Під звуки бойових барабанів Кремля міністр закордонних справ України Володимир Огризко обговорював цього тижня в Москві актуальні питання двосторонніх україно-російських відносин.
Барабанний ритм задав ще на саміті альянсу в Бухаресті Володимир Путін, коли під час засідання Ради Росія—НАТО назвав Україну зоною своїх інтересів. Не відставали від свого лідера російські дипломати та військові. Тиждень тому міністр закордонних справ Сергій Лавров заявив, що Росія робитиме все, аби не допустити прийняття України та Грузії в НАТО. У свою чергу і начальник генштабу Збройних сил РФ Юрій Балуєвський пообіцяв, що Москва не буде з байдужістю стежити за вступом в альянс Києва та Тбілісі: «Росія почне дії, спрямовані на забезпечення своїх інтересів біля своїх кордонів. Це будуть заходи не лише воєнного, а й іншого характеру».
Київ відреагував на слова російського президента і міністра 10 квітня нотою МЗС, а 12 квітня ще й жорсткою заявою зовнішньополітичного відомства. Головна теза останнього — «заяви високопоставлених чиновників РФ мають відвертий антиукраїнський характер, беруть під сумнів територіальну цілісність України і є прямим втручанням у її внутрішні справи». Далі МЗС України зажадав від російської сторони припинити практику погроз і дотримуватися положень договору про дружбу, співробітництво та партнерство між нашими країнами.
Очевидно, що тільки одного цього заклику Києва недостатньо для того, аби Кремль припинив дозволяти собі публічно й кулуарно озвучувати прямі і явні погрози на адресу України. І ситуацію потрібно було б терміново обговорити на засіданні РНБОУ. Необхідна єдина позиція всіх гілок влади і консолідація різних політичних сил. Останнє особливо актуально, з огляду на те, що ряд українських політиків із розумінням, а дехто і з мовчазним схваленням поставилися до заяв верхівки Кремля. Та й Верховна Рада поки вирішила не поспішати з відповіддю на ці висловлювання російського президента, дипломатів і міністра, щоб, як повідомив Арсеній Яценюк, сформувати збалансоване рішення, котре служитиме «налагодженню відносин, а не їхньому загостренню». Але час спливає, і дедалі менше шансів на те, що українські парламентарії, зайняті обговоренням закону про Кабмін і вирішенням питання з перевиборами мера Харкова, знайдуть час і для ухвалення постанови у відповідь на погрози з Кремля...
Тим часом заяви російських чиновників стали однією з головних тем переговорів у Москві Володимира Огризка, який здійснив до Росії свою першу поїздку як глава українського зовнішньополітичного відомства. «Нас занепокоїли деякі заяви високопоставлених представників російської держави», — заявив український міністр на початку зустрічі зі своїм російським колегою. Однак у Москві українці змогли хіба що сказати про свою стурбованість: за інформацією «ДТ», російська сторона не вважала за потрібне якось реагувати на ноту українського МЗС, оскільки там, мовляв, містяться цитати з публікацій у ЗМІ. А українським дипломатам, попри виявлену ними наполегливість, так і не вдалося почути, що ж саме робитиме Росія, щоб завадити прийому України та Грузії до НАТО.
Скандальні заяви представників Кремля багато в чому зумовили перебіг зустрічі: за словами наших співрозмовників, переговори глав зовнішньополітичних відомств України та Росії пройшли в темпі vivace. Що не дивно, враховуючи персональний склад української та російської груп перемовників. Іноді атмосфера розпалювалася настільки, що роздратований Сергій Лавров, який випалив за дві години зустрічі ледь не пачку сигарет, забуваючи про такт, не раз переривав своїх українських співрозмовників, звертаючись до них на «ти».
Відгомін цього дипломатичного спарингу журналісти могли спостерігати і на підсумковій прес-конференції Лаврова й Огризка, де міністри не лишали без коментарів жодної репліки одне одного. В тому числі й коли було поставлено питання щодо перспектив членства України в НАТО і можливості проведення референдуму. Сергій Лавров, наприклад, повторивши, що Росія виступає проти «механічного розширення» альянсу, казав про те, що більшість українців не підтримують вступ своєї країни в Північноатлантичний альянс. А Володимир Огризко, у свою чергу, говорив про соцопитування, про поступову зміну громадської думки і про те, що «Україна в НАТО не буде Україною проти Росії».
Та хоча українському міністрові так і не вдалося переконати свого російського колегу в тому, що вступ нашої країни до альянсу не нашкодить РФ, у Москві все ж було досягнуто домовленості провести консультації на рівні експертів з цього питання. Ця домовленість, мабуть, стала єдиним результативним підсумком зустрічі українського та російського міністрів. За всіма іншими пунктами порядку денного переговорів — делімітація морського кордону, демаркація сухопутної його ділянки, подолання наслідків катастрофи російських суден у Керченській протоці, питання функціонування Чорноморського флоту в Криму, проблема використання російської мови в Україні, співробітництво в газовій сфері etc. — українські і російські дипломати так і не змогли дійти згоди: кожна зі сторін залишилася при своїй думці.
Власне кажучи, такий результат візиту українського міністра закордонних справ у Росію був заздалегідь прогнозованим. У тому числі й тому, що з багатьох питань Київ і Москва дотримуються протилежних точок зору і їхня зміна не входить ні до повноважень глав зовнішньополітичних відомств, ні, тим паче, послів. (А за інформацією «ДТ», послом України в РФ найближчим часом може стати заступник глави секретаріату президента Олександр Чалий.) Щоб трансформувалася позиція таких держав, як Україна і Росія, необхідно, щоб минув певний час. Або щоб була політична воля президентів. Та, судячи з усього, сьогодні ні Київ, ні Москва поки не мають наміру поступатися.
Так, наприклад, росіяни відмовляються визнати лінію державного кордону між Україною та Росією в Керченській протоці й далі наполягають на тому, що коли вже кордону й бути, то він має пройти по середині Керч—Єнікальського каналу. При цьому росіян знову не влаштували ті гарантії відносно свободи судноплавства, що їх надавав Київ.
Та навіть у тих питаннях, де компроміс цілком реальний, прогресу не спостерігається. Так, росіяни роблять усе, щоб затягти вирішення питання з демаркації сухопутної ділянки україно-російського кордону, хоча раніше дипломати домовилися, що в рамках цього візиту міністра закордонних справ України буде готовий до підписання проект угоди про його демаркацію. А спільна демаркаційна комісія, про якнайшвидший початок роботи якої було досягнуто домовленості ще на початку 2007-го, досі так і не зібралася на своє перше засідання.
Тому годі дивуватися, що багато хто в Києві сумнівався в доцільності поїздки глави українського зовнішньополітичного відомства до Москви. Та все ж візит Володимира Огризка до Росії був украй необхідний. Не лише тому, що дозволив підтримати особистий контакт українського і російського міністрів і продемонстрував готовність Києва до діалогу з Москвою. Переговори Огризка з Лавровим дали можливість українській дипломатії позначити наявні в двосторонніх відносинах проблеми. А в дипломатії часом важливим є не лише вирішення проблеми, а й сама постановка питання. В україно-російському випадку це стосується в тому числі і проблематики тимчасового перебування на території України російського Чорноморського флоту.
Росіяни, наприклад, категорично проти обговорення теми, пов’язаної з виведенням підрозділів Чорноморського флоту Росії. На думку російських дипломатів, сьогодні це питання ставити рано. У Москві вважають, що головне наразі — виконання базових угод по ЧФ РФ, а також створення сприятливих умов для його повноцінного функціонування і перебування на території України. При цьому російські дипломати недвозначно нагадують своїм українським колегам про недавні парламентські слухання в Держдумі, коли з вуст російських депутатів лунали заклики ув’язати пролонгацію строку дії великого політичного договору з продовженням строків перебування ЧФ Росії в Україні.
Тим часом у Києві добре пам’ятають, скільки часу знадобилося Москві для виведення своїх баз із Грузії. Так само як і те, що російська військова присутність у Придністров’ї зберігається й донині. Тому під час свого офіційного візиту в РФ, український міністр усе ж передав російському колезі проект меморандуму між двома країнами щодо етапів і порядку виведення до 28 травня 2017 року військових формувань Чорноморського флоту Росії з місць його тимчасової дислокації на території України. Відповідно до цього документа, з першого червня 2008 року вже мають розпочатися консультації з приводу порядку, визначення процедури і механізму виведення військових формувань російського ЧФ. Реакція росіян на цей документ була прогнозовано негативною: вони назвали його неактуальним і здатним посилити напруження в двосторонніх відносинах. Однак Київ і Москва однаково будуть змушені обговорювати питання виведення формувань Чорноморського флоту Росії з української території, оскільки українське керівництво не має наміру пролонгувати угоди щодо ЧФ РФ. І що раніше росіяни потурбуються про неминуче виведення своїх підрозділів, то менше незручностей відчують російські військовослужбовці, переїжджаючи на місце нової дислокації.