Із кожним днем боїв в Україні зростає кількість полонених російських солдатів.
За офіційно озвученими даними, їх 562 людини.
Насправді в полоні перебуває значно більше росіян.
Як запевняють джерела ZN.UA в ГУР МО, СБУ, Офісі генерального прокурора, 562 людини — це тільки ті, хто перебуває у віданні Військової служби правопорядку (ВСП) ЗС України. (Саме ця структура українських збройних сил займається полоненими.) А ось загальна кількість військовополонених — близько однієї тисячі: ще кількасот російських солдатів узято в полон недавно, проводиться процес їх реєстрації. За інформацією ZN.UA, впродовж наступного тижня їх буде передано у ВСП ЗСУ.
Чи можна залучити військовополоненого до відновлення країни
У самому ж українському суспільстві ставлення до російських полонених, м'яко кажучи, неоднозначне. Нині українці відчувають гнів, ненависть до російських солдатів, які вбивають дітей, ґвалтують жінок, грабують будинки, руйнують Маріуполь, Ірпінь, Харків… І багато наших співвітчизників запитують себе: навіщо брати в полон солдатів армії країни-агресора? Навіщо їх годувати?
Але відповідь полягає не тільки в тому, що Україна зобов'язана дотримуватися підписаних нею міжнародних конвенцій із міжнародного гуманітарного права. Що приклади неналежного поводження з полоненими з боку українських військових Росія використовуватиме і у своїй контрпропаганді, і для свого захисту на слуханнях у Міжнародному суді ООН та Міжнародному кримінальному суді.
Важливо й те, що ми, українці, не такі, як російські окупанти, котрі нехтують законами війни та загальнолюдськими нормами моралі. І те, що, захищаючи свій дім, ми зберігаємо людське обличчя.
Перший заступник міністра внутрішніх справ Євген Єнін упродовж останнього місяця неодноразово заявляв: турбота про військовополонених не ляже тягарем на українську економіку, росіян, відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, буде притягнуто до відновлення економічного потенціалу України. (Женевська конвенція-ІІІ передбачає, що утримуюча держава може використовувати працю військовополонених і мінімально її оплачувати. Але тільки в певних сферах, до яких належать, наприклад, легка промисловість, сільське господарство, сфера ЖКГ.)
Але хто буде займатися військовополоненими? Де їх утримуватимуть? Хто їх охоронятиме? Як і на яких роботах їх можна використовувати? При цьому в Києві мусять чітко розуміти: якщо протягом конфлікту військовослужбовець може перебувати в полоні, то після закінчення війни він обов'язково має бути переданий своїй країні.
У межах правового поля
Хоча проблема військовополонених існує в Україні з 2014 року, тривалий час нею особливо не займалися і відповідне законодавство не розроблялося. А треба ж урегулювати питання перебування полонених, їх охорони, утримання тощо.
Для цього замало самої тільки Женевської конвенції-ІІІ. Хоча цей документ і містить докладні норми поводження з військовополоненими, але його реалізація передбачає прийняття нормативно-правових актів внутрішнього права, які забезпечуватимуть Конвенції застосування її в Україні. У листопаді 2020 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування питань, пов'язаних із військовополоненими та інтернованими особами в особливий період», проте депутати так його й не розглянули.
Втім, за вісім років російсько-української війни українські відомства все-таки підготували, як мінімум, один документ: 2017 року було затверджено Інструкцію про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у ЗСУ. А після 24 лютого Мін’юст, Міноборони та Офіс генерального прокурора України підготували кілька відомчих документів, у яких ідеться про порядок утримання військовополонених.
Уряд на початку березня також створив координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими, який очолила міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук. (При цьому ряд співрозмовників ZN.UA, з якими на умовах анонімності обговорювали ситуацію, дивувалися, чому на цю посаду призначили очільницю Мінреінтеграції, а не керівника профільного Міноборони.)
За що можуть засудити військовополонених
Хоча статус військовополонених і передбачає імунітет комбатанта (тобто солдат не несе індивідуальної відповідальності за участь у війні), міжнародне право не звільняє російських військовослужбовців та їхніх командирів від відповідальності за воєнні злочини, вчинені на території України.
За інформацією ZN.UA, через місяць після початку широкомасштабного вторгнення Росії в нашу країну українська прокуратура повідомила підозри 144 російським військовослужбовцям. Зважаючи на їхній імунітет комбатанта, інколи застосовуються дивні статті Кримінального кодексу України. Так, військовополонених росіян переважно обвинувачують у порушенні частини 3 статті 110 КК, тобто в посяганні на територіальну цілісність і недоторканність нашої країни. Інколи — частини 2 статті 332 КК, в якій ідеться про незаконне переправлення осіб через кордон.
Але деяким російським військовополоненим усе-таки повідомили підозри в порушенні статті 438 КК, що передбачає покарання за порушення законів і звичаїв війни. Інакше кажучи, за воєнні злочини. За інформацією ZN.UA, підозру за цією статтею пред'явлено, зокрема, одному з російських військових льотчиків, узятому в полон у Харкові. Його обвинувачують у тому, що за три вильоти він скинув на Харків авіабомби загальною вагою 10 тонн, внаслідок чого як загинули мирні жителі, так і було зруйновано цивільну інфраструктуру.
Утім, якщо під час слідства буде встановлено, що підозрювані не вчинили злочинів, то з цих військовополонених буде знято обвинувачення, а справи — закрито. При цьому в листі керівникам обласних прокуратур, підписаному в березні генпрокуроркою України Іриною Венедіктовою, зазначається: якщо стосовно російських солдатів немає інформації про те, що вони скоювали воєнні злочини, то їхні дії не потребують правової кваліфікації за жодною статтею КК України.
У СІЗО? Чи в спеціальних таборах?
На початку російського вторгнення полонених російських солдатів розміщували в різних місцях, ледь не в підвалах. Потім у Києві вирішили утримувати їх у спеціальних таборах в одному місці. На початку березня прем'єр-міністр Денис Шмигаль доручив Мін’юстові підготувати для прийому військовополонених одну із законсервованих пенітенціарних установ. Це мало сприяти вирішенню проблеми перебування полонених росіян, їх охорони та питання зайнятості.
Але, зважаючи на все, окремий табір для російських солдатів, котрі перебувають у полоні, поки що так і не з'явився.
На початку березня Міноборони і Мін’юст підготували спільний наказ «Про тимчасові заходи щодо розміщення та утримання військовополонених», відповідно до якого російські військовослужбовці утримуються в установах Державної кримінально-виконавчої служби. У результаті, полонені росіяни сидять у СІЗО Київської, Сумської, Вінницької, Миколаївської, Харківської областей, де їх відвідує український омбудсмен Людмила Денісова. Втім, наші джерела інформують, що найближчим часом росіян усе-таки перевезуть в одне місце.
Болісний обмін
Одне з найчутливіших питань для українського суспільства — обмін військовополоненими.
Багато хто в Україні вважає, що не слід видавати Москві російських військовополонених до закінчення війни. Адже серед них чимало кваліфікованих військових фахівців, які після повернення в Росію знову можуть узяти до рук зброю і піти воювати проти України. Але є й інша думка.
Наприклад, окремі західні експерти вважають, що Україна має проводити обміни, оскільки звільнені російські солдати вдома розповідатимуть правду про жахіття війни, розв'язаної Росією, що спонукатиме представників російського суспільства виходити на акції протесту, як це відбувалося у Сполучених Штатах під час в'єтнамської війни. Та й у Києві, зважаючи на все, не проти піти на цей крок задля порятунку і українських військовослужбовців, і проукраїнських активістів: за офіційним даними, останнім часом уже відбулося два обміни.
Однак, зважаючи на специфіку і російського суспільства, і російських спецслужб, немає підстав сподіватися, що повернуті на Батьківщину російські військовослужбовці матимуть можливість відкрити очі своїм співвітчизникам на політику Путіна.
В умовах запеклих боїв немає однозначної відповіді на запитання, чи треба під час війни проводити обмін військовополоненими.
Та Україна — не Росія. І цінність людського життя для нас дуже важлива.
Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.