Тоді як світ Заходу концентрує всі зусилля на боротьбі з коронавірусом, 15 країн Азійсько-Тихоокеанського регіону здивували багатьох, підписавши угоду про Всебічне регіональне економічне партнерство (ВРЕП). Її учасниками стали десять держав АСЕАН, Китай, Японія, Австралія, Нова Зеландія та Південна Корея. У переговорах, які розпочалися ще 2012 року, брала участь і Індія, але торік вона вийшла з процесу, переважно через розбіжності з КНР — як політичні, так і економічні.
ВРЕП стало основою найбільшої у світі зони вільної торгівлі, яка охоплює 2,5 мільярда людей, 30% світового ВВП, 27% світової торгівлі товарами та 18% — послугами. Ледь не за всіма основними показниками ВРЕП перевершує такі торгові блоки, як НАФТА і ЄС. Окремі оглядачі, у тому числі в Україні, поспішили оголосити підписання угоди величезною геополітичною перемогою Китаю.
Постає тільки запитання: чому це зразу після такого оглушливого успіху на віртуальному саміті АСЕАН Сі Цзіньпін уперше відкрито заявив про бажання Китаю приєднатися до іншої регіональної торгової угоди — Всеосяжного і прогресивного Транстихоокеанського партнерства (ВПТТП), що почало діяти два роки тому. Воно ніби й країн менше охоплює (11 держав, 13,5% світового ВВП), і населення там не набереться й півмільярда. Може, річ у тому, що серед цих країн — Канада, Австралія, Бруней, Чилі, Японія, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Перу, Сінгапур і В'єтнам? Чи в тому, що це — та угода, в якій мали бути і США, але завдяки Трампу ця участь не відбулася (США вийшли з переговорів 2017-го)?
Швидше за все, причина в третьому: ВПТТП значно глибше й сильніше, ніж ВРЕП, яке фахівці називають просто «дрібним» як за рівнем зниження тарифів, так і за широтою охоплення тих аспектів регіональної торгівлі, які становлять найбільший інтерес, наприклад сільське господарство та торгівля-онлайн.
Щоб розібратися в тому, що відбувається на схід від Індії й на захід від Японії, треба трохи уважніше подивитися на структуру відносин держав регіону, який значно пізніше від Європи вийшов із режиму воєн та конфліктів.
Щонайменше, дві війни з участю США — в'єтнамська і корейська (дрібніші зіткнення не беруться до уваги), а також спадщина Другої світової для Японії, Південної Кореї та Китаю залишили глибокий слід на політичному ландшафті Східної і Південно-Східної Азії, великою мірою визначивши нинішню розстановку сил. Наприклад, і тепер дуже напружені відносини між двома стратегічними союзниками США — Японією та Південною Кореєю — багато в чому визначаються спадщиною 75-літньої давності.
Сьогодні цілком очевидно, що в регіоні домінує Китай. Це не викликає ентузіазму в його сусідів, які, втім, воліють, наскільки це можливо, уникати конфліктів із Пекіном і, понад те, співпрацювати з ним. Не дивно, що перемовини стосовно ВРЕП закінчилися нинішнього року, коли, практично, всі економіки світу, крім Китаю, перебувають у рецесії. Зміцнюючи торгівлю з КНР, навіть такі гіганти як Японія отримують можливість зростання (наприклад, збільшення продажів японських автомобілів у КНР дуже корисне для Токіо), що вже казати про інші, менш розвинені економіки.
Таким чином, учасниками угоди рухав простий і зрозумілий прагматизм. Їі підписання зовсім не зняло з порядку денного необхідності зміцнювати безпеку як у регіоні, так і в ширшому масштабі. Наприклад, Японія підписала важливі угоди у сфері військово-технічного співробітництва та оборони з В'єтнамом і Австралією, домовилася зі США, Францією та Великою Британією про проведення спільних військово-морських навчань біля своїх південних островів, поблизу яких дедалі частіше стали з'являтися кораблі берегової охорони КНР.
Реальністю стає механізм взаємодії «четвірки» США—Індія—Австралія—Японія саме у сфері безпеки. Тим часом участь у створенні масштабної зони вільної торгівлі зовсім не заважає справжній торговій війні КНР і Австралії, глибокій напруженості між Японією та Південною Кореєю, безперервним дискусіям про свободу мореплавання у Південно-Китайському морі, в які залучена досить велика група держав.
У Південно-Східній та Східній Азії вже досить давно діє складна система дво- і багатосторонніх договорів про вільну торгівлю, сукупність яких фахівці називають «каструлею спагеті». Ось приклади окремих із них: АСЕАН—КНР, АСЕАН—Австралія—Нова Зеландія, Китай—Австралія, Китай—Сінгапур, Китай—Нова Зеландія, Японія—Південна Корея, Японія—Індонезія, Бруней, Малайзія, В'єтнам, Сінгапур, Філіппіни, Таїланд. І це ще не згадуючи США, Гонконгу та Чилі.
ВРЕП фактично покликане замінити всю цю заплутану конструкцію і встановити ніби єдині правила, значно знизити нетарифні обмеження, на додачу до вже досить низьких тарифів. Найважливіший елемент — встановлення єдиних правил проходження товарів, враховуючи досить диверсифіковані логістичні й виробничі ланцюжки в регіоні. Хаос і бюрократія, які передували ВРЕП, призводили до того, що режими вільної торгівлі практично не працювали через дорожнечу бюрократичних процедур. Тепер усе має стати простішим і швидшим.
Хоча характер угоди здається глобальним, ВРЕП покликане принести користь насамперед його сторонам. Користь ця, однак, оцінюється лише 0,4% зростання сумарного ВВП (170 млрд дол. на всіх до 2030 року). При цьому, за прогнозом аналітиків, ВВП Китаю зросте на 0,3%, а країн АСЕАН — на 0,2%. Решті світу дістанеться 0,1%.
Для таких країн як В'єтнам і Малайзія значно вигідніша участь у ВПТТП, оскільки ця угода, пролобійована Японією, має глибший рівень як зниження торговельних бар'єрів, так і спрощення регуляторних механізмів та інших бюрократичних процедур. Адже досі тільки 22% торгівлі в Азійсько-Тихоокеанському регіоні здійснювалися в рамках механізмів вільної торгівлі, тоді як 78% — на основі стандартних правил СОТ.
За прогнозом Світового банку, Угода про вільну торгівлю між Індонезією та ЄС принесе Джакарті значно більші дивіденди, ніж ВРЕП. А для Австралії та Нової Зеландії участь в ВРЕП, взагалі, майже номінальна, оскільки ВРЕП практично нічого не додає до чинних двосторонніх угод і ВПТТП.
Торгові переговори, які проходять у регіоні останні 8–10 років у різних форматах — спочатку з участю США, потім без них, з участю Індії і без неї, — висвітили особливу роль Японії в цих процесах. Саме Токіо опинилося в центрі регіональної торговельної «каструлі зі спагеті», вчасно підхопивши ініціативу підписання дуже важливого ВПТТП і намагаючись до останнього зберегти участь Делі у ВРЕП. Саме про надію повернути Індію в ВРЕП уже після підписання угоди заявив прем'єр-міністр Японії Суга.
Для регіональних демократій завданням максимум залишається повернення у Транстихоокеанське партнерство США, хоча, на думку фахівців, це навряд чи станеться найближчим часом. Надто багато складних проблем звалиться на Джо Байдена після інавгурації в січні 2021 року. Багато що залежатиме й від того, чи зможуть провідні гравці впоратися з пандемією коронавірусу та як зміниться імідж КНР у зв'язку з цим. Останні опитування громадської думки в державах Південно-Східної Азії свідчать про переважно негативне сприйняття КНР і позитивне — Японії, і обидві ці тенденції посилюються.
Цікаво також, що «геополітична перемога Китаю» — підписання ВРЕП — не обмежує участі сторін угоди в інших торгових блоках і союзах. На відміну від ЄС, який є митним союзом, ВРЕП залишає досить широку свободу для подальших переговорів. Наприклад, Австралія цілком може підписати угоду про вільну торгівлю з ЄС, якщо захоче цього. Своєю чергою, Китай дуже сподівається на укладення окремої тристоронньої угоди про вільну торгівлю з Японією і Південною Кореєю (ось саме вона й може стати реальною перемогою Пекіна).
Але чого неможливо уявити — це входження когось із сусідів Китаю в митний союз із ним. Таким чином, на думку фахівців, які глибоко розбираються в торгових хитросплетіннях в Азії, ВРЕП є, швидше, відповіддю країн регіону на ізоляціонізм США періоду Дональда Трампа, ніж способом формування нової реальності, і сигналом того, що вони не проти продовження процесів глобалізації.
Тож навряд чи варто очікувати, що найбільша у світі зона вільної торгівлі якось визначить майбутнє світової торгівлі загалом. Її доля, як і раніше, в руках ключових гравців — США, КНР, ЄС і Японії.
Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.