Основою завжди є системи оперативного діагностування, від нестачі яких потерпає Україна.
Щоб правильно і якнайшвидше їх побудувати і зробити доступними для людей, нашій країні стане у пригоді досвід країн, які це вже зробили і домоглися вражаючих результатів, зупинивши епідемії в зародку.
Переважна більшість країн, де виявлено коронавірус, вдалися до жорсткого карантину. Адже якщо немає вакцин і немає доведеного ефективного лікування, єдиним способом запобігти поширенню є блокування всіх шляхів передачі вірусу.
Здавалося б, достатньо запровадити карантин і дочекатися зменшення кількості хворих до нуля або одиничних значень. Але жорсткі карантинні заходи передбачають повну зупинку економіки. А вона накладається на світову економічну рецесію, уже зафіксовану МВФ, отже, термін буде довшим за прогнозований. Негативні наслідки спіткають не лише слабкі економіки, а й економічно розвинені країни.
На щастя, карантин може і має служити інструментом переходу країни на нові рейки. Це спосіб виграти час, і наскільки ефективно його буде використано, настільки успішно країна переживе цю комбіновану епідеміологічно-економічну кризу.
Необхідно якнайшвидше дати відповідь на три основні запитання:
- чи є тест, який достовірно відрізняє здорову людину від хворої та якнайшвидше встановлює діагноз?
- яка потенційна потреба в таких тестах, і скільки вони коштуватимуть?
- чи є можливість їх виробляти самим, і якщо так, то в яких кількостях і яка їх собівартість?
Залежно від відповіді мають запроваджуватися заходи.
Якщо є достовірний спосіб відрізнити хворого від здорового, достатньо заблокувати шляхи поширення вірусу. Де неможливо організувати швидке тестування, то встановити вибірковий карантин.
А от якщо країна є епіцентром поширення нового вірусу (як Китай), якщо початкову фазу "імпортування" вірусу проґавлено (як в Італії чи Іспанії), або просто в країні немає достовірного способу відрізнити хворого від здорового чи критичний дефіцит тестів (як в Україні), - альтернативи всеохоплюючому карантину і зупинці економіки немає.
В Україні два тижні карантину було подовжено майже на весь квітень, а обмеження лише посилюються. Бо якщо немає достовірних тестів у потрібних кількостях і невідома географія поширення вірусу, то зняття карантину одразу спричинить різкий спалах захворювань. А з іншого боку, економіка України сильно залежить від щоденного переміщення великих людських мас, - це і маршрути зі спальних районів до місць роботи та з передмість у великі міста, і транскордонна трудова міграція. Зупинка на тривалий час буде смертельною для економіки, і не допоможуть ніякі кредитні вливання.
Потрібно розробити особливу карантинну стратегію, яка поєднає жорсткі заходи та м'які обмеження там, де ризик мінімальний. А для цього уже зараз необхідна інфраструктура діагностики. Кожен додатковий день карантину - це збідніння громадян, які практично не мають заощаджень і ресурсів для виживання, руйнація логістики і руйнація економіки, насамперед малого і середнього бізнесу.
Особливо важливим є аналіз досвіду країн, де взагалі не оголошували карантину: Швеції, Японії, Південної Кореї, Тайваню та Сінгапуру. Всі вони, за винятком шведів, уже пережили подібний досвід. Крім того, згідно із звітом World Economic Forum "Readiness for the Future of Production Report", вони входять до переліку країн із надзвичайно розгалуженою інформаційною інфраструктурою. Можна навіть сказати, що там створено цілу екологію Big Data, яка і стала основою концептуально іншої стратегії боротьби з епідемією.
Ефективність її доведено практикою. Станом на 2 квітня 2020 року найкраще співвідношення померлих і хворих на коронавірус - у Тайвані (5 смертей при 339 хворих), Сінгапурі (4 смерті при 1000 хворих) і Південній Кореї (169 смертей при 9976 хворих). Ці ж країни утримують лідерство за кількістю проведених тестувань на коронавірус.
Безумовно, їх досвід необхідно розглядати в комплексі, але в рамках цієї статті достатньо висвітлити лише ключовий аспект. А саме - віртуозну роботу із даними, яка і дає змогу ефективно локалізувати спалахи хвороби і не допустити її поширення.
Швидко і ще швидше
Корейська стратегія реагування має неформальну назву "балі-балі", тобто "швидко і ще швидше" корейською. Її було запроваджено після того, як країна пережила епідемію MERS, яку також спричинила коронавірусна інфекція.
Корейські медики вважали, що раннє тестування та ізоляція поширювачів вірусу заблокує його поширення і дасть можливість закрити тільки ті частини країни, які реально потребують цього. При Центрі контролю захворювань (ЦКЗ) Південної Кореї був утворений стратегічний відділ, який мав розробляти рішення для найгірших випадків.
Після перших повідомлень 27 січня 2020 року стратегічний відділ ЦКЗ сформував державне замовлення на розробку ефективного раннього тесту на коронавірус. Уже через тиждень фармацевтична промисловість запустила в серію перші його зразки. А до кінця лютого чотири великі компанії вже масово виробляли діагностичні пакети, довівши потужності тестування до 140 тисяч на тиждень.
Після чого країну було поділено на 633 діагностичні зони, в кожній з яких було організовано експрес-тестування - платно (134 дол. у перерахунку), але доступно для переважної більшості корейців (середня заробітна плата в Південній Кореї 2942 дол.). Для цього створили герметичні "діагностичні кіоски", в яких медик у захисному костюмі брав пробу, а також мобільні діагностичні центри на базі автомобілів швидкої допомоги.
Тест був точним: результат за 24 години, який тут же включався до геоінформаційної системи поширення вірусу. Вона візуалізувала, якими шляхами поширюється вірус, а також потреби в засобах захисту і ліках. Сюди ж заносили дані по скаргах на основні симптоми.
Саме так відстежили "суперпоширювача", який мало не спричинив масштабну пандемію в країні, - так звану пацієнтку-31. Це була жінка із міста Тегу, четвертого за чисельністю корейського міста - індустріального мегаполіса, схожого на Ухань (2,5 мільйона чоловік, щільність населення 2800 чол./кв. км). Сплеск підозрілої симптоматики (близько 400 скарг) занепокоїв ЦКЗ, і корейська влада негайно "закрила" Тегу. Населення одразу ж отримало персональні засоби захисту - в місто було доправлено майже 7 млн масок.
Медичний корпус Корейської армії за десять діб провів майже сто тисяч діагностувань, і з допомогою геоінформаційної системи визначили не лише поширювачку, а й вірогідне джерело поширення вірусу - церкву Сінчонджі, на публічному заході в якій вона побувала. Як потім виявилося, 80% усіх хворих на коронавірус, що були зафіксовані в Південній Кореї, відвідували цю церкву або мали контакти з її вірянами. Їх усіх вчасно ізолювали і більшість вилікували.
Отже, швидке діагностування та аналіз діагностичних даних урятували Південну Корею від пандемії, не меншої за китайську.
Стан здоров'я та транспортні шляхи
Тайвань також сформував стратегію, завдяки висновкам з епідемії SARS (2003 рік). Тоді ухвалили спеціальне законодавство із правом урядовим структурам інтегрувати та відстежувати персональні дані за критичної ситуації. Це конче необхідно, адже Тайвань - щільно населений острів, вразливий перед пандеміями. Окрім того, не менш як 400 тисяч чоловік їздять у Китай на роботу, а 850 тисяч мають там родичів, - а це уже загрожувало катастрофою, якщо вірус прийде з материка.
Як і в Кореї, там було створено спеціальний Командний центр національного здоров'я (КЦНЗ), на який і поклали всі необхідні обов'язки. Діяти він почав одразу після перших повідомлень, 20 січня 2020 року.
Національну діагностичну базу поєднали із базами імміграційної служби, транспортного та податкового департаментів. Встановили єдиний номер, за яким громадяни повідомляли лікарів про підозрілу симптоматику, після чого відстежувалися всі їхні переміщення країною.
На всіх транспортних артеріях розмістили спеціальні QR-коди, які громадяни мусили просканувати смартфоном і повідомити, яким є стан їх здоров'я. Все це створювало карту переміщення людей і давало змогу точно визначити, яким шляхом пересувалися хворі, які саме люди під загрозою і які саме транспортні шляхи слід перекрити, а які - залишити відкритими.
У КЦНЗ навіть утворили спеціальний логістичний відділ, який аналізував щільність транспортних потоків і планував їх розвантаження. Він же аналізував, як треба перенаправити маршрути людей, якщо десь з'явиться загроза.
Кордони було щільно закрито. Всіх, хто перетинав кордон, примусово обстежували, в тому числі й тих, хто приїхав раніше як за 14 днів до того. Перевірили навіть тих, хто раніше перехворів на SARS. А всього КЦНЗ координував 124 різні програми раннього виявлення вірусу на різних рівнях. У тому числі захист населення (44 млн масок, 1,9 млн респіраторів) і підготовку лікарень до масового прийому хворих на коронавірус.
На щастя, останнє не знадобилося. Завдяки чіткій і швидкій роботі КЦНЗ і щільному аналізу даних про здоров'я громадян, на Тайвані коронавірус не мав навіть шансів.
Цифровий щоденник контактів
Сінгапур також є надзвичайно вразливим для епідемій, - це місто-держава із великою щільністю населення. Кожна людина за день має сотні або тисячі випадкових контактів. Майже ідеальне середовище для пандемії. Як і на Тайвані, після епідемії SARS там було ухвалено пакет законів, які дозволяють часткове розкриття і відстеження персональних даних.
У цій країні один із найвищих показників користування смартфонами - 78%. Саме цим і вирішили скористатися для відстеження поширення хвороб. Стратегія проста і водночас комплексна.
Першим рішенням сінгапурської влади в січні 2020 року був припис залишати свої персональні дані в усіх офіційних будівлях, перш за все в імміграційних службах і податкових інспекціях. Після чого всі переміщення відвідувача автоматично відстежувались оператором зв'язку.
Наступним кроком стало створення спеціального додатку для смартфону TraceTogether, - він записує геолокаційні дані та контакти, в тому числі і перебування ближче за межу дистанціювання (з допомогою комунікації телефонів через Bluetooth). Таким чином, якщо людина захворіє, за дуже короткий термін можна відстежити всіх потенційних хворих і надіслати їм повідомлення про необхідність перевіритися. Якщо за два-три дні людина не з'явилася, то її обстежать примусово. Ця ж програма відстежує порушення ізоляції, - хворим у Сінгапурі заборонено пересуватися без смартфону під страхом височенного штрафу.
Як і Південна Корея, Сінгапур задіяв усі свої біофармацевтичні потужності для розробки ранніх тестів, тож після виявлення симптоматики мінімум за 2–3 години можна точно сказати, чи хвора людина на коронавірус. Діагностичних пунктів у місті було розгорнуто більш як тисячу - із безплатним тестуванням, а лікарні ще з 2003 року мали все необхідне для лікування великої кількості хворих.
У результаті Сінгапур обійшовся без армії та спеціальних командних центрів і також зміг успішно придушити епідемію.
Український контекст
Описаний вище досвід в Україні, на жаль, наразі малозастосовний. Україна не має інфраструктури даних, а тим паче діагностичних, необхідних для відстежування вірусу. Немає і тестів у достатній кількості. А тому найбільш вірогідною нині є спроба "пересидіти" епідемію на загальнодержавному рівні.
Однак високоймовірною є не лише друга хвиля коронавірусної інфекції. За даними NextStrain.org, вірус SARS-nCoV-2 (який спричинив нинішню епідемію) уже встиг поділитись як мінімум на два різні штами. Початкову епідемію спричинив L-штам - власне "уханський" вірус, який поширюється дуже швидко. Але уже 30% заражень спричинив новий S-штам, що поширюється значно повільніше і може стати наступною хвилею. Є вірогідність відгалуження ще двох видів вірусу, а отже, коронавірус має всі шанси стати періодичним захворюванням на кшталт грипу, але з невідомим ще періодом виникнення нового штаму.
Перечекати епідемію, таким чином, не вдасться. Та й не витримає економіка тривалого карантину.
Колишній радник Міністерства охорони здоров'я США Роджер Кляйн, коментуючи потребу в тестах, зауважив: "Неможливо боротися з тим, чого не бачиш".
Україна повинна почати створювати свою інфраструктуру діагностичних даних прямо зараз, якщо хоче вижити і бути успішною в світі, де можливі раптові масові пандемії. Ми мусимо розплющити очі і побачити, із чим саме боремося. Тоді ми зможемо перемогти.
Більше матеріалів Вячеслава Ільченка читайте тут.