Вірменію лихоманить. Поразка у другій нагірнокарабаській війні викликала внутріполітичну кризу, і вона вже набула хронічної форми.
Вірмени тяжко переживають програш у війні та вихід із Нагірного Карабаху. Чимало їх звинувачують у цьому прем'єр-міністра Нікола Пашиняна, який підписав минулої осені азербайджансько-вірменсько-російську заяву про припинення вогню, згідно з якою значна частина території Карабаху поверталася під контроль Баку. І, хоча «капітулянтська» угода запобігла повному розгрому Вірменії, вона значно послабила позиції Пашиняна: старі еліти побачили в ній можливість реваншу та вивели на вулицю своїх прибічників, вимагаючи відставки прем'єра.
Тоді Пашинян утримався при владі. Але ситуація в країні так і не стабілізувалася. Під кінець лютого криза різко загострилася.
Приводом стало рішення Пашиняна звільнити першого заступника начальника Генштабу Тирана Хачатряна, який висміяв слова прем'єра про неефективність російських комплексів «Іскандер» під час боїв у Нагірному Карабасі. У відповідь на це рішення прем'єра високопоставлені вірменські військові на чолі з начальником Генштабу Оніком Гаспаряном підписали заяву, в якій вимагали відставки глави уряду. Пашинян назвав цю вимогу «спробою військового перевороту» і заявив про рішення звільнити Гаспаряна. Однак президент Армен Саркісян двічі відмовився це зробити.
Втім, Гаспарян автоматично втратить повноваження: згідно з місцевим законодавством, якщо президент двічі не підписує указ про звільнення з посади на пропозицію прем'єр-міністра, документ набирає чинності автоматично. Однак пресслужба президента Вірменії повідомляє, що Саркісян вирішив звернутися до Конституційного суду з проханням перевірити конституційність поправок, внесених ще 2018 року до Закону «Про військову службу і статус військовослужбовця». Загалом, у протистоянні прем'єр-міністра та генералітету крапки ще не поставлено.
Хоча демарш генералів Пашинян і подає як «спробу військового перевороту», запевняючи своїх прибічників, що через главу Генштабу колишній президент Серж Саргсян намагається захопити владу, насправді це спонтанний виступ високопоставлених військових, чиє самолюбство уражене: на вулицях вірменських міст немає ні танків, ні військових патрулів. Замість них — нечисленні мітинги прибічників Пашиняна і його противників із радикальної опозиції, які вимагають відставки прем'єра. Але той утримує владу: на його боці не тільки парламент, а й поліція і спецслужби. Та й у населення Пашинян поки що має найвищий рівень підтримки.
За даними соцопитування вірменського представництва GALLUP International Association, проведеного в лютому, за п'ятибальною шкалою, респонденти дали Ніколу Пашиняну 2,8 бала. Тоді як нинішній президент Армен Саркісян отримав 2,3 бала; глава партії «Квітуча Вірменія» Гагік Царукян — 2,2; другий президент Роберт Кочарян — 2; перший президент Левон Тер-Петросян і третій президент Серж Саргсян — по 1,7; а єдиний кандидат у прем'єри від опозиційного «Руху порятунку Батьківщини» Вазген Манукян — 1,6 бала.
При цьому 38,8 % респондентів вважають, що Пашинян має залишатися на посаді прем'єра, а 43,6 % — виступають за його відставку. Та ось що цікаво: на позачергових парламентських виборах (якби вони проводилися найближчої неділі) 33,1 % респондентів віддали б свої голоси за прем'єрський блок «Мій крок», 4,4 — за «Квітучу Вірменію», 2,6 — за «Освічену Вірменію», 2,2 — за Республіканську партію, «проти всіх» проголосувало б 27,2 % опитаних, а 15,7 % — не змогли відповісти.
Коментуючи ці та інші результати дослідження громадської думки, експерти відзначають, по-перше, високий рівень незадоволення вірменів нинішнім прем'єром. По-друге, соцопитування свідчать про відсутність у Вірменії політичної сили, яка могла б перебрати на себе від Пашиняна симпатії демократичної більшості. По-третє, більшість вірменських виборців не хочуть повернення політиків та партій, які представляють «колишніх» і становлять «антипашинянську» радикальну опозицію.
Прагнучи вирішити кризу, Пашинян минулого понеділка заявив про готовність провести дострокові парламентські вибори, якщо на це погодиться опозиція. Крім того, він сказав, що ініціює проведення в жовтні референдуму про прийняття нової конституції або про поправки до чинного Основного Закону, аби перейти від парламентської форми правління до напівпрезидентської. Прикметно, що, за даними того ж соцопитування вірменського представництва GALLUP International Association, приблизно 58,4% опитаних жителів Вірменії заявили про необхідність проведення у країні позачергових парламентських виборів.
У Вірменії припускають, що вибори можуть відбутися на початку літа або восени. Одне з ключових питань: хто очолить уряд до проведення дострокових парламентських виборів? Адмінресурс на виборах відіграє чималу роль. Натхненна виступом старших офіцерів, радикальна опозиція вимагає негайної відставки Пашиняна, а він до цього не готовий. Утім, вірменський прем'єр відомий своїми імпульсивними, важко передбачуваними рішеннями. І вірменські експерти не виключають варіанта, що Пашинян іде у відставку, а уряд очолює нинішній спікер парламенту Арарат Мірзоян.
Та ось тільки чи зможуть дострокові парламентські вибори вирішити внутріполітичну кризу? Демарш старших офіцерів — це демонстрація розколу не тільки вірменського суспільства, а й політичного та військового істеблішменту. При цьому у Вірменії не виключають, що Пашинян заявив про проведення позачергових виборів тільки задля виходу з гострої фази політичної кризи, а насправді влада не планує виконувати обіцяне. Дальший розвиток ситуації залежатиме від інтенсивності протестів та можливості їх розширення. І, ймовірно, від позиції Росії.
Нинішня криза дає Москві чудову нагоду посилити свій вплив у Вірменії і привести до влади людину, з котрою у Владіміра Путіна дружні стосунки, — Роберта Кочаряна. Однак поки що Кремль не втручається в ситуацію: попри неприйняття Пашиняна російським керівництвом, вірменський прем'єр усе-таки проросійський політик і назагал проводить курс, що відповідає інтересам Росії.
Отож Пашинян, хай і ослаблений внутріполітичною кризою та зниженням підтримки населення, все так само утримує владу, яку оскаржує не менш ослаблена опозиція.
Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.