1 липня нинішнього року дружня нам 3 відзначає вже 150-й День народження, тобто півтора століття від часу створення Домініону Канада, проголошеного британським парламентом у 1867 р.
Цей визначний ювілей вочевидь є й добрим приводом для нас, в Україні, поміркувати на тему перспектив розвитку українсько-канадських відносин у сучасному світі, що динамічно змінюється.
Однак, мабуть, спершу слід поглянути, а чим, власне, є Канада тепер; як обстоює національні інтереси на міжнародній арені, - адже вони, як свого часу мудро зазначив відомий французький дипломат Жюль Камбон, визначаються природою, географією та характером нації.
У світі сьогодні досить поширена думка про майже цілковиту тотожність канадського й американського суспільств. Справді, перебуваючи в найбільшому канадському мегаполісі - Торонто, не можна позбутися враження, що ти перебуваєш у типовому північноамериканському великому місті. Тим часом згадане твердження базується переважно на поверхових враженнях. Так, політичні, економічні, соціальні, культурні, гуманітарні та інформаційні зв'язки між Канадою і США тісні й справді вражають своїми масштабами. Водночас глибше дослідження взаємопов'язаності та взаємовпливів обох держав дозволяє зробити висновок про наявність істотних відмінностей, які сформувалися історично.
Відомо, що у ХVIIІ ст. на території сучасної Канади жило тільки франкомовне населення. Після поразки французької армії у 1759 р. і приєднання колишньої Нової Франції до Британських володінь населяли нову колонію близько 65 тис. колишніх підданих Короля Франції і тільки 200 англійських купців. Лише після успішної війни американських колоній за Незалежність, яку, до речі, жителі колонії Квебек вважали суто внутрішньою англійською справою, до Канади масово почали емігрувати американці, лояльні Британії. 35 тис. їх оселилися на Атлантичному узбережжі Канади - на території сучасних канадських провінцій Нью-Брансвік і Нова-Скоша. Британський уряд також підтримав імміграцію з Півдня в район Великих Озер, надаючи новим поселенцям земельні ділянки. У 1812 р. на території утвореної в 1791-му Верхньої Канади (сучасна провінція Онтаріо) проживало вже близько 60 тис. емігрантів зі США.
Таким чином, населення Канади, на відміну від США, формувалося з двох основних компонентів - французького й англійського, які, незважаючи на певний антагонізм, усе ж таки з часом більше доповнювали і взаємозбагачували один одного, поступово формуючи власне канадське суспільство.
У ширшому контексті можна вести мову про північноамериканську цивілізаційну єдність, яка дала поштовх тому, що приватна власність у Канаді та США і, паралельно, бурхливий розвиток індустріальної революції наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., а також наступне формування розвиненої ринкової інфраструктури та наявність міцних демократичних традицій створили схожі світосприйняття і бачення подальшої суспільної еволюції.
При цьому обидві країни зберігали й тепер зберігають власні особливості політичного, економічного та соціального розвитку, а інколи навіть демонструють певні розбіжності у підходах до деяких питань міжнародної політики. Зокрема, роль держави в канадській економіці, на відміну від ситуації у США, традиційно досить значна. Це пов'язано з великою територією, чималими відстанями, суворими кліматичними умовами та необхідністю забезпечувати належне функціонування інфраструктури, що можливо лише за умови постійної державної підтримки. У загальному ж плані, роль держави в Канаді полягає у встановленні чітких, а іноді й жорстких регуляторних норм, з одночасним невтручанням у дію суто ринкових механізмів.
Імовірно, саме в такому конкурентному середовищі й могла сформуватися така особистість, як один із найяскравіших політичних лідерів країни, її багатолітній і, мабуть, найвідоміший у світі прем'єр-міністр Канади П'єр Еліот Трюдо - батько нинішнього прем'єр-міністра країни Джастіна Трюдо.
І, можливо, тепер, коли у світовому політикумі вочевидь бракує особистостей, котрі б хотіли й могли зазирнути в майбутнє, не завадило б згадати, що саме П'єр Трюдо зробив спробу привнести в канадську політику дух молодості та нових віянь. Його неординарність, яка разюче дисонувала з іміджем попередніх консервативних політиків, емоційність під час публічних виступів привернули величезну увагу ЗМІ та громадськості. На тлі студентських страйків у Франції, вторгнення радянських військ у Чехословаччину, расових заворушень і вбивства Мартіна Лютера Кінга у США та війни у В'єтнамі пересічні канадці, й особливо молодь, захоплено вітали появу на політичній сцені діяча нової формації, який обіцяв дати їм більше перспектив і можливостей впливати на курс уряду.
Що ж, Джастін Трюдо вочевидь також прагне привнести свій відкритий і сучасний стиль у канадську політику - як внутрішню, так і зовнішню, й показати усьому світові, що ліберальна філософія та підходи можуть і повинні знову стати джерелом натхнення, інновацій та нових ідей, здатних захопити країну й вести її в майбутнє, уникаючи помилок та позбавляючи ностальгії.
Очевидно, саме це бачення лягло в основу зовнішньої політики Канади на сучасному етапі: зміцнення міжнародного миру та безпеки; участь у зусиллях з вирішення конфліктів та операціях із підтримання миру; посилення участі в Об'єднаному командуванні північноамериканської оборони США і Канади (NORAD); НАТО; ОБСЄ; міжнародній коаліції з протидії Ісламській державі; активна діяльність в ООН; підготовка до головування у "Великій сімці" у 2018 р. ; двостороннє співробітництво зі США; розвиток партнерства в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, з ЄС, іншими об'єднаннями.
Сьогодні Оттава налаштована на міжнародний захист прав людини; продовження реалізації програм гуманітарної допомоги найбільш незахищеним верствам населення у країнах, що розвиваються; дійову участь у багатосторонніх зусиллях зі збереження довкілля; системне просування канадських торговельно-економічних інтересів та участь у заходах зі зменшення бар'єрів у міжнародній торгівлі.
Однак, звісно, надпріоритетне місце у канадській зовнішній політиці посідають саме відносини зі своїм південним сусідом - США.
Непросте сусідство, як виклик і як стимул
Відносини зі Сполученими Штатами завжди були в центрі уваги керівництва Канади. Ще на початку ХХ ст. розпочався процес поступової переорієнтації товарних і фінансових потоків Канади з Великої Британії на Сполучені Штати. Вже наприкінці 20-х років 68% імпорту Канади надходило зі США, в цю ж країну спрямовувалося 46% канадського експорту. Тими ж роками розпочалося активне проникнення американського капіталу в канадську економіку. В 1965 р. прем'єр-міністр Канади Пірсон і президент США Джонсон підписали угоду, пізніше відому як "Авто Пакт", що, фактично, об'єднала автомобілебудування обох держав у єдиний виробничий комплекс.
Більш ніж промовисті дані про двосторонню канадсько-американську торгівлю в обсязі
885 млрд канадських дол. на рік, або близько 2,4 млрд у товарах і послугах щоденно. До США спрямовується близько 77% канадського експорту. Своєю чергою, Канада є основним експортним ринком для 35 американських штатів. Лише за квітень нинішнього року експорт Канади до США становив 36,1 млрд канадських доларів, а американський - 31,1.
Сьогодні обидві країни беруть участь в Об'єднаному командуванні північноамериканської оборони (NORAD), а також активно взаємодіють у НАТО та інших міжнародних безпекових структурах. Канада і США плідно співпрацюють у зміцненні безпеки на спільному кордоні, який щоденно перетинають близько 400 тис. людей; у боротьбі з тероризмом; реалізації масштабних енергетичних та інфраструктурних проектів. Ще один наочний приклад тісної взаємодії обох держав - їхня давня учать у так званій багатосторонній угоді "П'яти очей" (США, Велика Британія, Канада, Австралія, Нова Зеландія), яка є механізмом якнайширшого обміну чутливою розвідувальною інформацією.
Без перебільшення можна сказати, що канадсько-американські відносини - справді унікальні у світі: як з погляду їх ваги для обох держав, так і з погляду обсягів співробітництва на багатьох напрямах.
Однак при цьому їхні відносини не завжди безхмарні й абсолютно комфортні. Так, свого часу Канада була серйозно стурбована тим, що американській капітал захопив панівне становище в канадських металообробці, машинобудуванні, гірничо- та нафтовидобувній галузях. На початку 70-х років минулого століття занепокоєна Оттава навіть створила Агентство з питань іноземних інвестицій (Foreign Investment Review Agency, FIRA), головним завданням якого став нагляд за тим, аби придбання іноземними інвесторами важливих підприємств відповідало національним інтересам. Згодом Оттава зробила певні кроки на захист свого культурного простору від потужного впливу американської мас-культури. Між обома країнами тривали й тривають торговельні суперечки щодо деяких видів товарів.
Вочевидь, тут можна згадати, як під час виступу у вашингтонському Національному прес-клубі 1969 р. П'єр Трюдо, образно змальовуючи двосторонні відносини, зазначив, що жити поруч зі США - це те ж саме що перебувати в ліжку зі слоном: неважливо, наскільки він дружелюбний і терплячий, - кожен його рух відчувається дуже добре. До речі, це визначення й на сьогодні залишається актуальним і досить часто цитується канадськими дослідниками.
Можна також сказати, що саме в часи прем'єрства Трюдо яскраво виокремилися дві головні тенденції у зовнішній політиці Канади - орієнтація на тісну співпрацю зі США в усіх сферах та більш незалежний курс у міжнародних відносинах. Відтоді перша тенденція традиційно має підтримку консерваторів, друга - лібералів.
"Доктрина Фріланд"
Можливо, саме тому величезний резонанс у міжнародному політикумі викликала промова міністра закордонних справ Канади Христі Фріланд у канадському парламенті 6 червня нинішнього року, яка невдовзі отримала назву "нове бачення канадської зовнішньої політики".
Отже, що ж саме нового сказала й запропонувала очільниця зовнішньополітичного відомства Канади?
Система міжнародного порядку, що сформувалася після Другої світової війни і здавалася незмінною, сьогодні вже не є такою.
Канада, яка в багатьох аспектах здається надійно захищеною, не може просто дозволити собі сказати "Канада понад усе!", відвернутися від зовнішнього світу й зайнятися виключно домашніми справами.
Чому?
Північно-корейська диктатура, злочини проти людства в Сирії, жорстокі екстремісти Ісламської держави, силове порушення загально визнаних норм та експансіонізм із боку Росії являють собою очевидні загрози ліберально-демократичному світу, включно з Канадою.
"Можливості самої Канади протистояти цьому обмежені. Це потребує співпраці країн-однодумців ("like-minded countries")", - зазначила Фріланд.
Вона також наголосила на необхідності нарощення військових можливостей Канади, адже дипломатія і "м'яка сила" часом потребують відповідної силової підтримки.
Звісно, Канада, як країна "middle power" ("країна, котра не є супердержавою, але має істотний вплив і вагу у міжнародних відносинах"), зацікавлена в міжнародному порядку, що базується на праві та принципі непорушності кордонів.
Саме тому, як вважає Фріланд, світ підтримав Україну, адже її кордони, як і кордони в Європі взагалі, було порушено вперше з часів Другої світової війни.
Збереження світового порядку в інтересах Канади ще й тому, що це створює можливості для вільної торгівлі, розвитку і збільшення добробуту в багатьох регіонах світу. Натомість, на думку міністра закордонних справ Канади, проблема полягає насамперед у неправильній внутрішній політиці, неспроможній усвідомити, що розвиток і політична стабільність пов'язані з несправедливим розподілом благ.
Канада явно стурбована тим, що ліберальному порядку не вдасться довго зберігатися у світі, де домінуватиме право сили.
Отже, можна зазначити, що Оттава не має наміру нав'язувати свої цінності, але рішуче відстоюватиме міжнародний порядок та право й захищатиме права людини "в Канаді і за кордоном", співпрацюватиме зі США у протидії спільним загрозам, відстоюватиме міцність НАТО, активно працюватиме в інших міжнародних багатосторонніх структурах, посилюватиме власні збройні сили та просуватиме принципи вільної торгівлі.
Квінтесенцію промови можна висловити так: "Безпека Канади надійно забезпечуватиметься лише у світі, що базується на праві та загальнолюдських цінностях".
І в зазначених обставинах Канада не планує відсиджуватися на північноамериканському континенті під надійною американською безпековою парасолькою, а, навпаки, - має намір брати провідну участь у формуванні міжнародного порядку ХХІ ст.
Отже, можна навіть прогнозувати, що ця промова обов'язково ввійде у звід важливих документів канадської зовнішньої політики програмного характеру і, не виключено, отримає назву "доктрини Фріланд".
Тим часом дехто вже поспішив оголосити, що Оттава офіційно взяла курс на вихід з орбіти США. Вочевидь, враховуючи безпрецедентний, а можливо й унікальний характер канадсько-американських відносин, таке твердження передчасне. Безперечно одне - Канада однією з перших демократичних країн зрозуміла нагальну необхідність глибинно переосмислити сучасну ситуацію у світі та своє місце в ньому.
Хотілося б, аби й інші країни політичного Заходу виявили такі ж зрілість, здоровий глузд і далекоглядність.
Партнерство в турбулентних умовах
Відомо, що підґрунтя особливих зв'язків між Україною та Канадою було закладене під час появи перших українських переселенців наприкінці XIX ст. Неодноразово й на різних рівнях представники уряду Канади підкреслювали значимість і вагомість внеску, зробленого українцями в розбудову канадського суспільства як спільноти людей із різною культурною спадщиною, але об'єднаних спільними демократичними цінностями.
Пам'ятаючи, що Незалежність нашої держави 2 грудня 1991 р. визнав уряд Консервативної партії на чолі з Браяном Малруні, не слід забувати, що саме під час перебування при владі ліберального уряду Жана Кретьєна, давнього соратника Трюдо, у 1994-му і 2001-му роках було підписано дві засадничі Декларації про розвиток відносин особливого партнерства між Україною та Канадою.
Власне кажучи, про різні аспекти українсько-канадських відносин уже написано цілу низку досліджень, монографій та статей, і їх тільки ставатиме більше.
Вірогідно, сьогодні доцільно поглянути на них із погляду перспектив в умовах світу, який на наших очах динамічно й кардинально змінюється. Можна констатувати, що після Революції Гідності відносини між Україною і Канадою вийшли на справді якісно новий рівень, що потребуватиме певного переосмислення їх цінності, важливості та потенціалу, з погляду майбутнього обох держав на тлі тектонічних зсувів міжнародного ландшафту.
Також не секрет, що саме події в Україні зими 2013-2014 рр. стали імпульсом і до консолідації, і до координації зусиль світового українства взагалі й канадського, зокрема, на векторі сприяння Україні у вирішенні найважливіших питань. Цей момент не має бути втрачений.
Безперечно, мусимо також пам'ятати, що саме під керівництвом лідера Партії консерваторів, прем'єр-міністра Стівенa Гарпера, Канада відразу й однозначно стала на бік України у протидії агресії Кремля і, незважаючи на фінансові збитки, запровадила комплексні санкції проти низки російських компаній та фізичних осіб.
Очевидно, слід наполегливо працювати над реалізацією домовленостей, досягнутих під час результативного візиту прем'єра Канади Трюдо в Україну 11-12 липня 2016 р. Зокрема, необхідно докласти спільних зусиль до втілення в життя положень Угоди про вільну торгівлю між Україною та Канадою, яка справді є віхою в історії українсько-канадських відносин: адже такі угоди можливі лише в умовах дружнього політичного клімату. Як зазначив тоді канадський прем'єр: "Це створить нові можливості, нові робочі місця для народів обох країн. Це створить нові ринки для товарів і сприятиме поліпшенню рівня життя громадян".
Можна також додати, що на тлі нині доволі популярного світового тренду - критикувати угоди про вільну торгівлю - обидві, багато в чому експортно-орієнтовані країни, виявили і виваженість, і мудрість, підписавши цей важливий документ.
Безперечно, канадські інвестори та підприємці мають отримати "зелене світло" для безперешкодної і прибуткової діяльності в нашій державі. Київ має нарешті навчитися використовувати власний економічний потенціал і внутрішній ринок для заохочення та надання преференцій компаніям тих країн, котрі допомагають нам відбивати російську агресію та здійснювати реформи. І, може, саме в липні нинішнього року випала слушна нагода проголосити всеукраїнську народну ініціативу: "Купуй канадське - привітай друзів з ювілеєм!"
Системної уваги обох сторін також потребуватиме співпраця у військовій сфері та сфері військової медицини, де вже нагромаджено чималий досвід співпраці і узгоджено плани на майбутнє.
Слід продовжити роботу над лібералізацією візового режиму для громадян України та надання нового імпульсу давнім, взаємовигідним і справді щирим українсько-канадським зв'язкам у культурно-гуманітарній сфері.
Усе це є запорукою і підґрунтям для подальшого поступального розвитку міждержавних відносин.
Однак, безперечно, не треба обмежуватися викладеним вище. Вочевидь, доцільно прискіпливо подивитися й на ширші можливості для взаємовигідної двосторонньої взаємодії, подумати: чи не могли б Україна і Канада зробити спільний внесок у зміцнення міжнародної безпеки у світі, в якому значно ослабла нинішня конструкція системи міжнародного порядку?
І, можливо, саме тут нам стане у пригоді згадка міністра закордонних справ Канади про "співробітництво країн-однодумців".
Вочевидь, сьогодні, як ніколи раніше, концепція "мультилатералізму" (multilateralism), або багатосторонності у зовнішній політиці, потребує додаткового аналізу та відповідної й новаторської актуалізації у світлі нещодавніх змін у глобальній політиці.
Вірогідно, переосмислена в сучасних умовах концепція багатосторонності у зовнішній політиці, в основі якої лежатиме саме тісне "співробітництво країн-однодумців", може стати певним дороговказом для тих демократичних держав, які, з різних причин, не володіють усім арсеналом засобів міжнародного впливу, однак при цьому прагнуть не бути простими спостерігачами змін у системі міжнародних відносин та глобального порядку. Тих країн на різних континентах, які починають усвідомлювати, що світ ХХІ ст. не може бути лише полем домовленостей наддержав.
Можливо, саме в цьому контексті нам доцільно було б згадати тезу зі Спільної Декларації про особливе партнерство між Україною і Канадою від 1994 р. про те, що обидві країни прагнуть "зробити спільний внесок у розвиток справедливого і мирного світу"…
У журналі "Економіст. Світ у 2017-му" Джастін Трюдо, 23-й прем'єр-міністр Канади, зазначив: "Упродовж 150 років незмінний прогрес та високі амбіції формували ідентичність Канади і визначали її успішність. Ми впевнені, що сильні, розмаїті й життєздатні держави, такі як Канада, формуються невипадково, а успішне майбутнє неможливе без тяжкої праці. Ось чому завжди обиратимемо надію замість страху та різноманітність замість розколу".
А нам, в Україні, у день святкування визначного ювілею нашого справжнього міжнародного партнера і друга, вочевидь, слід щиро подякувати всім канадцям, які за велінням серця допомагають нам полегшити тягар війни з Росією і розбудовувати нове життя.
Отже, з Днем народження, Канадо!