Він полетів, але обіцяв повернутися. Якщо будемо добре поводитися, то не виключено — навіть із Джо Байденом. Держсекретар США Ентоні Блінкен завершив своє перше європейське турне візитом до України.
Зовні всі залишилися задоволені. Багато усмішок, хоча й схованих під антиковідними масками, але вловлюваних по очах. Багато слів про «стратегічне партнерство» і «непохитну підтримку Сполученими Штатами суверенітету й територіальної цілісності України перед лицем російської агресії». Власне, це й була одна з основних публічно озвучених цілей глави американської дипломатії — продемонструвати, причому не тільки Росії, а й європейським партнерам, потужну підтримку Сполученими Штатами України. Бо Росії потрібно дуже здати назад, а європейські партнери мають збадьоритися, коли йдеться про війну в центрі Європи, що триває ось уже восьмий рік. Перед візитом до Києва Блінкен обговорював українську ситуацію і з союзниками з НАТО, і з партнерами з G7, і з європейськими учасниками «Норманді» — німецьким та французьким колегами.
Телевізійна картинка з Києва і публічні коментарі сторін (особливо української) демонстрували «єдність думок із ключових питань» та готовність «продовжувати плідну і взаємовигідну співпрацю з усіх пунктів спільного порядку денного».
Однак за кадром залишилися дві зустрічі тет-а-тет, які, за інформацією ZN.UA, держсекретар Блінкен, на прохання української сторони, провів із президентом Володимиром Зеленським та прем'єром Денисом Шмигалем. Пресі про них із якихось причин не повідомляли. Ми можемо лише припускати, про що ж там ішлося. Але, як стверджують наші джерела, «побиття немовлят» на них, як, утім, і на інших зустрічах, не було. Хоч у представників нової американської адміністрації вже й нагромадився певний обсяг не дуже приємних запитань до українських партнерів, вони, схоже, не хотіли починати особисте знайомство з українським керівництвом із різкого тону та жорстких претензій і вирішили вести діалог на позитиві. Тому перші відвідини Києва високопоставленими представниками адміністрації Байдена наші поінформовані співрозмовники розцінюють як «візит авансів». Які тепер слід відпрацьовувати. Якщо, звісно, Київ розраховує на подальшу допомогу США. Якщо, звісно, на Банковій розуміють, що продемонстрована цим візитом потужна підтримка — це підтримка державі Україна, а не Зе!команді, яка вже встигла неабияк накосячити. Якщо, звісно, там усвідомлюють, що геополітична важливість України не може бути безстроковою індульгенцією за прорахунки та «пустощі» її влади, обізнаність із якими Блінкен продемонстрував фразою «потрібно не тільки приймати закони, а й дотримуватися їх».
Американці все бачать і про все знають. І Банковій про це відомо. Там боялися, що посланці з Вашингтона приїдуть з вимогами відставок, у тому числі в близькому колі Зеленського. Але американці, всупереч побоюванням, приїжджали не по голови Єрмака чи Авакова, Вітренка чи Галущенка. Вони просто продемонстрували свою обізнаність в українській брудній білизні й дали зрозуміти, що Україна має виглядати пристойно, аби її не соромно було захищати.
На Банковій, схоже, видихнули: «Пронесло!». Не пронесло. В Америці довіряють тільки один раз. І якщо в Києві не зроблять необхідних кроків у тих сферах, на які Вашингтон вказав на найвищому рівні вже вдруге, проблеми гарантовані — і Банковій, і, на жаль, Україні...
За інформацією наших джерел, незадовго до візиту Блінкена в Київ сповнена планів та сил Оксана Маркарова, яка з властивою їй енергійністю розпочала виконання обов'язків посла України у США, мала зустріч із в.о. помічника американського держсекретаря з питань Європи і Євразії Філіпом Рікером та його заступником Джорджем Кентом. Розмова, як стверджують, відбулася досить жорстка, меседжі американської сторони напередодні візиту держсекретаря були цілком прозорі та конкретні. Утім, сумнівно, що пані посол передала на Банкову цю розмову в усіх її барвах та інтонаціях, оскільки, швидше за все, вже зрозуміла, наскільки Зе!президент і голова його офісу не люблять не тільки поганих новин, а й гінців, котрі їх приносять. Як свідчить практика роботи Банкової часів Єрмака та Зеленського, людей, котрі засмучують президента поганими звістками, часто просто «відключають» від комунікації з першою особою держави. А послу України, тим більше у США, для ефективної роботи конче потрібно мати прямий і швидкий доступ до глави держави. І хоча більшість питань, які цікавлять Вашингтон в Україні, добре відомі, важливо, щоб у Києві розуміли рівень рішучості, з якою нова американська адміністрація докладатиме зусиль до їх вирішення. Але, схоже, розуміють це не всі. Можливо, саме тому американська сторона й погодилася на два неафішованих тет-а-тети.
Ще після розмови Зеленського з Байденом ми висловлювали сумніви, що Зе!команда вловила й повною мірою усвідомила всі сигнали, надіслані в Київ главою Білого дому під час телефонного спілкування. І, на жаль, мали рацію. Як свідчать джерела ZN.UA, заокеанська команда, очолювана держсекретарем Блінкеном і посилена його заступницею Вікторією Нуланд із її вагомим «українським досьє», досить м'яко, але чітко донесла українській стороні, що за час, який минув після спілкування двох лідерів, не тільки нічого не було зроблено за визначеними пунктами порядку денного, а до того ж Київ ще й підніс кілька прикрих сюрпризів.
Прозорість корпоративного управління є одним із центральних питань для Джо Байдена, про що він особисто говорив Володимиру Зеленському. Тому безмежно обурлива історія зі звільненням голови НАК «Нафтогаз» Андрія Коболєва (та ще й напередодні візиту держсекретаря США до України) буквально шокувала Вашингтон — від Білого дому й Конгресу до Держдепу та Мінфіну. Реакція варіювалася від глибокого подиву до не менш глибокого роздратування. Останні київські шахер-махери на берегах Потомаку були однозначно трактовані як «цілеспрямоване використання бюрократичних особливостей» для усунення з посади А.Коболєва, і такі «брудні маніпуляції», на думку американців, не тільки суперечать статутові «Нафтогазу», а й формують у них думку про зречення українським урядом цілей і духу реформи корпоративного управління. За інформацією ZN.UA, в деяких американських відомствах такі дії не тільки викликали «дуже глибоку стурбованість», а й були сприйняті як свідчення «радикального регресу» у сфері корпоративного управління в Україні, що, своєю чергою, «унеможливлює» дальший прогрес у реформуванні енергетичної сфери. Роздратування діями Києва у Вашингтоні зашкалювало: мовляв, Штати й так 30 років спостерігають «суцільні провали на енергоринку України», але останні події взагалі «перекреслюють надії на прогрес», тому «дальший регрес в Україні може поставити під сумнів перспективи підтримки» її з боку Сполучених Штатів.
Після пердимонокля з заміною голови «Нафтогазу» навіть в офіційних заявах наших партнерів до традиційних закликів про боротьбу з корупцією та проведення реформ негайно додалася фраза про необхідність належного корпоративного управління. Цю тему Блінкен порушував у Києві на всіх рівнях — від громадянського суспільства й парламенту до Кабміну та Банкової.
Тож, хоч би скільки президент Зеленський розписував «реформаторські досягнення» своєї команди у відповідь на запитання західної журналістки з приводу НАК, хоч би скільки вдавав, що не розуміє, про який «відкат» ідеться, хоч би скільки запевняв, що «йде тільки вперед», — пильності американців цим набором звуків він точно не приспав. Сам же визнав на спільній із Блінкеном прес-конференції, що команда гостей з-за океану «чудово орієнтується в тому, що відбувається в Україні», і, хихикнувши, додав, що, мовляв, «це інколи й мінус».
Для свіжопризначеного міністра енергетики Германа Галущенка це точно «мінус». Оскільки у Вашингтоні добре знають не тільки про його «досягнення» на посту голови «Енергоатому» (який дивом якось вижив після цього яскравого керівництва), а й про тісні зв'язки пана Галущенка з А.Деркачем, що перебуває під американськими санкціями. Це призначення викликало у Вашингтона глибокий когнітивний дисонанс. Ну як так можна, — їде дах в американців: з одного боку, наполегливо просити Сполучені Штати заблокувати російський «Північний потік-2», який загрожує підірвати енергетичну безпеку України, а з іншого — призначати головою енергетичного відомства партнера А.Деркача, який визнаний Штатами російським агентом і потрапив під їхні санкції? Для американської сторони це дуже-дуже поганий сигнал. І, за інформацією ZN.UA, в деяких тамтешніх відомствах вважають, що Сполучені Штати не співпрацюватимуть із Галущенком «у жодному форматі», тому при нинішньому голові Міненерго «перспектив відновлення співробітництва в рамках українсько-американського стратегічного енергетичного діалогу, фактично, немає».
Чи буде Банкова двома руками триматися за Галущенка, поки що незрозуміло. Але щодо звільнення Коболєва, то в спілкуванні з американськими візитерами Зе!команда, як свідчать джерела ZN.UA, виявила несподівану твердість: мовляв, не може бути й мови про його повернення на посаду, оскільки він, Коболєв, був помічений у ганебних зв’язках із деякими олігархічними групами — тими самими, з якими зараз борються як президент Зеленський, так і Сполучені Штати. І натякнули, що це не просто слова, а все підтверджено фактами (вочевидь, маючи на увазі якесь відео, на котрому, як стверджують окремі джерела, знято моменти спілкування А.Коболєва з І.Коломойським). Той факт, що лояльність до Коломойського виявляв не лише А.Коболєв, а й нинішній фаворит Єрмака та Зеленського — Ю.Вітренко, на Банковій, схоже, нікого не бентежить. Там до очікуваної розмови про НАК і можливого пресингу з американського боку готувалися й придумали контраргумент: мовляв, наглядові ради з міжнародними представниками теж не панацея, оскільки й вони далеко не завжди виконують свої функції незалежно, прозоро, компетентно та безкорисливо. І тут Зеленському слід віддати належне, бо щодо цієї проблеми він багато в чому правий.
Однак для американців насправді важливі не прізвища, вони відстоюють не конкретних персон, а виконання правил. Заокеанські візитери, за свідченням джерел, тиснути не стали і повернути Коболєва в категоричній формі не вимагали, очевидно, взявши тайм-аут на «подивитися й подумати». Тим паче що Зеленський з усією широтою душі пообіцяв їм до кінця року розповсюдити реформу корпоративного управління й на низку інших держпідприємств.
Реформи — це той «горішок», усередині якого знаходиться «золотий ключик» до масштабної американської допомоги за всіма напрямами. Чи розкусить його Зе!команда своїми молочними зубками, хоча й гострими, але вже неабияк почорнілими від надмірної пристрасті до жирного та солодкого? Чи візьмуться вони із уже розвиненим від нездорового харчування карієсом за гірке й тверде?
На різних зустрічах голова американської дипломатії повторював одну й ту саму тезу: рівень і якість підтримки України Сполученими Штатами залежить від рівня та якості реформ у сфері належного управління та боротьби з корупцією.
Крім проблеми корпоративного управління, під час візиту Блінкен очікувано неодноразово порушував питання реформи і СБУ, і судової системи. Американці, як і Венеціанська комісія, що оприлюднила в середу свій терміновий висновок щодо президентського законопроєкту про Вищу раду правосуддя (ВРП), наполягають на тому, щоб міжнародні експерти були наділені вирішальною роллю при конкурсному відборі майбутніх членів ВРП і перевірці на доброчесність його діючого складу. Вони вважають, що саме незалежні міжнародні експерти допоможуть перезавантажити не тільки ВРП, а й ВККС, змінити українську судову систему, наповнивши її свіжою та, головне, здоровою кров’ю й вичистивши з неї все прогниле та заражене корупцією.
Боротьба з корупцією та деолігархізація — ще один, третій, пункт «обов’язкової програми» українсько-американських зустрічей. Буквально на кожній із них держсекретар Блінкен повторював відточену тезу про те, що перед Україною два основні виклики, дві війни: зовнішня — з Росією і внутрішня — «з корупцією, олігархами та іншими особами, які ставлять свої інтереси вище за інтереси народу України». Незалежність антикорупційних органів, на його думку, — одна з головних умов успішності цієї внутрішньої боротьби.
Американці, повторимо, відстоюють виконання законів і правил, а не конкретних персон. Для них світ не зійшлося клином на тому самому Артему Ситнику, як думає багато хто. Але в історії з головою НАБУ, як і в скандалі з головою НАК для американської сторони насправді принципове не прізвище — для них важливо не дати створити прецедент політично або корисливо мотивованого звільнення ключової фігури одного з ключових відомств.
На зустрічі з представниками громадянського суспільства, за нашою інформацією, Ситник підтвердив, що антикорупційні органи — НАБУ, САП, ВАКС — у нас працюють, однак робити це їм дедалі важче, оскільки вони вже впритул наблизилися як до могутніх олігархів, так і до високопоставлених чиновників (наприклад, рівня заступника голови ОПУ Татарова). Тому спротив їхній діяльності — колосальний. Тому настільки гострою є необхідність проведення прозорого та незалежного конкурсу на посаду голови НАБУ, а потім і забезпечення для нього можливості працювати незалежно від політичних впливів. Це, до речі, одна з відповідей на запитання держсекретаря Блінкена про те, чим же США ще можуть допомогти Україні, крім «висловлення стурбованості» із приводу відкату реформ в антикорупції та належному управлінні.
Звичайно, американці і надалі підштовхуватимуть Україну до деолігархізації та, у міру можливостей і бажання, продовжать «щемити» деяких українських олігархів. Вони точно не послаблять хватку по Коломойському. Як припускають деякі наші співрозмовники, Штати, ймовірно, не вимагатимуть його видачі (зрештою, вона суперечила б українській Конституції, якщо, звичайно, якимось черговим рішенням РНБОУ Ігоря Валерійовича раптом не позбавлять українського громадянства). Але водночас американці продовжуватимуть спускати з нього жирок — і на своїй території, і з допомогою британських друзів у Лондоні. Але вони не зрозуміють, якщо водночас Коломойський набиратиме втрачені «калорії» у себе на Батьківщині, і тому очікують, що тут олігарху більше не стануть дозволяти заковтувати нові сфери та галузі, як це було, наприклад, із «Центренерго». Крім того, у Вашингтоні, який уже запровадив деякі «антиколомойські» санкції, дивуються, чому в позові проти Сполучених Штатів в олігарха та його спільника були підстави стверджувати, що ні Коломойському, ні Боголюбову в Україні не було пред’явлено жодних обвинувачень у скоєнні злочинів. Повідомлень про кілька виписаних підозр у справі «Привату» для американців на сьогодні, як видається, уже мало.
Як свідчать наші конфіденти, у кейсі Фірташа американці налаштовані поставити крапку. І вони розчаровані не тільки зволіканням австрійців із екстрадицією, а й можливістю олігарха, як і раніше, отримувати величезні прибутки в Україні, заробляючи не лише на облгазах, а й у хімічній і титановій сферах, де він (під час агресії РФ!), по суті, є «фронтуючим партнером» росіян.
До речі, за інформацією ZN.UA, на зустрічі з Блінкеном деякі громадські активісти закликали Сполучені Штати запровадити такі ж санкції, як проти Коломойського, ще проти трьох персонажів — олігарха Фірташа, міністра внутрішніх справ Авакова та голови ОПУ Єрмака.
Примітно, що на вчорашніх зустрічах, схоже, взагалі не пролунало прізвища Ахметова — ні з українського, ні з американського боку. Дивно, що принаймні в публічній площині в американців не було запитань до Антимонопольного комітету України, в якого, у свою чергу, не виникає запитань ні до Фірташа, ні до Ахметова. Дивно, що, закликаючи Україну до деолігархізації, американці не вважають її найбагатшого олігарха хоча б такою самою загрозою, як Коломойський. Можливо, вони вважають, що, оскільки Ахметов сильно зав’язаний кредитами на західні банки, то за потреби вони можуть легко приструнити його, й уже тільки загроза санкцій зробить його покірним. Але тоді виникає запитання: їм потрібні покірні олігархи в Україні чи Україна без олігархів? Хоча, якщо за справедливістю, то це питання має хвилювати насамперед саму Україну, і це їй необхідно вирішити — чи хоче вона й далі жити з олігархами або ж їй час, нарешті, почати реально їх позбуватися…
…Він полетів, але обіцяв повернутися, давши зрозуміти, що три роки чекати на обіцяне ніхто не буде. Після дзвінка Байдена та візиту Блінкена рахунок пішов: Вашингтон почав загинати пальці, підраховуючи досягнення й косяки Зе!команди. Головне, щоб у результаті Україна не отримала комбінації з трьох пальців…