Ще рік тому Афганістан приваблював до себе погляди інвесторів і підприємців. Падіння режиму талібів і мільйони доларів, які країни-донори виділяють на відновлення зруйнованої двадцятилітньою громадянською війною економіки, відкривали для бізнесменів блискучі перспективи. Після іракської війни все змінилося: Афганістан опинився на периферії уваги провідних держав світу. А це означає різке зниження й обсягів фінансової допомоги.
Сьогодні афганські політики з гіркотою констатують: із боку Заходу було багато гучних заяв, але Кабул урешті-решт так і не одержав того, що йому обіцяли. Надані суми виявилися куди скромніші від заявлених на токійській конференції країн-донорів. А сам Афганістан не має в своєму розпорядженні коштів для відновлення економіки.
Утім, зниження фінансової допомоги країн-донорів лише частина тих проблем, які почали наростати відповідно до зміни інтересів провідних гравців. Можливо, результатом падіння уваги держав G-8 до Афганістану стало зростання нестабільності в цій країні. Нині Афганістан — дуже небезпечне місце: на дорогах — бандитизм, у провінції — необмежена влада місцевих польових командирів. Не припиняються збройні виступи прибічників руху «Талібан».
За словами тих українців, котрі останніми місяцями побували в цій країні, центральна влада не контролює навіть Кабул. Як красномовний приклад вони наводять такий факт: безпеку глави Афганістану Хаміда Карзая в його президентському палаці забезпечують бійці американського загону спеціального призначення...
Схоже, саме стабілізація ситуації є для Афганістану передумовою для залучення іноземних інвестицій і підприємців. Принаймні цієї точки зору дотримуються в Києві, де з обмовками вважають: українсько-афганські відносини мають певні перспективи.
Результатом прояву такого обережного інтересу стало те, що в останній рік Кабул відвідали багато високопоставлених українських чиновників. Серед останніх — поїздка на початку липня в Афганістан делегації на чолі з віце-прем’єром Віталієм Гайдуком. Зауважимо, із афганцями зустрічався й український Президент. У рамках свого візиту до Таджикистану Леонід Кучма зустрівся з міністром соціальних справ Афганістану Нуром Мохаммедом Каркіном.
Сьогодні не можна говорити про те, що Київ сформував свою політику стосовно Афганістану. Скоріш це певне бачення торговельно-економічних відносин з урахуванням нинішньої непевності в країні, спроба визначити в Афганістані українські інтереси. Із урахуванням цього і проходили переговори з міністром закордонних справ Афганістану Абдуллою Абдуллою, котрий перебував у Києві з дводенним візитом у рамках свого міні-турне по країнах Східної Європи. Крім України, доктор Абдулла також відвідав і Болгарію.
Це був перший приїзд офіційної афганської делегації до України. І, за словами дипломатів, зовсім не візит ввічливості: афганці справді зацікавлені в участі українських підприємств у відновленні їхньої країни. І хоча товарообіг між Україною й Афганістаном загалом невеликий (2002 року він становив лише 5,78 млн. доларів), у Києві сподіваються, що після зустрічей із д-ром Абдуллою він збільшиться на кілька мільйонів.
На прес-конференції глава українського зовнішньополітичного відомства Анатолій Зленко сказав, що на переговорах українці запропонували свої послуги з відновлення електроенергетичної мережі, доріг і мостів, житлових будинків, іригаційних систем і водопостачання. До цього списку можна додати й те, що ми готові співробітничати в сфері сільського господарства, поставок товарів металургійної промисловості, а також Київ готовий продавати Афганістану літаки АНТК ім. Антонова.
До співпраці в цих сферах в афганців величезний інтерес. Питання полягає в тому, чи вдасться українським компаніям пробитися на афганський ринок: хоч би яким убогим був струмочок фінансової допомоги, країни-донори все-таки воліють, аби гроші, виділені ними, заробляли б їхні компанії, а не фірми третіх країн. Нехай навіть якщо це компанії держав — учасниць антитерористичної коаліції.
Зазначимо, у середовищі прибічників розвитку торговельно-економічних контактів із Кабулом є розуміння того, що в Афганістані Україна має шанси на перемогу переважно в тендерах на субпідрядні роботи. Утім, деяким українським підрядчикам усе-таки вдалося укласти і прямі контракти, приміром, із відновлення ТЕЦ у Кабулі.
Із іншого боку, у Києві гадають: оскільки в Афганістані досить сильні позиції компаній країн-донорів, а також Росії, котра має давні військово-політичні контакти з антиталібськими силами, шанси українських компаній в Афганістані лише зростуть, якщо Україна просуватиметься на цей ринок разом із третіми країнами.
Йдеться, передусім, про такі держави-«локомотиви», як Узбекистан, Туркменистан та Іран, які утримують сильні позиції в Афганістані й, на відміну від Росії, є конкурентами Україні на афганському ринку. Що вельми важливо, Ашгабад і Тегеран самі публічно виявляли готовність співробітничати з Києвом у відновленні Афганістану. Так, ще 2002 року Сапармурад Ніязов запропонував Україні взяти участь у будівництві трансафганського газопроводу Туркменистан—Афганістан—Пакистан.
До речі, на переговорах у Києві це питання посідало одне з центральних місць. Проте, оскільки угоду з реалізації проекту урядами трьох країн досі не підписано, на нинішньому етапі важко говорити й про певну конкретну участь України.
Стосовно іранців, то тут українські перспективи не обмежуються лише участю в спільних роботах із відновлення економіки країни. (А це, до речі, пропонували самі іранці під час засідань комісій із двосторонньої торговельно-економічної співпраці.) Зважаючи на все, Київ розраховує взяти участь у створенні трансафганського транспортного коридору, який має з’єднати узбецьке місто Гермез з іранськими портами на узбережжі Перської затоки.
Крім розвитку двосторонніх торговельно-економічних зв’язків, Київ і Кабул бачать майбутнє своїх відносин ще в одній сфері — розмінуванні: у спадщину від громадянської війни Афганістану дісталися мільйони протипіхотних мін. Вони встановлені по всій країні, і щороку від них гинуть тисячі людей. Причому не стільки військові, скільки мирні жителі. У державі вже нині діє кілька міжнародних програм із розмінування. На думку наших експертів, Україна тут може зайняти свою нішу. Принаймні під час переговорів афганці виявили готовність до «взаємовигідного співробітництва».
Але одна з найперспективніших сфер — військово-технічна співпраця. Адже не слід забувати: практично все озброєння афганської армії — радянського або російського виробництва. І в минулому Київ уже надав Кабулу безплатно зброю й боєприпаси для оснащення урядової національної армії Афганістану. Також не випадково, що під час візиту в Афганістан Віталія Гайдука, до складу делегації входив і гендиректор «Укрспецекспорту» Валерій Шмаров.
Наскільки відомо, на переговорах із главою афганського зовнішньополітичного відомства йшлося про ВТС. І афганський міністр виявив зацікавленість таким співробітництвом. Але чи укладатимуться певні контракти, відповісти важко.
Справа тут не стільки в тому, що Україні в Афганістані серйозну конкуренцію складає Росія. Проблема скоріш у тому, що Кабул не має досить коштів для закупівлі військової техніки, озброєння, амуніції. А Київ готовий до поставок військової техніки й амуніції, але не безплатно. Взагалі складається враження, що саме форма оплати за доставлені товари й послуги поряд із нестабільною ситуацією в країні є одним з основних питань українсько-афганських торговельно-економічних відносин...