Не минуло й року після обстрілу та захоплення росіянами українських військових кораблів і полону наших моряків, як у Брюсселі вирішили надіслати Україні "потужний сигнал підтримки". І відправили до Києва та Одеси членів Північноатлантичної ради - основного органу ухвалення політичних рішень у НАТО.
"Групу підтримки" було посилено кораблями країн - членів альянсу: до Одеси зайшли чотири мінні тральщики 2-ї постійної протимінної групи, що патрулює Середземне море.
"Потужний сигнал підтримки суверенітету та територіяльної цілісності України, права Києва мати безперешкодний доступ до українських портів в Азовському морі та свободи судноплавства", - так дещо претензійно казали про відвідування Північноатлантичною радою нашої країни представники альянсу. Та чи була, крім самого факту прибуття, ще якась додана вартість для України?
На засіданні комісії Україна-НАТО (КУН) на рівні послів, що відбулося в рамках цього візиту за участі Володимира Зеленського, обговорювалися реформи в сфері безпеки та імплементація закону про національну безпеку, а також звіт про виконання Комплексного пакета допомоги (КПД) за 2018 рік. Крім цього, ішлося про ситуацію в Криму і Донбасі, розведення військ та дії Росії.
У спільній заяві, ухваленій після завершення засідання КУН, НАТО констатувало, що Крим - це Україна.
Нагадало РФ про необхідність повернути захоплені українські кораблі та дотримуватися міжнародних зобов'язань і свободи судноплавства. Привітало початок розведення військ. Підтвердило підтримку врегулювання конфлікту дипломатичними засобами відповідно до Мінських угод. Заявило, що Росія несе особливу відповідальність за імплементацію цих угод і закликало Москву припинити політичну, фінансову та військову підтримку воєнізованих формувань у Донецькій і Луганській областях.
НАТО також наголосило на необхідності реформ, у тому числі й у секторі безпеки та оборони. При цьому на пресконференції генсек альянсу Єнс Столтенберг звернув особливу увагу на закон про СБУ, що давно став однією з серйозних проблем України: жоден із законопроєктів не відповідає повною мірою тому, що в НАТО вважають "кращими євроатлантичними практиками". Тому саме від проведення реформ багато в чому й залежить майбутнє політики євроатлантичної інтеграції.
Хочеться сподіватися, що візит до нашої країни послів альянсу й справді підсилить взаємодію України з НАТО в Азово-Чорноморському регіоні, в якому домінує Росія, і зробить ефективнішим захист нашої країни від російської агресії. І все ж таки післясмак від цього візиту трохи гірчить. Може тому, що ще на етапі підготовки візиту НАТОвської делегації деякі "сигнали підтримки" було подано аж ніяк не Україні.
Наприклад, важко розгледіти підтримку в тому, що, наприклад, коли українська сторона, за інформацією DT.UA, пропонувала організувати в Одесі зустріч генсека НАТО зі звільненими українськими моряками, з НАТО відповіли відмовою. Основним противником, за інформацією джерел, виявилася Франція, яка не хоче дратувати Росію зустріччю, що, на думку Парижа, може "зірвати мирний процес і негативно вплинути на організацію переговорів у нормандському форматі".
Не обійшлося без проблем і зі спільною заявою КУН: традиційного для подібних зустрічей підсумкового документа могли й не ухвалити, обмежившись лише заявою генсека альянсу. У день прильоту НАТОвської делегації в Україну (і водночас день прибуття до Угорщини Владіміра Путіна) керівник угорського МЗС Петер Сіярто на Євразійському саміті в Будапешті гордо заявляв, що його країна блокує ухвалення документа, оскільки в тексті не враховано її пропозицій щодо захисту прав угорської меншини в Закарпатті.
Українська сторона була категорично проти згадування закону України про освіту в спільній заяві. І все ж таки підсумковий документ КУН з'явився. П.Сіярто заявив, що Будапешт зняв своє вето, оскільки угорські пропозиції до документа були враховані "в останній момент".
За інформацією DT.UA, позиція Києва змінилася після зустрічі тет-а-тет Зеленського і Столтенберга. У результаті НАТО закликало Київ повністю реалізувати рекомендації Венеційської комісії до закону про освіту, а Україна у свою чергу "висловила готовність це виконати".
Однак в умовах російсько-української війни наша країна потребує не тільки підтримки на рівні політичних декларацій, а й практичної допомоги. А тут не все так райдужно, як уявляє Є.Столтенберг. Він з гордістю говорить про допомогу, яку надає альянс Україні через трастові фонди й радників. Проте за винятком небагатьох сфер - медичної реабілітації, утилізації радіоактивних відходів, кібербезпеки - практичне сприяння нашій країні є незначним.
Так, за інформацією DT.UA, триває криза з направленням радників з питань проведення реформ у секторі безпеки та модернізації ЗСУ до представництва НАТО в Україні: країни - члени альянсу не поспішають заповнювати вакансії. У результаті знижується ефективність допомоги НАТО в роботі над упровадженням у нашій країні підходів трансатлантичної організації в армії і на флоті.
Є проблеми і з трастовими фондами, створеними свого часу, щоб допомогти Україні в критично важливих сферах безпеки та оборони. Нагадаємо, що це модернізація системи командування, управління, комунікації та комп'ютеризації (C4); логістика й стандартизація ЗСУ; кібербезпека; перепідготовка та соціяльна адаптація військовослужбовців; медична реабілітація; протидія саморобним вибуховим пристроям і знешкодження вибухонебезпечних предметів; утилізація радіоактивних відходів; знищення звичайних боєприпасів, стрілецької й легкої зброї та мін.
Наповнюваність цих фондів (а країни - члени НАТО перераховують гроші на добровільній основі) змушує бажати кращого, що негативно позначається на їхній ефективності. До того ж ці програми наближаються до завершення (зокрема, перший етап роботи трастового фонду з кібербезпеки завершено, а відкриття наступного погодити поки що не вдалося), а нових ніхто не пропонує. Понад те: деякі країни починають порушувати у Брюсселі питання про можливе закриття трастових фондів для України.
Пропонуючи політичну підтримку, Північноатлантична рада не привезла до Києва жодної нової ідеї, здатної перезапустити співробітництво України і НАТО: у Брюсселі, вочевидь, вважають, що для підтримки нашої країни достатньо вже самого факту приїзду послів. Згадану ж Є.Столтенбергом і В.Зеленським програму "Один партнер - один план" (ОПОП), про яку домовилися на засіданні КУН, складно назвати новою ініціятивою. Адже насправді формат співробітництва, який уже не перший місяць обговорюють у Києві та Брюсселі, в нинішньому вигляді є лише ребрендингом Комплексного пакета допомоги (КПД).
Коли 2016 року запускали КПД, про нього казали, що це нова якісна форма відносин Україна-НАТО, що дана ініціятива альянсу об'єднає радників і трастові фонди в один пакет. Коли ж сьогодні мова заходить про ОПОП, то повторюють практично ті самі слова: ініціятива має під однією "парасолькою" "поєднати різні формати, щоб краще сконцентруватися на пріоритетах нашої роботи, зробивши їх більш скоординованими та впорядкованими".
Західні партнери не вперше продають Києву старий товар у новій обгортці, користуючись тим, що до влади приходять неофіти, які потребують гучних дипломатичних "проривів". По суті ж, "Один партнер - один план" - це чергове систематизування старого. Наразі про жодну спільну дорожню карту з адаптації стандартів НАТО не йдеться.
Несуттєвою відмінністю цього формату від КПД можна вважати скорочення кількості пріоритетів - з тринадцяти до п'яти (ці пункти ще визначають). Україна поки що розглядає наступні п'ять пріоритетів: реформа сектора оборони та безпеки; демократичний громадянський контроль; професійна військова освіта та розвиток напряму цивільних фахівців у сфері сектора безпеки та оборони; національна система стійкості; людиноцентричність безпеки.
Планується, що після запуску ОПОП цю програму в Брюсселі координуватиме Марчін Кожел, який кілька років тому очолював Офіс зв'язку НАТО в Україні. Очікується, що ініціятива "Один партнер - один план" буде не тільки для України, а й для інших країн-партнерів. Наразі ж програму хочуть обкатати на нашій країні. Але якщо для інших партнерів НАТО це буде прогрес, то для України - лише повторення пройденого.
Якщо аргументи прибічників ОПОП, які прагнуть оптимізувати співробітництво України і НАТО, ще можна зрозуміти, то озвучена Зеленським пропозиція зробити нашу країну учасником Програми розширених можливостей (ПРМ) і тим самим вийти "на новий рівень співробітництва", викликає здивування. Адже логіка Програми, орієнтованої на взаємосумісність важливих партнерів альянсу, суперечить політиці Києва, який декларує вступ України до альянсу.
Ще за часів адміністрації Петра Порошенка Київ наполегливо й безуспішно домагався участі нашої країни в цій програмі. Однак в офісі Зеленського також вирішили заговорити про це з альянсом. Чому? За однією з версій тому, що це особистий пріоритет заступника міністра закордонних справ України Єгора Божка (він, до речі, основний кандидат на посаду очільника представництва України при НАТО). А оскільки мало хто з Офісу президента розбирається в справжній цінності ПРМ, то на Банковій підхопили й озвучили цю ідею попередньої влади.
Та хоч скільки б ініціятив оголошували і хоч до яких платформ приєднувався б Київ, головне - це виконання "домашнього завдання": економічні та політичні перетворення, боротьба з корупцією, реформа судової системи й сектора безпеки. Саме ця робота, в якій об'єднаються і політики, і "пересічні" українці, й відчинить Україні двері до НАТО.