Саміт "Великої двадцятки" в Аргентині, що відбувся 30 листопада - 1 грудня, на відміну від червневого саміту "Великої сімки" в Канаді, закінчився ухваленням підсумкової декларації. Це неабиякий успіх у сучасному світі. Зрозуміло, що такі документи лише розчиняють у своїй дипломатичній мові наявні між учасниками протиріччя, розмивають цілі й зобов'язання. Але якщо немає бодай зовнішнього успіху, важко вважати успішними також непублічні переговори, яких на таких самітах неминуче багато.
Головний підсумок переговорів "Великої двадцятки" - одностайна згода, на тлі традиційної підтримки заснованого на правилах міжнародного порядку й глобальної торгівлі, що Світова організація торгівлі (СОТ) потребує реформування. Це питання має стати головним на наступному саміті влітку наступного року в Японії. Ціною досягнення консенсусу стало вилучення з тексту підсумкової декларації осуду протекціонізму. Це сталося вперше за час роботи Двадцятки. Такою була жорстка вимога США. Дональд Трамп відмовляється асоціювати себе з протекціонізмом і чути багатоголосі докори на свою адресу. Ні Китай, ні європейські лідери, з якими США ведуть напружені переговори про торговельний баланс, не наполягали на неприємних для Трампа формулюваннях. Відносини зі США занадто важливі, щоб демонструвати образи. Ба більше, всі намагалися виявляти особливий такт і поступливість американському президентові, який потрапив напередодні саміту під новий шквал критики в себе вдома у зв'язку з пошуками російського сліду в його політичній кар'єрі. Зі свого боку Трамп погодився із включенням у підсумковий документ саміту Двадцятки згадування про важливість Паризького договору щодо протидії зміні клімату, але з поясненням особливої позиції США.
Головною двосторонньою зустріччю саміту прогнозовано стали американсько-китайські переговори. Дональд Трамп і Сі Цзіньпін вирішили оголосити 90-денне перемир'я в їхній торговельній війні. Якби цього не сталося, уже з січня США підвищили б мита на імпорт з Китаю в обсязі 200 млрд дол. на рік, із 10 до 25%. Тепер цього не буде. Китай у відповідь погодився негайно розпочати чималі закупівлі американської сільськогосподарської продукції. Обидві сторони домовилися протягом 90-денного перехідного періоду провести широкі переговори про структурні зміни у взаємній торгівлі, з урахуванням форсованої передачі технологій, захисту інтелектуальної власності, протидії кіберкрадіжкам, змін у сфері послуг і сільському господарстві. Якщо про нову велику угоду в зазначений термін не домовляться, США таки підвищать імпортні мита до 25%.
Важливим кроком, що демонструє американський конструктивізм у міжнародних відносинах, стало підписання нової торговельної угоди між США, Канадою і Мексикою замість NAFTA. Нову угоду, що позначається абревіатурою USMCA, сприймають у США як тріумф Трампа - він домігся свого, продемонструвавши можливість укладати нові "чудові" торговельні угоди замість старих "жахливих".
На тлі загального успіху, в чомусь помірного, у чомусь яскравого, чітко негативно, але без обструкції сприймалися позиції Росії й Саудівської Аравії. Першої - через напад на українські кораблі в нейтральних водах Чорного моря, другої - через убивство відомого журналіста Джамаля Хашоґджі. Скороминуща зустріч Владіміра Путіна і принца-наступника Мухаммада бін Салмана була теплішою, ніж доленосна зустріч Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна. Просто зустрілися дві самотності.
Тінь України
Путін укотре не зміг провести повноцінної зустрічі з Трампом, хоча напружено готувався. Відмова від зустрічі з американської сторони була принизливою для Росії - американський президент прийняв рішення вже в літаку на шляху до Буенос-Айреса і повідомив про нього через Twitter. Про цю новину російська делегація довідалася також перебуваючи в літаку. Кремль негайно висловив своє філософське ставлення: мовляв, буде більше часу для інших зустрічей. Та все ж таки, президенти США і Росії переговорили "на ногах". Але обговорювати довелося саме ситуацію, що стала причиною скасування повноцінної зустрічі, - обстріл і захоплення Росією трьох українських кораблів та взяття в полон 23 українських моряків у нейтральних водах Чорного моря.
Протокол Кремля встиг перебудуватися, щоб створити видимість напруженого графіка двосторонніх зустрічей російського президента. З лідером Китаю Путін зустрічався тричі, і всі три рази без помітної уваги світової преси - у рамках самітів БРІКС і Росія-Індія-Китай, що проводилися з російської ініціативи на полях саміту "Великої двадцятки", і ще раз, окремо, на двосторонніх переговорах. Можливо, довше, ніж планувалися, тривали зустрічі з лідерами Японії, Аргентини й Саудівської Аравії - часу після скасування зустрічі з Трампом, на яку планувалося дві години, було достатньо. Усього в Путіна в Аргентині було сім повноцінних двосторонніх зустрічей, і як мінімум дві з них, а можливо й три, були пов'язані з воєнним загостренням, створеним Росією у відносинах з Україною.
Переговори Путіна з європейськими партнерами були короткими. Із президентом Франції Емманюелем Макроном зустріч тривала приблизно 20 хвилин, половину з яких Путін витратив на малювання схеми того, що сталося в районі Керченської протоки. З канцлером Німеччини Ангелою Меркель зустріч пройшла за робочим сніданком, значну частину якого зайняло обговорення все тієї ж кризи. Можна нагадати, що після захоплення українських кораблів і взяття в полон моряків Меркель телефонувала Путіну із цим же головним питанням. Не виключено, що українська тема зайняла частину часу переговорів Путіна з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом. В офіційних повідомленнях про це не йшлося. Проте Ердоган, як і Меркель, телефонував Путіну перед самітом в Аргентині із запитаннями про ситуацію в Чорному морі (а не тільки в Сирії, як зазвичай на таких переговорах).
На прес-конференції для російських журналістів, які супроводжували його, Путін говорив про Україну більше, ніж про сам саміт "Великої двадцятки". Укотре, спотворюючи картину того, що сталося, загалом і в деталях, російський президент змушений був визнати, що Трампа в розмові "на ногах" він не переконав. Не зміг він похвалитися й тим, що переконав Макрона і Меркель у докладніших переговорах. Згідно з російським наративом, катери, подаровані Україні США, вторглися в територіальне море, яке завжди було російським, з метою скрадливо пройти через Керченську протоку. У цьому наративі все брехня, і ніхто в цю брехню вже не вірить... навіть якби захотів.
Український фронт
Твіт Трампа, що сповістив про скасування вже домовленої з Путіним зустрічі, був сповнений рішучості, але не позбавлений погано прихованого жалю: "Виходячи з факту, що кораблі й моряки не повернені Росією Україні, я вирішив, що для всіх залучених сторін буде ліпше скасувати раніше погоджену зустріч в Аргентині з президентом Володимиром Путіним. Очікую змістовного саміту знову, щойно цю ситуацію буде врегульовано!"
Трамп хотів би зустрітися з Путіним, якби не нові обставини. Це маємо визнати. Трамп заявив на саміті в Аргентині після переговорів із прем'єром Японії Сіндзо Абе, що атака на українські кораблі - єдина причина скасування зустрічі з Путіним. Кремль цьому не повірив. Росії важко прийняти думку, що Україна настільки важлива, що через "інцидент" (як висловився Путін у Буенос-Айресі) навколо її кораблів і моряків Трамп скасував зустріч із російським президентом, що могла би стати "епохальною".
У Кремлі звикли вважати, що цінності в міжнародній політиці зникли, залишилися голі інтереси, і Росія завжди зможе знайти спільний інтерес зі США, вагоміший, ніж свобода і незалежність України. Але в питанні судноплавства через Керченську протоку Росія, думаючи, що воює просто з Україною, зачепила небезпечну для неї струну існуючого світового порядку. У затвердженій рік тому Трампом Стратегії національної безпеки США сказано, що "вільний доступ до морів залишається центральним принципом національної безпеки та економічного процвітання". Це було завжди, у всіх писаних і неписаних американських стратегіях. І це стосується вільного судноплавства як принципу світоустрою. Росія або усвідомлено, щоб створити новий майданчик для переговорів зі США, або просто через неуважність кинула виклик цьому фундаментальному американському інтересу, який поділяють багато впливових союзників США. Слідом за блокуванням Керченської протоки Росія має намір з наступного року посилити правила проходження військових кораблів маршрутом, що в російській традиції називається Північним морським шляхом. Цим вона поставить під сумнів право вільного проходження цим маршрутом, закріплене в Конвенції ООН з морського права. Зауважу, що США вважають, що навіть ця конвенція занадто обмежує свободу їхніх дій, і тому досі відмовляються її ратифікувати.
Закриваючи для України Керченську протоку, Росія розхитує узвичаєну впродовж десятиліть систему судноплавства, включаючи протоки, які з'єднують Світовий океан із Чорним, Балтійським та Японським морями, що омивають, зокрема, російські береги. Відповідь морських держав на новий морський етап російської гібридної війни неминучий. У цьому сенсі проблеми судноплавства України - всього лише епізод нового протистояння, який сама Росія й спровокувала, можливо, розраховуючи зміцнити свої глобальні позиції.
Після втручання в американські вибори, спроб поглибити проблеми Європи, хімічних атак у Сирії й Великій Британії, глобальної кампанії дезінформації та спонсорування політичної корупції Росія може здогадуватися, що скасування Трампом зустрічі з Путіним у Буенос-Айресі має глибші причини, ніж один бойовий епізод з Україною в Чорному морі. Але ці глибокі причини не пов'язані з розслідуванням у США російського сліду в політичній біографії Дональда Трампа. У глобальній гібридній війні, яку розпочала Росія, її стратегічний наступ себе вичерпав і тепер обертається контрнаступом тих, хто постраждав від віроломного російського нападу. Україна в цьому контрнаступі вже не привілейована жертва агресії, яку захищають, а один з учасників міжнародної коаліції, яка ставить собі за мету глибинну зміну російської політики, що виключає агресивну поведінку. Час волати "рятуйте!" минає. Настає час планувати подальші дії разом із партнерами по коаліції.