"Краще жахливий кінець, аніж жах без кінця".
Схоже, досягнута угода, яка визначила умови виходу Великої Британії з Європейського Союзу, змогла спростувати цей давній афоризм. Адже угода не тільки не поклала край кризі, в якій Британія опинилася після референдуму 2016-го. Навпаки, тепер криза бачиться глибшою, а перспективи виходу з неї - значно менш реальні, ніж ще кілька тижнів тому. За сотнями сторінок оформлених домовленостей, які мають перетворитися на остаточне вирішення "британського питання" в ЄС, - відразу кілька суперечливих моментів, здатних підірвати політичну ситуацію у Британії й похитнути підвалини Євросоюзу.
Документ визначає характер відносин між Лондоном і Брюсселем після 29 березня 2019 р. - дати, коли Велика Британія залишить Євросоюз. До кінця 2020-го триватиме перехідний період, під час якого сторони домовлятимуться про нову торгову угоду. Доки такої угоди не укладуть, Велика Британія залишиться в митному союзі з ЄС і не встановлюватиме митних бар'єрів на кордонах із Євросоюзом (ідеться насамперед про ірландський кордон). При цьому Лондон зобов'язується, фактично, зберігати норми ЄС у податковому, трудовому законодавстві, у регулюванні конкуренції та охороні довкілля. Якщо після завершення перехідного періоду нової торгової угоди не буде укладено, Велика Британія залишиться в митному союзі з ЄС та з чималим обсягом європейських норм і правил у національному законодавстві на невизначений термін. Лондон муситиме виплатити ЄС значну суму як "відступні" за колишніми зобов'язаннями, взятими у період членства в Євросоюзі: 39 млрд євро, якщо вдасться досягти нової угоди до кінця 2020 р., і ще до 10 млрд євро за рік, якщо угоди в ці терміни досягнуто не буде.
Британський фінансовий сектор, який уже постраждав від Брекзиту більше, ніж інші галузі національної економіки, отримає обмежений доступ на ринок ЄС - такий, який мають Японія або США. Це буде серйозним ударом по британському інвестиційному капіталу, традиційно активному на континенті. Подальший спад у фінансовому секторі, очевидно, стане першим економічним наслідком угоди. Попередні оцінки цих наслідків з'являться до кінця місяця: Банк Англії, центральний банк країни, пообіцяв надати парламентові аналіз макроекономічних наслідків досягнутої з ЄС угоди 29 листопада. Однак падіння курсу фунта відносно інших провідних валют відразу після повідомлення про досягнуті домовленості свідчить, що головні труднощі для британської економіки ще попереду.
Тим часом повномасштабна політична криза вже розгортається. Прем'єр Тереза Мей, по суті, розміняла своє політичне майбутнє на досягнуту угоду з ЄС: тепер перед нею постала ціла низка проблем, вирішити які їй не під силу. Поки що в її активі дві перемоги, і обидві - піррові. Вона змогла заручитися підтримкою кабінету, що дозволить прем'єру винести угоду на розгляд парламенту. Але ціна цієї підтримки надто висока: на знак протесту проти досягнутих домовленостей відразу кілька членів британського кабінету подали у відставку (у тому числі й міністр із питань Брекзиту Домінік Рааб, а це вже друга в нинішньому році відставка керівника профільного відомства). Імовірно, відставки триватимуть, і до голосування в парламенті, яке відбудеться на початку грудня, кабінет не дорахується ще кількох своїх членів.
Мей також вдалося уникнути негайної відставки. Зразу після оприлюднення умов, про які прем'єр домовилася з ЄС, частина членів фракції консерваторів у парламенті - з числа послідовних прибічників виходу з Євросоюзу - ініціювала вотум недовіри лідерові партії. Уже в перші кілька днів свої голоси за усунення прем'єра подали з десяток депутатів із необхідних 48. Однак уже на початку цього тижня противники Мей визнали, що на цей час не готові мобілізувати потрібну кількість прибічників. Ось тільки їхній відступ не свідчить про силу прем'єра. Навпаки, відчуваючи слабкість Мей, лідер відкритої опозиції прем'єру в Консервативній партії Джейкоб Різ-Мог розраховує не тільки усунути її з посади, а й самому посісти крісло лідера партії і прем'єра.
Така впевненість опонентів Мей базується на, практично, одностайній думці британських політиків і експертів: заручитися підтримкою парламенту при голосуванні щодо угоди з ЄС прем'єру не вдасться. А у разі провалу в Мей не залишиться вибору, - їй доведеться піти.
І якщо перспективи Мей більш-менш зрозумілі, з перспективами Британії все набагато туманніше. З наближенням дати виходу з ЄС провідні політичні сили країни активно маневрували, шукали найвигідніших варіантів, які одночасно дозволили б зміцнити електоральні позиції й реалізувати найменш загрозливий країні сценарій Брекзиту. Ось тільки думки, який саме сценарій необхідно реалізувати, у провідних гравців різні, і навіть про пошук консенсусу не йдеться. Угода, про яку домовилася Мей, не змінила цю небезпечну для Великої Британії тенденцію.
Понад те, нинішня угода, фактично, відмітає два сценарії з чотирьох, які теоретично існували від початку. Тепер Лондон може або вибрати "м'який" сценарій (зберегти досить тісні зв'язки та дію цілої низки норм і правил ЄС), або вийти без угоди. Варіанти "жорсткого" Брекзиту (лише митний союз із ЄС за зразком турецького) та повторний референдум тепер не можуть розглядатися навіть гіпотетично. "Жорсткий" Брекзит прямо суперечить записаним в угоді умовам, а чітке визначення термінів виконання означає, що ЄС не має наміру зупиняти процедуру виходу, щоб зачекати нового вердикту британських виборців.
Проте ці обставини жодним чином не змінили поглядів прибічників двох згаданих (і перекреслених угодою) варіантів. Прибічники виходу з числа консерваторів продовжують наполягати на "жорсткому" Брекзиті. Власне, їхні вимоги відставки Мей і готовність голосувати проти угоди базуються саме на порушенні прем'єром своїх обіцянок дотримуватися "жорсткої" лінії виходу з ЄС. "Червоні лінії", позначені Мей при вступі на посаду прем'єра, справді відповідали позиції прибічників "жорсткого" Брекзиту: вийти з митного союзу і єдиного ринку ЄС, забезпечити незалежну торгову політику, контроль над міграцією, вихід з-під юрисдикції європейських судів. Ось тільки змінити свою позицію британський прем'єр була змушена під тиском ЄС: Брюссель навіть слухати не хотів про "жорсткий" варіант, а позиція Лондона на переговорах була від початку слабкою, що не дозволяло наполягати на своїх умовах. Але для нинішніх противників Мей у консервативній партії ця обставина нічого не означає: вони продовжують жити у світі власних ілюзій.
Не менш відірваною від реальності бачиться й позиція прибічників нового референдуму. За нього виступає частина лейбористів, Ліберальна партія. Новий референдум підтримують і на вулицях: 19 листопада мітинг на підтримку нового голосування зібрав у Лондоні кілька сот тисяч людей. Але для ще одного референдуму просто немає часу. Єдиним інструментом, який регулює вихід із об'єднання, залишається 50-та стаття Договору про Європейський Союз, і Брюссель однозначно продемонстрував, що не має наміру переглядати цей механізм. А стаття не дає жодної можливості призупинити або подовжити процес виходу, що неминуче знадобиться для повторного референдуму.
Так, можна припустити, що задля збереження Великої Британії у складі ЄС європейські лідери могли б прийняти політичне рішення, яке суперечить 50-й статті. Але проти цього є два серйозних аргументи. По-перше, різка зміна курсу ЄС негативно позначиться на його політичному авторитеті і всередині Євросоюзу, і у світі, - адже про новий референдум у Британії говорили з 2016-го, і Брюссель незмінно в цьому відмовляв. По-друге, стовідсоткової гарантії, що новий референдум виграють прибічники Євросоюзу, немає. Так, в Ірландії та Шотландії підтримка ЄС трохи зросла, про що свідчать соціологічні опитування. Ось тільки ті ж таки опитування свідчать про певне посилення противників ЄС в Англії. Багато британців незадоволені не тільки своїм урядом. Дратує їх позиція Європейського Союзу і та наполегливість, із якою вчорашні союзники хочуть покарати Велику Британію. І тому можна очікувати того ж самого результату, що й два з половиною роки тому. Жодні ідеали демократії та народного волевиявлення не виправдають репутаційних ризиків для ЄС, якщо все так і станеться.
Велика Британія очікує провалу угоди на голосуванні в парламенті, але загроза для країни може виявитися навіть ближчою. 25 листопада угоду мають затвердити на позачерговому саміті ЄС. Формально, саме на цій зустрічі нинішній проект перетвориться на повноцінну угоду, якщо його підтримають лідери всіх країн об'єднання. "Якщо" - зовсім не гіпотетичне. Попри випромінюваний президентом ЄС Туском оптимізм, існує ймовірність, що угода не пройде чергового випробування. На авансцену виступила Іспанія. Прем'єр Педро Санчес заявив, що його уряд незадоволений тим, як висвітлено в угоді питання Гібралтару. Претензії Мадрида на суверенітет над Гібралтаром, у контексті Брекзиту, вже звучали, і неодноразово. І ось тепер Мадрид погрожує провалити угоду, якщо його інтереси не будуть враховані в процесі узгодження угоди з Великою Британією. Чи піде на такий крок Іспанія, чи заявить вона про свої претензії офіційно на саміті ЄС або під час ратифікації угоди національними парламентами - невідомо. Але ситуація прикра й симптоматична.
Незалежно від того, де провалиться угода - на саміті ЄС чи в британському парламенті, - наступна глава британської кризи принесе, разом із економічними проблемами, загострення ситуації в регіонах. Коли Мей 21 листопада представляла досягнуті домовленості британському парламенту, вона сказала, що "врегульовано 95% наявних питань", але уточнила: до невирішених усе ще належить режим кордону між Республікою Ірландія та Північною Ірландією. Ось тільки ця проблема - для Великої Британії найгостріша з усіх, які стоять на шляху її виходу з ЄС, і ці п'ять відсотків варті решти угоди. Власне, самого ірландського питання було достатньо, щоб "поховати" Мей, її уряд і угоду з ЄС.
Угода вмістила той варіант вирішення питання про кордон із Ірландією, на якому наполягав Брюссель. Кордон залишиться прозорим, жодних митних бар'єрів або перешкод для переміщення людей на цьому кордоні не створюватимуть. Якщо нову торгову угоду між Лондоном і Брюсселем, зрештою, так і не буде підписано, Великій Британії доведеться залишитися в митному союзі цілком. І тоді чимала частина політиків у Лондоні саме ірландське питання сприйматиме як першопричину провалу "жорсткого" Брекзиту, сценарію, котрий і сьогодні багатьма в Лондоні розглядається як єдиний справжній Брекзит, як шлях, за який проголосували британці у 2016-му. Не найкраща база для відносин із неспокійним регіоном. Якщо ж Лондону вдасться "посунути" ЄС в умовах розлучення, і дія норм ЄС на британській території буде максимально обмежена, в економічному й соціальному просторі Євросоюзу залишиться лише Північна Ірландія. Тоді з'явиться внутрішній митний кордон між нею та рештою Великої Британії, а регіон дедалі більше зближуватиметься з ЄС і віддалятиметься від Лондона. Така ситуація неминуче посилить сепаратистські настрої, які нікуди не поділися й після підписання мирної угоди 1998 р.
Політична криза неминуче порушить і крихку стабільність у самій Північній Ірландії. Партнер консерваторів з урядової коаліції, Демократична юніоністська партія, вважає дії Мей серйозним порушенням умов коаліційної угоди. Частиною документа була умова, що кабінет не прийме домовленостей із ЄС, якщо ті передбачатимуть особливий статус для Північної Ірландії, відмінний від решти Британії. Регіональна північноірландська політична партія, яка буквально врятувала Мей на торішніх дострокових виборах, представляє пробританське населення Ольстера (юніоністів). Для цієї частини населення регіону будь-яке порушення зв'язків із Лондоном - пряма загроза, причому загроза не тільки політичним правам, а й безпеці. Лідер партії Арлін Фостер уже заявила, що всі 10 депутатів від партії у британському парламенті проголосують проти угоди з ЄС, що не додає впевненості в успішному розгляді домовленостей. Але річ навіть не в тому, що під загрозою уряд (коаліція створювалася лише з ірландського питання, що підтверджується тим, як уряд заплющував очі на голосування юніоністів із низки питань проти позиції консервативної партії, фактично ігноруючи коаліційні відносини). І навіть не в загрозі провалу угоди (судячи з усього, десять голосів юніоністів не врятують її). Проблема в тому, що, розірвавши відносини з урядовою коаліцією, юніоністи займуть жорсткіші позиції в регіональній політиці. А це, своєю чергою, загострить протистояння між юніоністами та ірландцями-республіканцями.
На тлі розгортання кризи нагадав про себе й інший проблемний регіон - Шотландія. Ключова регіональна партія, Шотландська національна партія (ШНП), донедавна підтримувала (хай і з застереженнями) Брекзит. Відразу після референдуму її лідер Нікола Стерджен намагалася розіграти карту автономістських настроїв у регіоні й домогтися нового референдуму про незалежність Шотландії. Оскільки регіон проголосував за збереження Великої Британії в ЄС у 2016 р., і оскільки рівень економічних зв'язків регіону з ЄС дуже високий, Стерджен намагалася навіть заручитися підтримкою Брюсселя у своєму прагненні домогтися незалежності. Але в гострій політичній боротьбі ШНП мусила поступитися під тиском уряду Мей. Тепер, коли Мей слабка як ніколи, а провал переговорів і вихід Великої Британії без угоди - найімовірніший результат, у Шотландії знову заговорили про власний шлях. Із вуст деяких членів ШНП уже лунали заклики до нового референдуму про незалежність, а керівництво партії в останні тижні змінило позицію, закликаючи до нового референдуму щодо Брекзиту і необхідності зберегти Велику Британію у складі Євросоюзу. Фракція ШНП у британському парламенті вже пообіцяла голосувати проти угоди. А шотландське питання, з усією очевидністю, займе помітне місце серед викликів, із якими доведеться мати справу британському уряду найближчим часом, незалежно від того, хто цей уряд очолить.
Логіка політичної кризи, в якій опинилася Велика Британія, практично не залишає країні поля для маневру. Імовірність, що парламент підтримає узгоджені з ЄС умови виходу (а вони становлять собою "м'який" варіант Брекзиту), вкрай незначна. Диво може статися, тільки якщо саміт ЄС дасть однозначно зрозуміти - корекції самої угоди можливі, і Лондон зможе отримати послаблення в найбільш чутливих для себе питаннях. Поки що навіть натяків на готовність зробити Великій Британії такі аванси лідери континентальних держав не демонструють. Отже, залишається останній і, очевидно, найгірший із усіх теоретично можливих сценаріїв - вихід без угоди.
Розрив практично всіх зв'язків з ЄС дуже боляче вдарить по Великій Британії, по її економіці та по її громадянах. Так, вона оговтається, але ризикує вилетіти з пулу великих держав, та й територіальну цілісність Британії зберегти буде непросто. Залишається сподіватися, що лідери ЄС згадають: їх об'єднання створювалося як більш справедлива альтернатива жорстким національним політикам, як простір, у якому на першому місці стоятимуть інтереси людей, а не держав. Якщо ці принципи все ще щось означають для ЄС, об'єднання зможе піти назустріч Лондону і знайти компроміс, замість нав'язування своєї волі. І тоді в історії Брекзиту відкриється нова глава, менш похмура, ніж нинішня.