У польському парламенті готують законопроекти про геноцид поляків українськими націоналістами.
Останню чверть століття Польща є одним з найбільш послідовних і надійних союзників України. Але коли згадують про давноминулі події, навіть між найщирішими друзями часом починаються непорозуміння і виникають сварки. От і нині україно-польський союз стоїть на порозі непростого випробування. І від того, як Київ і Варшава зможуть його пройти, залежать відносини українців і поляків у найближчі роки.
У польському законодавчому органі - Національній асамблеї - перебувають два законопроекти про вшанування пам'яті кресов'ян - поляків, які проживали на теренах "східних кресів". Це території, що охоплюють сучасні західні області України і Білорусі, а також так звану Віленську область Литви.
У цих документах, які підготували партії "Право і справедливість" (ПіС) і Кукіз'15, події Волинської трагедії 1943-1944 рр. кваліфікуються як "геноцид поляків українськими націоналістами".
Наприклад, у законопроекті ПіС "Про встановлення Національного дня пам'яті мучеництва кресов'ян" ідеться про жертв терору "російського тоталітаризму, німецького й інтегрального українського націоналізму". І нехай не в самому тілі законопроекту, а тільки в його обґрунтуванні, але сказано про "геноцид проти поляків, вчинений українськими націоналістами", "кульмінацією якого став день 11 липня 1943 р.".
Не випадково обрано і дату для встановлення "Національного дня пам'яті мучеництва кресов'ян". 11 липня 1943 р. у польському суспільстві дуже чітко прив'язується до ОУН і УПА: за твердженнями поляків, цього дня відбулися масштабні атаки українських повстанців на польські села й містечка, в результаті чого загинуло кілька тисяч людей.
А проект, підготовлений Кукіз'15, так і називається - "Про встановлення 11 липня Національним днем пам'яті жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА проти жителів Східних кресів II Речі Посполитої".
"Поява цього законопроекту - наслідок неприйняття і критики радикалами законопроекту ПіС.
На їхню думку, він розмиває сутність "найжорстокішого геноциду проти поляків, вчиненого українськими націоналістами", - пояснила у своєму коментарі DT.UA член групи ВРУ з питань міжпарламентських зв'язків з Польщею Світлана Войцеховська.
Очікується, що вже в червні один із цих документів проголосують польські парламентарі. Скоріш за все, це буде проект правлячої ПіС, що має абсолютну більшість у Сеймі й Сенаті. Натомість проект Кукіз'15 можуть ухвалити до 11 липня як декларацію. (Втім, днями у польській пресі з'явилася інформація, що лідер "Права і справедливості" Ярослав Качинський не хоче спеціальної резолюції парламенту щодо 11 липня).
У Києві ж зростає тривога через плани Варшави. Занепокоєння викликають і дата, запропонована для встановлення дня вшанування пам'яті кресов'ян; і визначення терміна "геноцид", який використовується у двох законопроектах; і те, що поляки покладають однозначну колективну відповідальність за трагічні події 1943-1944 рр. виключно на українців - ОУН і УПА. Для українців це неприйнятно. І з історичного погляду, і з правового, і з морального.
Лякають і можливі наслідки ухвалення закону. Серед них - зростання антиукраїнських настроїв у польському суспільстві, що поставить під загрозу безпеку українців, які проживають у Польщі; посилення антипольських настроїв, зокрема в Західній Україні; поглиблення кризи у відносинах польського й українського істеблішменту.
"Суперництво за право називатися найбільш постраждалим народом і зловживання поняттям "геноцид" - один з найсерйозніших гріхів, вчинених політиками. Такі теми найлегше підходять для політичних спекуляцій, але в більшості випадків вони деструктивні і поглиблюють розкол між народами, підкреслюють поділ між "ми" (жертви) і "вони" (вороги)", - вважає фахівець з міжнародного кримінального права Микола Гнатовський.
Як показує досвід Боснії і Герцеговини в 1990-х рр. минулого століття, постійні безпідставні звинувачення політиками з різних етнічних груп одне одного в геноциді можуть спричинити реальний, а не до вигаданий геноцид. "Пам'ять людей, що загинули в результаті злочинів минулого, потрібно шанувати так, щоб не провокувати погіршення відносин між їхніми нащадками і сусідніми народами", - вважає Микола Гнатовський.
Уже нині в Польщі спостерігається зростання антиукраїнських настроїв, відбуваються численні напади на наших співгромадян, почастішали випадки знищення українських поховань у Польщі тощо. Загалом за останні два роки ставлення поляків до наших співгромадян погіршилося.
За даними соцопитування польського Центру дослідження громадської думки (CBOS), опублікованого у квітні 2016 р., українці на 16-му місці серед націй, до яких поляки ставляться позитивно: до нас із симпатією ставляться 27%, негативно - 34, байдуже - 33, не визначили свого ставлення - 6%. У 2015 р., як свідчать дані CBOS, до українців добре ставилося 38% поляків, погано - 32%.
Причина цього не тільки в розчаруванні наших західних сусідів відсутністю істотних змін в Україні, а й у героїзації таких організацій, як ОУН і УПА. Поляків обурює, що для українців Степан Бандера і Роман Шухевич - національні герої, а чорно-червоні прапори - символ боротьби за незалежність. Для багатьох жителів Польщі ОУН і УПА - злочинні організації, що вчинили геноцид польського населення "східних кресів".
Новий сплеск антиукраїнських настроїв може статися нинішньої осені, коли відбудеться прем'єра фільму польського режисера Войцеха Смаржовського "Волинь", що створюється за сприяння Інституту польського кіно та "кресових" організацій. За словами В.Смаржовського, "у фільмі буде багато крові". Не виключено, що "Волинь" покажуть і на російському телебаченні…
Розлад в україно-польських відносинах на руку Росії, яка веде проти України не тільки бойові дії, а й інформаційну війну. Покладання поляками на українців односторонньої відповідальності за загибель мирних жителів під час Волинської трагедії стане для російської пропаганди черговим приводом паплюжити українців і нагадати полякам про те, "як бандерівці рубали сокирами і палили їхніх дітей".
На зустрічах з українськими дипломатами і політиками, зокрема й під час нещодавнього приїзду до Києва автора ПіСівського законопроекту "Про встановлення Національного дня пам'яті мучеництва кресов'ян" Міхала Дворчака, поляки намагалися притлумити тривогу українців. Вони багато разів повторювали, що питання Волині ніяк не позначиться на рівні співробітництва Польщі з Україною, що ухвалення закону ніяк не вплине на позицію Варшави у підтримці Києва й осуді російської агресії.
Навпаки, як запевняють представники "Права і справедливості", прагнення їхньої політичної сили раз і назавжди поставити крапку в тлумаченні тих подій дасть полякам змогу перегорнути сторінку історії і зосередитися на розвитку всебічного партнерства з Україною. І вже тоді ні польські радикали, ні третя сторона більше не маніпулюватимуть Волинською трагедією і не розігруватимуть історичну карту в наших двосторонніх відносинах.
Деякі польські співрозмовники DT.UA навіть вважають, що фільм "Волинь", якщо він вийде на екрани, матиме набагато більший суспільний резонанс, ніж ухвалення закону про вшанування пам'яті "кресов'ян".
Та на Київ "заспокійливе" з Варшави не діє.
У Києві впевнені, що обидва ці законопроекти зайві. "Річ у тому, що все, що політики мусили сказати по темі польсько-українського конфлікту, вони вже сказали", - вважає директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович. На його думку, чергове повернення політиків до теми Волинської трагедії і політичні оцінки, які вони збираються давати, навряд чи сприятимуть об'єктивному розгляду подій 1943-1944 рр. і позначаться на двосторонніх відносинах.
Нагадаємо, що ще 1997 р. український і польський президенти Леонід Кучма й Олександр Квасневський підписали спільну заяву "До порозуміння і єднання", а 2003 р. - спільну заяву "Про примирення в 60-ту річницю трагічних подій на Волині". У ній президенти висловили глибокий жаль з приводу трагічних моментів спільного минулого українського і польського народів.
2003 р. український і польський парламенти ухвалили спільну заяву. У ній використано гнучкі формулювання, хоча й наголошувалося, що поляки переважно захищалися. Але вже в липні 2013 р. польський Сейм ухвалив постанову про вшанування пам'яті про 70-ті роковини Волинської трагедії. Цього разу дії українських націоналістів проти поляків назвали "етнічними чистками з ознаками геноциду".
2014 р. президент П.Порошенко під час виступу перед обома палатами Національної асамблеї попросив у поляків пробачення за Волинську трагедію. На початку червня цього року українські громадські й політичні діячі знову звернулися до польського суспільства з листом покаяння і прощення: "...Просимо прощення і рівною мірою прощаємо злочини й кривди, вчинені щодо нас, - це єдина духовна формула, що повинна бути мотивом кожного українського і польського серця, яке прагне миру й розуміння".
Здавалося, після таких політичних заяв з боку Києва і Варшави можна було б поставити крапку і дати українським і польським історикам можливість виважено досліджувати цю трагедію двох народів. Але до теми "східних кресів" польські політики звертаються знову й знову.
Чому так відбувається? Чому щоразу формулювання, які використовують поляки у публічних виступах і документах, стають тільки жорсткішими, попри те, що посилення Варшавою оцінок Волинської трагедії може викликати відповідну реакцію Києва і призвести до погіршення україно-польських відносин?
Чому, коли поляки говорять про вшанування пам'яті жителів "кресів", то говорять переважно про злочини, вчинені проти них лише українськими націоналістами? Адже під час Другої світової війни мільйони поляків загинули від рук німців, які ставили за мету знищити не тільки польську державу, а й польський народ. А комуністичний режим у Радянському Союзі здійснював репресії проти поляків саме за національною ознакою, в результаті чого тільки в 1937-1938 рр. жертвами цієї політики стало понад 150 тисяч людей.
"Кількість польських жертв у польсько-українському конфлікті в кілька разів менша, ніж жертв комуністичного тоталітарного режиму. І якщо говорити про втрачені "східні креси" II Речі Посполитої, то поляків у кілька разів поменшало на цих теренах не через діяльність українських націоналістів, а через політику радянського тоталітарного режиму.
Саме радянський тоталітарний режим протягом 1939-1941 рр. провів першу хвилю депортації поляків із цих територій. Пізніше, в 1944-1946 рр., завершив цю депортацію, коли близько мільйона поляків виселили з територій, які нині є Західною Україною. На жаль, польські політики звертають увагу тільки на жертв українських націоналістів. Це некоректно ні з історичного погляду, ні з політичного", - зазначає Володимир В'ятрович.
Нарешті, чому ж поляки готуються ухвалити закон саме тепер, коли Україна воює з Росією, а українська державність під загрозою знищення? Тому що Україна слабка і вразлива? Тому що зараз Київ гостро потребує підтримки друзів, а у Варшаві впевнені, що українці, зціпивши зуби, стерплять і промовчать, отримавши удар у спину?
DT.UA звернулося до Посольства Республіки Польща в Україні з проханням прокоментувати подані до Сейму законопроекти про встановлення дня вшанування пам'яті кресов'ян та обвинувачення на адресу українських повстанців у геноциді поляків, що містяться в них. Попри те, що польський міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський заявляє, що "ми маємо розпочати дискусію", в отриманій нами відповіді сказано, що "посольство Польщі вважає передчасним будь-який предметний коментар з цього питання".
Пославшись на домовленості з польською стороною не коментувати ці законопроекти, відмовився від розмови й керівник групи з питань міжпарламентських зв'язків з Польщею екс-міністр закордонних справ Борис Тарасюк.
Позиція як польських дипломатів, так і українського керівника групи з питань міжпарламентських зв'язків дивує. Невже вони вважають, що ці законопроекти польського Сейму залишаться непоміченими для українського суспільства або що їх не роздує Росія? Страусяча політика породжує ще більше запитань про мотиви Варшави і готовність Києва реагувати на дії свого союзника.
Наскільки можна судити, прагнення поляків ухвалити законопроект про вшанування пам'яті кресов'ян, пояснюється переважно внутрішньополітичними причинами.
Як для українців болісною є тема Голодомору 1932-1933 рр., так і для поляків досить чутлива трагедія 1943-1944 рр.: від дій Української повстанської армії постраждало багато родин. Польські історики говорять про 35-100 тисяч убитих. "Ця рана досі болить, її треба вилікувати", - заявив днями очільник МЗС Польщі В.Ващиковський.
"У 1942-1947 рр. точилася польсько-українська війна, метою якої було довести належність територій, які нині є Західною Україною і Східною Польщею, або Польщі, або Україні. Цієї війни не могло не бути. Жодна зі сторін - ні Українська повстанська армія, ні Армія Крайова - не була готова поступитися цими землями. На жаль, під час цієї війни обидві сторони часто вдавалися до дій, які можна кваліфікувати як воєнні злочини.
Ці злочини слід засудити. Треба також назвати конкретні імена злочинців. Але вести мову про геноцид з боку України абсолютно недоречно, бо ні українці, ні поляки не контролювали повною мірою ситуацію на землях, де відбувалося протистояння, і, мабуть, не могли організувати якусь масштабну операцію з ліквідації всього цивільного населення", - стверджує Володимир В'ятрович.
Подальша депортація поляків у 1944-1947 рр. із Західної України в Польщу тільки поглибила трагедію людей, які втратили рідних під час подій 1943-1944 рр. Численні "кресові" організації не дають полякам забути про події 1943-1944 рр. і проводять активну інформаційну кампанію, в якій нинішню українську владу часто називають "хунтою" і "бандерівцями".
Трепетно ставлячись до пам'яті поляків, що загинули під час Волинської трагедії, у польському суспільстві не надто наголошують на тому, що тоді ж жертвами злочинів Армії Крайової стали й багато тисяч українців.
"Завдяки потужній інформаційній кампанії у Польщі й Україні багато людей знають про Волинську трагедію, коли справді було вбито дуже багато поляків. Значно менше відомо про те, що досить схожі події відбувалися на території тієї ж Холмщини. Наприклад, у березні 1944 р., коли протягом кількох днів було повністю знищено цивільне населення кількох сіл, у яких жили українці", - розповідає Владимир В'ятрович.
Не люблять у Польщі говорити й про те, що починаючи з 30-х рр. XX ст. поляки, на відміну від українців, які мали свою державу, проводили державну політику "пацифікації" "східних кресів". І це, до речі, стало однією з причин запеклого протистояння двох народів у 1930-1940-х рр.
Вплив "кресових" організацій на політику III Речі Посполитої не варто перебільшувати. Проте для багатьох поляків важливо, щоб Волинську трагедію визнали як "геноцид поляків з боку українських націоналістів". Зокрема й тому, що в часи Польської Народної Республіки тема Волинської трагедії, як і тема розстрілу НКВСівцями польських офіцерів у Катині, була табуйована. У ПНР говорили переважно про злочини нацистів.
Такі настрої в польському суспільстві й ретранслює партія "Право і справедливість", яка йшла на останні парламентські вибори, зокрема, й під гаслами відновлення історичної справедливості. Для частини політиків ПіС ця трагедія близька і з особистих мотивів. Додатковим чинником слугує можливість пропіаритися і домогтися високих рейтингів популярності, тим більше що виконання багатьох передвиборних соціальних обіцянок гальмується фінансовими труднощами.
У реалізації своєї політики вшанування пам'яті жертв Волинської трагедії правоконсервативна партія демонструє послідовність. Іще 2013 р., коли ухвалювали постанову про вшанування пам'яті про 70-ті роковини Волинської трагедії, ПіС уже пропонувала кваліфікувати цю подію як "геноцид", а не "етнічні чистки з елементом геноциду", як це визначали політики з правлячої тоді "Громадянської платформи".
За словами представників ПіС, вони несуть політичну й моральну відповідальність перед своїм електоратом. Виборець ПіС - це, звичайно, люди з правими, але не радикальними переконаннями, з невеликим рівнем доходу, жителі сіл і малих міст. За цей електорат партія правого консерватора Ярослава Качинського конкурує з популістським рухом Кукіз'15, лідер якого Павло Кукіз готовий виставити своїх політичних опонентів зрадниками національної ідеї.
Словом, лідери "Права і справедливості" прислухаються до настроїв свого електорату. Наприклад, для жителів Підкарпаття й Люблінщини, що межують з Україною, характерні ксенофобські, антиукраїнські погляди. Що відзначають, до речі, й самі поляки.
Свою роль у тому, що позиція Варшави стає більш жорсткою, відіграв і ухвалений Верховної Радою навесні минулого року Закон "Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті". Поляки досить болісно сприйняли його. І їх можна зрозуміти. Ще вранці українські депутати стоячи аплодували виступу тодішнього президента Польщі Броніслава Коморовського, а вже через три години проголосували за закон, де йдеться, зокрема, й про ОУН і УПА!
Представники української влади, пояснюючи полякам ситуацію, говорять про випадковість. Невже? Ранкову сесію, коли ухвалювали закон про українських борців за незалежність, вів тодішній перший віце-спікер Андрій Парубій, сім'ю якого в 1945 р. примусово виселили з території, що входить нині до складу Польщі…
Роблячи крок до примирення, у Києві (під час минулорічного візиту польського президента Анджея Дуди) пообіцяли пом'якшити ст. 6 українського Закону "Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті". Ця стаття передбачає судову відповідальність, зокрема й іноземців, за зневажливе ставлення до борців за незалежність і публічне заперечення факту правомірності боротьби за незалежність нашої країни в минулому столітті. На думку поляків, це ускладнює польсько-український історичний діалог, який має бути відвертим.
Однак українські парламентарії досі так і не виконали цієї обіцянки.
За словами Світлани Войцеховської, у червні минулого року члени міжпарламентської асамблеї Україна-Польща зареєстрували законопроект №2117 про внесення змін до Закону України "Про правовий статус і вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті".
"Зараз ми бачимо, що вирішення питання потребує ґрунтовнішого підходу. Тому за участі членів групи міжпарламентських зв'язків Україна-Польща, істориків, експертів напрацьовується нова редакція законопроекту. Оскільки текст уже майже погоджено, то цілком імовірно, що такий законопроект буде найближчим часом зареєстровано", - пояснює ситуацію Світлана Войцеховська.
Необов'язковість українських партнерів лише посилює роздратування польського істеблішменту, враженого тим, що в Києві не розглядають серйозно позицію Варшави, яку ображає те, що Україна сприймає зусилля Польщі на міжнародній арені як даність і не цінує підтримку поляків. Сьогодні в III Речі Посполитій достатньо людей, які думають, що краще махнути рукою на Україну, бо "ми стільки для неї зробили, а там нічого не змінюється".
Такі настрої посилюються, коли Україна слабка і демонструє відсутність вагомих успіхів у реформуванні. Як зазначають наші польські співрозмовники, найчастіше поляки вважають, що їм уже нема чого втрачати у відносинах з українцями, бо однаково нічого не вийде, що Україна так і не здатна вийти з кризи і приречена вічно бути частиною "пострадянського простору". А коли так, то варто дотримати хоча б польських інтересів і визнати Волинську трагедію геноцидом.
І неодноразово польські політики казали українцям: якщо депортацію кримських татар в Україні визнали геноцидом кримськотатарського народу, то чому Київ хоче відмовити полякам у праві називати геноцидом події 1943-1944 рр.? Адже йдеться про масові вбивства цивільного населення.
Усі перелічені вище чинники й визначають позицію "Права і справедливості", та й багатьох інших партій. Поляки для себе вже все вирішили: події Волинської трагедії - це геноцид, свідоме знищення поляків "українськими націоналістами з ОУН-УПА". Це принципове питання, в якому немає жодних розбіжностей серед польської політичної еліти.
Після зустрічі з Міхалом Дворчаком спікер українського парламенту Андрій Парубій написав у блозі на "Українській правді": "Я пояснив польським колегам: наш хлопці, які захищають сьогодні незалежність України в Донбасі, воюють там не тільки за Україну, вони захищають усю Європу, весь цивілізований світ. І, вшановуючи їхній подвиг в ім'я миру, нам слід відійти від історичних дискусій, нам треба об'єднуватися для перемоги і для майбутнього".
Та поляки не мають наміру йти на поступки.
"Злочини проти наших співвітчизників мають бути визнані геноцидом. Я не припускаю жодних варіантів виправдання того страшного періоду в нашій історії, навіть зважаючи на нинішню ситуацію в Україні", - сказав в інтерв'ю Gazeta Polska лідер правлячої партії "Право і справедливість" Ярослав Качинський, розбиваючи надії українських дипломатів і політиків, які до останнього намагаються пом'якшити тлумачення ПіС подій Волинської трагедії.
Максимально, на що готові піти в ПіС, - це перенести дату "Національного дня пам'яті мучеництва кресов'ян" з 11 липня на 17 вересня. У тому ж інтерв'ю Gazeta Polska Я.Качинський повідомив: "Цю дату, скоріш за все, буде змінено і перенесено на 17 вересня, оскільки цей день пов'язаний з поминанням усіх злочинів, вчинених проти поляків на Сході". Ця заява вже викликала критику з боку "кресових" і націоналістичних організацій.
Перенесення дати, з погляду Києва, значно пом'якшує закон. "Я вважаю, що це серйозний крок у переосмисленні цього закону. 17 вересня - дата, коли в Другу світову війну вступив Радянський Союз, почавши війну проти тодішньої II Речі Посполитої. У цьому випадку відбувається зсув акцентів у бік поляків, що стали жертвами радянської окупації", - каже Володимир В'ятрович.
Які міжнародно-правові наслідки ухвалення закону, в якому йдеться про жертв терору "російського тоталітаризму, німецького й інтегрального українського націоналізму"? Поляки переконують, що жодних, що це тільки для внутрішнього користування, що ще в постанові Сейму 2013 р. уперше з'явилося слово "геноцид", і це ніяк не вплинуло на польсько-українські відносини.
Загалом цю думку поділяє і Микола Гнатовський: "Безпосередніх наслідків ухвалення таких законопроектів немає - ні для держави, яка ухвалила це законодавство, ні для того, що асоціюється з обвинуваченими в таких злочинах минулого осіб або організацій".
За словами М.Гнатовського, причин для цього кілька. По-перше, Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього ухвалили лише 1948 р., а чинності вона набрала 1951 р. За міжнародним правом, що діяло 1943 р., вчинені тоді злодіяння можуть бути кваліфіковані як злочини проти людяності та воєнні злочини.
По-друге, "навіть якщо прийняти зворотну дію в часі Конвенції 1948 р., довести необхідну для кваліфікації геноциду наявність dolus specialis - наміру знищити поляків повністю або частково як таких - буде вкрай складно". По-третє, як наголошує М.Гнатовський, немає держави, якій відповідно до міжнародного права можна було б присвоїти відповідальність за злочини на Волині, вчинені 1943 р.
Хоча ухвалення закону й не матиме міжнародно-правових наслідків, збереження формулювання "геноцид", нехай навіть і не в тілі закону, а в його обґрунтуванні, так само неприйнятне для Києва. Що робити в цій ситуації? Як зменшити негативні наслідки ухвалення закону? Як реагувати на ці звинувачення? Проігнорувати? Чи жорстко відповісти, у стилі російської або турецької дипломатії? Офіційний Київ у сумнівах.
Не хотілося б, щоб Київ повторював помилки Анкари, яка відкликає послів після того, як та чи інша країна визнає геноцид вірменів в Османській імперії, або Москви, яка погрожує санкціями і "чорними списками". Та й агресія Росії обмежує поле для маневру: Україна не може дозволити собі сваритися зі своїм одним з найвірніших союзників у ЄС. Але ж і в українському парламенті є гарячі голови. І не можна виключити, що ухвалення закону в польському Сеймі може спровокувати симетричні дії у Верховній Раді.
"В українському парламенті достатньо сил, які говоритимуть про польські акції як про геноцид українців. Є й депутати, чиї родичі постраждали під час польсько-українського конфлікту. Я вважаю, що це дуже неправильно - обвинувачувати одне одного в геноциді. Це шлях у нікуди", - переконаний Володимир В'ятрович.
Що стосується змін до Закону "Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті" для відмежування від членів ОУН і солдатів УПА, які вчинили воєнні злочини, то це не тільки дозволить зняти обвинувачення на адресу цих організацій, а й виб'є аргумент з рук поляків, котрі застосовують принцип колективної відповідальності.
От і польський закон 1991 р. "Про комбатантів і деяких осіб, які були жертвами репресій у воєнний і післявоєнний період" у п. 2 ст. 21 відмовляє у пільгах і соціальних гарантіях ветеранам (зокрема й польського підпілля), що заплямували себе злочинами проти цивільного населення у період до 31 грудня 1956 р.
Утім, в Українському інституті національної пам'яті проти такого уточнення в українському законі, оскільки важко визначити, відповідно до якого законодавства слід судити людей, що вчинили воєнні злочини в складі УПА. Адже якщо у Польщі тоді існувала незалежна держава, нехай і в підпіллі, то в Україні її не було.
Наразі в Києві акцентують увагу на необхідності продовжувати діалог істориків і громадськості двох країн, щоб спільними зусиллями виробити об'єктивну оцінку подій на Волині в 1943-1944 рр., а також на Холмщині й Підляшші в 1942-1947 рр. Адже важливо, щоб не тільки українці розуміли позицію поляків, а й поляки подивилися на історію двосторонніх відносин очима українців.