Тим часом як українські політики концентрували всі свої зусилля на виборах керівництва парламенту й уряду, дипломати ще раз спробували вирішити одне з основних завдань національної зовнішньої політики — домогтися від країн—членів альянсу згоди на приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) на Бухарестському саміті Організації Північноатлантичного договору, який має відбутися у квітні наступного року. Це питання українська делегація на чолі з тимчасово виконуючим обов’язки міністра закордонних справ Володимиром Хандогієм вирішувала в Брюсселі, де минулого тижня відбувалося засідання комісії Україна—НАТО на рівні глав зовнішньополітичних відомств.
Але поставленої мети не було досягнуто, хоча альянс у спільній заяві вкотре підтвердив свою традиційну позицію: «двері НАТО залишаються відчиненими для європейських демократій». І, схоже, ситуація для нашої країни тим гірша, що шансів досягти бажаного у Києва день у день меншає.
Не тільки тому, що енна кількість держав виступає проти приєднання України до ПДЧ. При цьому Вашингтон готовий узяти на себе роботу з країнами-опонентами, щоб ті змінили свою позицію. Правда, деякі експерти відзначають, що останнім часом намітилася тенденція, що навіть американців стала лякати можливість надання Україні ПДЧ в Бухаресті, і вони готові зменшити оберти. Причина, мовляв, у тому, що Білий дім схильний до політики «хвиль розширення»: так легше вирішувати поточні проблеми. Оскільки дуже ймовірно, що Грузія не отримає ПДЧ на Бухарестському саміті, американці гальмують надання Плану й Україні.
І все ж набагато серйозніша перешкода у виробленні остаточного рішення НАТО — відсутність у нашій країні повноцінного уряду: у багатьох столицях країн трансатлантичного співтовариства хотіли б почути підтвердження курсу євроатлантичної інтеграції від нового прем’єр-міністра. У натовської сторони ще свіжі спогади про те, як Віктор Янукович рік тому різко змістив акценти в українській політиці євроатлантичної інтеграції.
Тому ще задовго до КУН представники країн—членів альянсу недвозначно говорили, що для вирішення питання про ПДЧ було б бажано, аби офіційний Київ надіслав у штаб-квартиру відповідний лист, скріплений підписами президента, прем’єр-міністра і спікера. Коли вирішувалося питання про дату проведення засідання КУН, передбачалося, що на той час в Україні вже не лише буде створено парламентську більшість і вибрано керівництво Верховної Ради, а й сформовано коаліційний уряд.
Але формування владних структур затяглося. А натовській стороні виявилося недостатньо запевнень Володимира Хандогія в тому, що, відповідно до угоди, укладеної між членами демократичної коаліції, метою України є євроатлантична інтеграція, приєднання до ПДЧ і пряме членство в альянсі. НАТО все ж чекає формування нового уряду. «Я кажу про необхідність призначення нового міністра і його приїзду сюди, бо ми маємо намір продовжити обговорення цих питань і отримати інформацію про зміст зовнішньої політики, оскільки нова коаліція формуватиме нові напрями зовнішньої політики», — сказав журналістам генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер.
Безумовно, крім відсутності уряду, існують й інші чинники, які діють проти приєднання Києва до ПДЧ на саміті в Бухаресті. І відсутність глави місії України при НАТО — один із них. Безумовно, нову хвилю скепсису щодо українських перспектив викличе й те, як члени демократичної коаліції голосували за кандидатуру Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра. Оскільки нездатність парламентської більшості проголосувати за висунуту ними ж самими кандидатуру прем’єра породжує виправдані сумніви у спроможності коаліції приймати необхідні для проведення економічних і політичних реформ закони. Більше того, це позбавляє впевненості у здатності парламентської більшості і майбутніх урядів забезпечити в країні стабільність.
Сукупність перелічених чинників призводить до того, що в Брюсселі міцніє переконання: Київ — непередбачуваний і непрогнозований партнер. Тому відносини краще розвивати тільки в рамках Плану дій Україна—НАТО й Інтенсифікованого діалогу.
Правда, у брюссельській діжці дьогтю все-таки є й невеличка ложка меду. На тлі повної невизначеності з наданням нашій країні ПДЧ альянс похвалив Україну за демократичні вибори, створення коаліції та активну участь в операціях і миротворчих місіях організації. І водночас звернув увагу української делегації на необхідність своєчасного прийняття Цільового плану Україна—НАТО на 2008 рік і його неухильного виконання. Нагадаємо, що останніх кілька років Київ приймав цей документ із запізненням на п’ять-шість місяців, що заважало виконанню запланованих заходів і викликало багато нарікань із боку Брюсселя. Можливо, що з ЦП-2008 усе буде інакше. За деякою інформацією, у штаб-квартирі НАТО схвалили проект плану. Тому не виключено, що наступний Цільовий план Україна-НАТО буде підписаний українським президентом ще в цьому році.
Ще одне питання, на якому акцентувалась увага під час засідання КУН, — інформаційна політика української влади щодо співпраці нашої країни з Північноатлантичним альянсом. Нагадаємо: позиція українського керівництва полягає в тому, що рішення про вступ України в НАТО прийматиметься на всеукраїнському референдумі. Ця ж позиція записана і в коаліційній угоді.
Проте інформаційна політика української влади до останнього часу не вирізнялася особливою активністю: основну роботу з інформування населення брали на себе неурядові організації, фінансові можливості яких дуже обмежені. Можливо, найближчим часом ситуація зміниться. У Брюсселі Володимир Хандогій відзначив, що в Україні достатньо політичної волі для проведення інформаційної кампанії серед населення. Нагадаємо: на рівні уряду вже розроблено і на початку листопада ухвалено концепцію інформування населення, на підставі якої завершено розробку державної програми.
По завершенні засідання комісії Україна—НАТО Яап де Хооп Схеффер сказав журналістам: «Ми продовжуватимемо дискусію стосовно українських євроатлантичних прагнень без зволікань, але й без прискорення». Хотілося, щоб ця дискусія була результативною. І президент Віктор Ющенко брав участь у засіданні комісії Україна—НАТО на рівні глав держав у рамках Бухарестського саміту не лише для того, щоб зустрітися зі своїми колегами — президентами, а й щоб підписати документ про приєднання до Плану дій щодо членства в Північноатлантичному альянсі.