Уперше в історії ізраїльтяни голосуватимуть на парламентських виборах двічі впродовж одного року.
Прем'єр-міністру Ізраїлю Беньяміну Нетаньягу не вдалося сформувати коаліцію за підсумками голосування, що відбулося у квітні, і Кнесет прийняв рішення про саморозпуск та проведення чергових виборів, які відбудуться 17 вересня.
Ізраїльтяни матимуть можливість вибирати з понад 30 політичних партій і блоків, які борються за 120 місць у Кнесеті. Партії, котра набере найбільше місць, буде запропоновано сформувати новий уряд. Але політична ситуація складається таким чином, що, згідно з опитуваннями громадської думки, ні праві з "Лікуду" Беньяміна Нетаньягу, ні лівоцентристський альянс "Кахоль Лаван", лідером якого є Бені Ганц, не зможуть сформувати уряд без партії Авігдора Лібермана "Наш дім Ізраїль" (НДІ).
При цьому Ліберман, розуміючи, що "золота картка" перебуває в його руках, взагалі хоче бачити уряд національної єдності. Який би одночасно складався з представників "Лікуду", "Кахоль Лаван" і НДІ. Можливо, саме себе він ладить на очільника такого збірного уряду.
Виживання Нетаньягу у великій політиці та формування дієздатної коаліції залежатиме від того, чи погодиться підтримати Нетаньягу його непрогнозований "друг" Ліберман. Бо, як засвідчили всі попередні політичні події в Ізраїлі, він для Беньяміна Нетаньягу виявився дуже ненадійним союзником.
Нетаньягу, незважаючи на неодноразові передвиборні обіцянки, так і не вдалося створити найкращу систему державного управління. Ізраїльтяни вкотре опинилися перед необхідністю швидкого вибору в короткій, сумбурній і раптовій передвиборній кампанії, впродовж якої багато виборців просто не встигають по-справжньому осмислити, яких змін вони чекають для істотного поліпшення свого майбутнього.
Тому багато хто з потенційного електорату не може визначитися до останнього дня. І тільки в останній момент на їхній вибір можуть вплинути гучні обіцянки когось із претендентів на владу. Маючи це на увазі, багатолітній прем'єр традиційно розраховує на політичний спринтерський ривок на фінішній прямій виборчої кампанії.
Але цього разу виборці можуть голосувати за принципом "тільки не Бібі". В чому й полягає основна загроза для Нетаньягу. Багатьом його багатолітнє перебування у вищому ешелоні ізраїльської політики просто надокучило. І не можна виключати, що масовий виборець захоче побачити на вершині влади нові обличчя.
Втім, не можна відкидати, що Нетаньягу, як і інші керівники "Лікуду", розраховують на релігійні партії як на своїх природних союзників. З ними легше буде домовитися, і Беньямін Нетаньягу щедро фінансував їх із державного бюджету. Тепер питання в тому, що ортодокси вимагатимуть від нього цього разу.
Проте найбільша вада Нетаньягу - він не терпить інших сильних людей у своєму оточенні. Не на його користь і те, що він завжди відмовляється від дебатів. І не тому, що його аргументи слабші, а побоюючись, що виборець підспудно почне вважати опонента чинного прем'єра рівним йому. А це Нетаньягу не влаштовує.
Сьогодні партія "Лікуд" справедливо порушує проблеми, які потребують швидкого вирішення: підвищення пенсійного забезпечення, поліпшення системи охорони здоров'я, боротьба з надлишковою регуляцією та бюрократією. Але хто заважав партії влади здійснювати ці реформи за нинішньої каденції? Чому ці рішення мали залишитися на майбутнє для передвиборної агітації?
Напередодні виборів усі традиційно обіцяють дуже багато. І Нетаньягу доведеться змагатися за голоси російськомовних ізраїльтян не тільки з партією "Наш дім Ізраїль", а й з опозиційним політичним альянсом "Кахоль Лаван".
У "Лікуді" вважають, що завдяки правильному економічному курсу уряду Нетаньягу ізраїльська економіка демонструє одні з найкращих показників серед усіх країн світу. Тоді як більшість західних країн не можуть похвалитися успіхами, економіка Ізраїлю продовжує зростати: в першому півріччі темпи зростання становили 3,6%. Міжнародне рейтингове агентство S&P минулого тижня підтвердило найвищий рейтинг кредитоспроможності Ізраїлю за всю історію країни.
Проте в "Кахоль Лаван" переконані: необхідно просувати національну програму інвестицій у громадську інфраструктуру, зміцнити позиції ізраїльського хай-тека і сприяти залученню додаткових секторів у ринок праці, поставивши на чільне місце інтереси посилення конкуренції та боротьбу з причинами дорожнечі життя. Своєю чергою, НДІ наголошує на зміні пріоритетів. Слід припинити вкладати гроші в різного роду допомоги для чоловіків працездатного віку, що дозволяє їм не працювати. Держава повинна стимулювати їх вихід на ринок праці. Дані про те, що в Ізраїлі працюють 88% світських чоловіків, а в ультраортодоксальному секторі - лише 50%, ілюструють критичне навантаження на економіку.
Майбутні вибори до Кнесету викликали зливу критики з боку ізраїльських політологів та експертів. І якщо одні переконані, що, вводячи виборців в оману, правляча коаліція в Ізраїлі подає себе як праву й консервативну, хоча вона далека від справжньої правої ідеології (бо справжніми правими були Жаботинський і Бегін), то інші вважають, що Ліберман вивів себе з народу Ізраїлю, оголосивши війну Торі.
Чи вдасться Беньяміну Нетаньягу знову стати прем'єр-міністром Ізраїлю? Адже якщо його партія "Лікуд" програє "Кахоль-Лавану", вересневі вибори до Кнесету можуть поставити крапку в політичній кар'єрі Нетаньягу.
Та це ще далеко не все. Нетаньягу боїться втратити владу, не отримавши перед цим гарантій недоторканності. Адже кримінальні справи висять, як дамоклів меч, у нього над головою, і кримінальні переслідування загрожують відновитися в разі його програшу на парламентських виборах.
Глибока впевненість Нетаньягу у своєму політичному месіанстві лише поглиблює його небажання полишати насиджене крісло прем'єра. Він - добрий приклад того, як політик може ставити власні інтереси попереду інтересів своєї країни. Прем'єр досягнув безпрецедентної межі, коли залишатися надовго не вийде, але й піти неможливо. І якщо в Нетаньягу після виборів знову з'явиться нагода спробувати сформувати уряд, то вже тепер очевидно, що на шляху до коаліції він може спіткнутися об вимогу Лібермана прийняти закон про призов ультрарелігійних ортодоксів на військову службу.
Коли до ізраїльського парламенту проходять одночасно 10 або 11 партій, що розділені на правих, лівих, "яструбів", світських, релігійних чи арабських, то виникає ситуація, в якій формувати уряд можна вічно. Оскільки ж нескінченний процес виборів з участю Бібі триває, деякі ізраїльські аналітики прогнозують, що він знову здатен вдатися до якогось політичного трюку, щоб укотре нікому не передавати владу.
Тим більше що спікер Кнесету Юлій Едельштейн (партія "Лікуд") уже заявив: "Я дуже розраховую на те, що після виборів "Лікуд" стане найбільшою фракцією у Кнесеті, а правий табір забезпечить собі мінімум 61 мандат, необхідний для формування коаліції. Я можу сказати абсолютно точно, що зроблю все, від мене залежне, щоб не допустити третіх виборів. Повірте, є речі, які залежать від мене. І я буду діяти всіма законними методами, відведеними мені в рамках посадових повноважень".
Власне, все упирається в те, що Нетаньягу буквально приріс до крісла прем'єр-міністра, і невгамовна жага влади примушує його штовхати Ізраїль до будь-яких рішень, лиш би її не позбутися. Вибори коштують дуже дорого, тому чи витримає ізраїльський держбюджет треті за рік вибори, якщо Нетаньягу знову не вдасться сформувати уряд?
Розраховуючи зіграти на вересневих виборах до Кнесету на короткій дистанції, Нетаньягу сподівається на наростання напруги очікування, на енергетичному сплеску якого думає знову отримати посаду прем'єр-міністра.
Буквально за кілька днів до виборів Беньямін Нетаньягу виступив із заявою: "Якщо я буду обраний главою уряду, то перед нами з'явиться виняткова можливість ввести ізраїльський суверенітет на багато поселень в Іудеї і Самарії, включно з Йорданською долиною".
Така значна за змістом політична заява не може бути просто передвиборним трюком. Вона накладає величезну відповідальність перед виборцями. Хоча між передвиборною обіцянкою та її реалізацією після виборів дистанція величезна. Якщо ж Нетаньягу буде обраний на посаду прем'єра, а ця ініціатива провисне в повітрі, можна заявити - у мене зв'язані руки, бо новий коаліційний уряд її не підтримує.