Ще за життя Уго Чавес став легендою. Будівник "соціалізму XXI століття" та ідейний спадкоємець Фіделя Кастро, венесуельський президент зумів завоювати підтримку багатьох тисяч жителів Латинської Америки, епатажно кидаючи виклик корупції, убогості, "північноамериканському капіталізму". Будучи талановитим популістом, заради ідеології боліваріанського соціалізму харизматичний венесуельський президент діяв усупереч економічній логіці, націоналізуючи нафтогазові, промислові й телекомунікаційні компанії, конфіскуючи землі латифундистів, фінансово підтримуючи режим братів Кастро. Але завдяки Чавесу Венесуела стала одним з ключових гравців Південної Америки.
Висока ціна на нафту забезпечувала кошти, за рахунок яких у країні фінансувалися популістські програми Чавеса і щедро спонсорувалися ліві антиурядові рухи в регіоні. Чого варта хоча б підтримка колумбійських партизанів! Висока ціна на нафту дозволяла Уго Чавесу гучно критикувати глобалізм, імперіалізм, "агресивні режими Західної півкулі" і постійно конфліктувати зі Сполученими Штатами. Висока ціна на нафту стала опорою для "осі добра", в яку ввійшли Венесуела, Куба і Болівія.
Але ціна на нафту залежить від світової кон'юнктури. Для економіки, що ґрунтується на експорті енергоносіїв, це серйозний мінус. І зворотний бік політики венесуельського лідера - дедалі гірша економічна ситуація.
Смерть Уго Чавеса зробила майбутнє боліваріанського соціалізму вкрай невизначеним. Але відмовитися від його ідеологічної та економічної спадщини буде не так просто: Чавес іще довго впливатиме на політичне життя Венесуели. І все ж, із відходом харизматичного й епатажного команданте настануть зміни, які торкнуться не тільки країни, а й усього регіону. Ці зміни неминучі незалежно від того, хто стане новим президентом цієї латиноамериканської республіки.
Президентські вибори у Венесуелі призначено на 14 квітня. Велика ймовірність, що перемогу на них здобуде віце-президент, вірний чавесист Ніколас Мадуро. Саме його за кілька місяців до смерті Чавес публічно назвав своїм спадкоємцем і закликав виборців голосувати за нього. І це відіграло головну роль у зростанні рейтингу тимчасового виконувача обов'язків президента.
Мадуро, колишній водій автобуса і профспілковий діяч, не настільки яскрава постать, як десантник Чавес. І за своїм впливом в оточенні команданте він істотно поступався міністру оборони Молеро Бельавіа та спікеру парламенту Діосдадо Кабельо. Але популярність Чавеса така, що й після смерті команданте впливає на політичне життя Венесуели. Соцопитування, проведені торік, показали, що лідер опозиції Енріке Капрілес популярніший, ніж Ніколас Мадуро. Однак після заклику Чавеса фаворитом виборчих перегонів став уже віце-президент.
Але чи зможе Ніколас Мадуро у разі своєї перемоги продовжити політику Чавеса? Заради збереження влади найближчі соратники Чавеса згуртувалися, маючи намір усіма способами не допустити перемоги Енріке Капрілеса. Чи довго протриває це єднання боліваріанських революціонерів? Чи вистачить Мадуро досвіду, щоб вправно маневрувати між різними групами інтересів, і впливу, щоб гасити неминучі конфлікти? Фахівці Латинської Америки мають щодо цього серйозні сумніви. І хоча відразу ніхто не наважиться порушити волю покійного лідера, слід, проте, пам'ятати, що армія в країнах Латинської Америки завжди посідала особливе становище, а місцеві військові ніколи не страждали на відсутність амбіцій.
Ситуація для Мадуро, який називає себе "сином Чавеса", ускладнюється і станом справ у венесуельській економіці.
Понад 90% надходжень у бюджет забезпечуються за рахунок продажу нафти. Завдяки нафтодоларам багато венесуельців зуміли виборсатися зі злиднів: кількість бідних скоротилася до 30% населення країни. За час правління Чавеса "індекс нерівності" (коефіцієнт Джині) знизився з 50% до 39%. Це дуже хороший показник. Наприклад, у Сполучених Штатах коефіцієнт Джині становить 47%, а в Бразилії, що входить у "двадцятку", - 52%. Уряд реалізує національні проекти для бідних у сфері медицини та освіти. Було побудовано й безкоштовно роздано біднякам
240 тис. будинків.
Але, попри багатомільярдні прибутки від продажу нафти та соціальні успіхи, розподільна економіка Венесуели опинилася на межі катастрофи. А отже, благополуччя венесуельців має тимчасовий характер. Адже, як зазначає російський оглядач Георгій Бовт, "державна модель Чавеса - це вкрай неефективна й гранично корумпована напівдержавна економіка, що безнадійно сидить на "нафтовій голці". І крім перерозподілу доходів, отриманих від продажу нафти, в економіці Чавес нічого путнього не запропонував.
Бюджетний дефіцит Венесуели торік досяг 11–12% ВВП. Це близько 70 млрд дол. Рівень інфляції протягом кількох років був найвищим у регіоні і становив близько 20% (для всієї Латинської Америки - 5%). Відбулося падіння реальних доходів населення. При цьому Венесуела імпортує 70% продовольства. Тільки завдяки державному контролю не зростають ціни на товари першої необхідності. Після націоналізації підприємств упав рівень промислового виробництва. Зрештою, за роки правління Чавеса, знизився і видобуток нафти. Якщо у 1998 р. щодня добувалося 3,3–3,5 млн барелей, то сьогодні - близько
2,8 млн. А через низку політичних рішень доходи від експорту нафти скоротилися на дві третини.
Ці проблеми в економіці згодом тільки наростатимуть.
Погіршення стану справ в економіці при одночасному бажанні і далі продовжувати соціалістичні експерименти залишають для чавесистів не так уже й багато варіантів для подальших дій. Без харизматичного команданте втримати владу його спадкоємцям буде набагато складніше. Тому велика ймовірність того, що прибічники Чавеса зроблять ставку на жорсткість політики щодо своїх опонентів. Це ж тільки Чавес завдяки своїй енергії та харизмі зумів перемогти ліберала Енріке Капрілеса (до речі, прибічника бразильської моделі економічної та соціальної політики) в умовах відносно чесної конкуренції, набравши 55% проти 44% у його опонента. Чи зможе це зробити в умовах нинішніх і неминучих у майбутньому економічних негараздів Ніколас Мадуро?
Уже тепер ідеологічні спадкоємці команданте, прагнучи утриматися при владі за всяку ціну, на всі лади експлуатують пам'ять про померлого лідера, намагаючись на хвилі трагедії отримати якнайбільший політичний виграш. Не випадково Капрілес звинуватив своїх опонентів у "політиканстві на кістках мертвого президента". У свою чергу Ніколас Мадуро всіх незгодних з ідеями боліваріанського соціалізму називає "мафією на службі світового імперіалізму, ЦРУ і павуків-емігрантів з Маямі", а свого суперника Енріке Капрілеса - "фашистом". Оскільки найближчі родичі Капрілеса загинули під час Голокосту, подібні заяви видаються щонайменше недоречними.
Втім, проводити жорсткий курс щодо опозиції політичним спадкоємцям Уго Чавеса буде непросто. Незважаючи на величезну популярність команданте, у країні вистачає тих, хто не сприймає боліваріанського соціалізму. Таких,
судячи з результатів останніх президентських виборів, у Венесуелі не менше ніж 7 млн. При цьому опозиція зуміла організуватися й обрати єдиного лідера.
Але вже зараз Мадуро, слідом за Чавесом, намагається дотримуватися конфронтаційної лінії. У тому числі у відносинах зі Сполученими Штатами. Він уже встиг звинуватити Вашингтон у дестабілізації обстановки і вислати за шпигунство військового аташе американського посольства. З огляду на те, що антиамериканські настрої є традиційними для Латинської Америки, ця лінія поведінки дає змогу набрати додаткові очки на виборах. (Цікаво, що антиамериканізм Каракаса не заважає Боліваріанській Республіці продавати нафту Сполученим Штатам. Сьогодні на Штати припадає 51% венесуельського експорту і 27% імпорту.)
При цьому чавесисти спираються не тільки на своїх прибічників у Венесуелі. Вони розраховують і на зовнішню підтримку. Адже їхня поразка на президентських виборах означає коригування не тільки економічної політики, а й відносин із сусідніми країнами. А це не в інтересах Гавани: режим братів Кастро, що останні півтора десятиліття перебуває у відносній стабільності, існує сьогодні лише завдяки фінансовим дотаціям Каракаса. До того ж у Гавані найбільше зацікавлені в перемозі Ніколаса Мадуро, який займає у венесуельському керівництві значно більш прокубинські позиції, ніж адмірал Молеро Бельавіа або спікер Діосдадо Кабельо.
Саме Уго Чавес став для режиму братів Кастро тим донором, який прийшов на зміну Радянському Союзу і врятував Кубу від повного економічного колапсу та політичного хаосу. Чавес, бачачи себе ідейним спадкоємцем Фіделя Кастро в Латинській Америці, забезпечив "Острів свободи" нафтою і валютою. Сьогодні Венесуела постачає Кубі близько 100 тис. барелей нафти на день за пільговими цінами: кубинці оплачують не більше ніж 40% від світової ціни на нафту. Цього вистачає не тільки для внутрішніх потреб, а й для реекспорту, що дає Гавані додаткове джерело валютних надходжень. Натомість прихід до влади опонентів чавесистів означає для кубинського керівництва необхідність проведення термінових внутрішніх політичних та економічних реформ, що може спричинити соціальні потрясіння на Кубі.
Справедливості заради зазначимо, що Гавана у свою чергу надає Каракасу гуманітарну допомогу, відправляючи у Венесуелу лікарів, учителів, інженерів. Щоправда, одночасно з ними в країну прибувають співробітники спецслужб. Втім, їх наявність не допомогла Чавесу розв'язати одну з основних проблем Венесуели - подолати корупцію. Цю проблему доведеться вирішувати його спадкоємцям на посаді президента. Так само як і думати про те, якими будуть відносини з такими країнами, як Сполучені Штати, Китай, Росія.
Зближення Москви і Каракаса при президентові Чавесі мало ситуативний характер. Конфронтація Боліваріанської Республіки зі Сполученими Штатами дала Росії змогу укласти багатомільярдні контракти на постачання зброї та розробку нафтогазових родовищ у Венесуелі. Але з погіршенням економічної ситуації в цій латиноамериканській республіці, падінням купівельної спроможності Каракаса російська присутність на венесуельському ринку поступово звужуватиметься.
Експерти вже зараз зазначають, що, оскільки економічне становище цієї країни досить складне, під загрозою опинилася безліч контрактів на постачання російської зброї венесуельській армії. А от Китай, навпаки, свою присутність тільки посилить. На відміну від росіян, китайці інвестують у венесуельські телекомунікації, будівництво, сільське господарство. Посилення впливу Пекіна на венесуельську економіку стане одним з тих факторів, на який доведеться зважати новому лідеру країни незалежно від того, хто ним буде - вірний прибічник боліваріанського соціалізму чи послідовник лібералізму.