвалення бізнес-рішень непрозорий, повністю залежить від президента і його оточення, багато що зав’язане на неформальних домовленостях». Можливо, і з цієї причини нинішнього туркменського президента величають Аркадагом - покровителем.
Ось лобіюванню інтересів українських компаній і було присвячено велику частину часу, відведеного на переговори. Деякі бізнес-інтереси Києва озвучив на прес-конференції Віктор Янукович: участь українських підприємств у проектах із розробки газових родовищ, будівництві газопроводів «Малай-Багтиярлик» і «Схід-Захід», модернізації п’ятого енергоблоку Марійської електростанції та в постачанні відповідного обладнання. Окрім цього, українська сторона також пропонувала свої послуги у будівництві компресорних станцій, злітно-посадкових смуг в аеропортах Туркменабата і Дашогуза, продовженні спорудження дренажно-комунікаційного тунелю в Ашгабаті, а також мостів, шляхопроводів і автомобільних доріг. Наші співрозмовники стверджують, що туркменського президента ці пропозиції не залишили байдужим.
Зокрема, під час переговорів Гурбангули Бердимухамедов зацікавився продовженням співробітництва у спорудженні дренажно-комунікаційного тунелю в Ашгабаті. Непогані перспективи має й «Метінвест». Ця компанія вже постачає 150 тис. т труб великого діаметру для будівництва першої черги газопроводу «Схід-Захід». Наші співрозмовники зазначали: «Візит зміцнив сподівання, що в цьому газопроводі всі труби будуть українськими». Знову ж таки, Бердимухамедов зацікавила можлива участь українців у будівництві нових мостів через Амудар’ю. Нагадаємо, що українські будівельники вже спорудили залізничний міст через Амудар’ю, а тепер компанія «Альтком» будує через цю річку півторакілометровий автомобільний міст.
Однак зазначені перспективи стануть реальністю, тільки якщо українські компанії грамотно поводитимуться в Туркменистані, до коми виконуючи взяті на себе зобов’язання. А українське керівництво - й надалі надаватиме їм політичну підтримку.