Сирійська криза наближається до своєї кульмінаційної точки, за якою логічно має настати розв’язка. Але якою вона буде для цієї мусульманської країни і для регіону? Вочевидь, криза матиме свою ексклюзивну композицію. «Єменський варіант» із передачею влади віце-президентові та чітким перехідним періодом, що був запропонований Лігою арабських держав (ЛАД), у Сирії не пройшов. Як власне, не відбувається в країні й «лівійський сценарій», хоча деякі його елементи дедалі більше простежуються в сирійській кризі...
ООН усе ще на рахунку
Застосування Росією і Китаєм права вето під час голосування у РБ ООН із проекту резолюції щодо Сирії 4 лютого унеможливило на невизначений період прийняття в цьому органі рішень, спрямованих на врегулювання сирійської кризи. До відновлення консультацій у такому форматі готові Москва і Пекін, однак США та західні країни Європи налаштовані впливати на ситуацію в Сирії вже іншими методами. Значною мірою це обумовлено й тим, що поставлений на голосування проект, через позицію Росії, був позбавлений дійового інструментарію для зміни режиму в Дамаску.
Втім, повернення до розгляду «сирійського досьє» у РБ ООН все ще можливе. Про наміри знову звернутися в Радбез для повторного розгляду сирійської проблеми, попередньо провівши консультації з Росією та Китаєм, під час самого засідання Ради Ліги 12 лютого повідомив її генсек Набіль Аль-Арабі. Хоча в цілому ідея ЛАД послати в Сирію міжнародну місію з підтримання миру не отримала повного схвалення навіть із боку країн Заходу.
Повністю схвалила пропозицію направити в Сирію міжнародну місію з підтримання миру глава дипломатичного відомства Євросоюзу Кетрін Ештон. У Лондоні, хоч і з застереженнями, також підтримали ідею відправки спільних миротворчих сил у Сирію, зазначивши при цьому, що миротворці мають бути не із західних держав. Париж обережно вказав на необхідність уточнення нового плану міжарабської організації. Тим часом у Москві переконані, що спільна місія ЛАД і ООН зможе працювати в Сирії лише за двох умов, яких поки що не виконано: згода Дамаска і досягнення угоди про припинення вогню.
Очікувати, що сирійська влада погодиться на допуск у країну миротворців, не доводиться, насамперед з огляду на «однобоку» позицію Заходу і арабських країн у питанні сирійської кризи. В Дамаску цілком резонно побоюються, що миротворці з цих країн сприятимуть збройній опозиції у створенні свого аналогу «лівійського Бенгазі». Інша річ - російські військові, однак тут постає питання мандату і повноважень місії, яка - як обговорюється тепер - поки що має бути неозброєною.
Зважаючи на тимчасове «блокування» Радбезу, країни-опоненти Дамаска вирішили провести резолюцію з підтримкою «арабського плану дій» ЛАД через Генеральну асамблею ООН, де не діє право вето Росії і Китаю. Хоч документ і матиме рекомендаційний характер, однак, за задумом авторів, свідчитиме про символічну підтримку більшістю міжнародної спільноти «засуджуючих заходів» щодо Дамаска. Крім того, він дасть «кредит довіри» іншому майбутньому органу, який перебере на себе міжнародне врегулювання сирійської кризи, - «Групі друзів Сирії».
Голосування в Генасамблеї з проекту сирійської резолюції відбулося минулого четверга. Він, як і очікувалося, отримав необхідну більшість у дві третини голосів. Росія, що й не дивно, проголосувала проти резолюції: внесений Єгиптом документ майже повністю відтворював заблокований Росією та Китаєм проект резолюції у Радбезі. При цьому в ньому містилися засудження «будь-якого насильства, від кого б воно не виходило», та заклик до всіх сторін конфлікту у Сирії, включно зі збройними угрупованнями, негайно припинити «всі насильства і порушення прав людини». Резолюція також проголошує підтримку «арабської мирної ініціативи» від 22 січня, яка передбачає перехідний період у країні та закликає країни-члени надати необхідну допомогу з її втілення.
Тим часом Раду Безпеки вже просять передати «сирійське досьє» до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Як заявила Верховний комісар ООН із прав людини Наві Піллей, під час придушення виступів опозиції сирійський режим міг здійснювати злочини проти людства...
«Сирійські леви «Аль-Каїди»
Тим часом сирійська криза почала набувати, як і побоювалися, рис «алькаїдизації». Лідер міжнародної терористичної мережі «номер один» Айман Аз-Завахірі закликав народ Сирії «не покладатися на країни Заходу і корумповані арабські уряди у своїй боротьбі проти режиму Башара Асада». У відеоролику під промовистою назвою «Вперед, леви Сирії» він наголосив, що мусульмани Туреччини, Іраку, Лівану та Йорданії повинні допомогти сирійським повстанцям в їх боротьбі проти сирійського режиму.
В іракському МВД повідомили, що загони бойовиків-ісламістів із іракського відділення «Аль-Каїди» «Ісламської держави Ірак» уже перемістилися з цієї країни до Сирії, щоб долучитися до «борців з диктатурою Асада». Крім того, через слабко контрольований 600-кілометровий сирійсько-іракський кордон сирійським повстанцям продовжує постачатися зброя. В американських розвідслужбах додають, що за нещодавніми терактами в Дамаску та Алеппо також, імовірно, стоять саме бойовики «Ісламської держави Ірак», хоча відповідальність за «алеппські» вибухи і взяло сформоване з сирійських дезертирів угруповання «Вільна сирійська армія».
Долучення до сирійського конфлікту нікому не підконтрольної «Аль-Каїди» ще більше ускладнює шляхи пошуку його врегулювання. Досягнення перемир’я і так було надскладною річчю, з огляду на відсутність єдиного командування серед сирійської збройної опозиції та її розрізненість, - тепер же це завдання ускладнилося в рази, значно підвищивши рівень терористичної загрози в країні. З іншого боку, країни Заходу, можливо, почнуть уважніше ставитися до розвитку ситуації в Сирії, усвідомлюючи загрозу з боку своїх одвічних терористичних противників.
Тиск і ізоляція
Але на даному етапі США, західні країни Європи, Туреччина та країни ЛАД (з ядром навколо Ради співробітництва арабських держав Перської Затоки - РСАДПЗ) активізували зусилля, спрямовані на посилення політичного та економічного тиску на режим у Дамаску, його ізоляції та делегітимації.
На цей час країни Європейського Союзу розглядають питання про введення нового пакета санкцій щодо Сирії, які включатимуть у себе замороження активів Центробанку країни в державах блоку, а також заборону на операції з ними. Крім того, санкції передбачатимуть заборону на експорт до Сирії та імпорт звідти фосфатів, золота, інших коштовних металів і алмазів. Заходи проти Дамаска можуть включати в себе й заборону на комерційні рейси в Сирії та з неї, хоча із застосуванням цієї санкції поки що погоджуються не всі країни - члени ЄС. Очікується, що нові санкції буде введено проти Сирії вже 27 лютого.
У межах реалізації «ізоляційних» заходів США 6 лютого закрили своє посольство в Сирії, після чого про відкликання своїх послів заявили Велика Британія, Бельгія, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди, Швейцарія. Про готовність відкликати свого посла заявила Фінляндія, а Норвегія евакуювала частину свого посольства. Країни РСАДПЗ (Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн, Кувейт, Оман і Катар) відкликали своїх послів і заявили, що сирійські посли мусять залишити ці країни. Такі кроки зробив і Туніс. У відповідь Дамаск уже розпочав вживати аналогічних заходів, виславши послів Лівії та Тунісу.
Втім, відкликання послів із Сирії не обов’язково може свідчити про наміри силового врегулювання сирійської кризи. Хоча у разі цілком негативного для Заходу розвитку подій навколо Сирії та можливих спроб створення «гуманітарної» («буферної») зони у країні існуватиме загроза повномасштабного військового втручання.
Визнавати, але кого?
Природно, що після створення «Групи друзів Сирії» цей орган відразу спрямує зусилля на визнання об’єднаного органу сирійської опозиції як єдиного легітимного представника сирійського народу. Надалі це передбачатиме і відповідні кроки з боку окремих держав та міжнародних організацій. Після такого розвитку подій ці країни й організації зможуть легально надавати військову, фінансову, логістичну та іншу підтримку сирійській опозиції.
Втім, озброєння сирійської опозиції виключно зовнішніми силами буде недостатнім для повалення режиму, а лише перетворить кризу у довготривалу партизанську, а можливо - і громадянську війну. Певною мірою це зумовлено й тим, що сирійська збройна опозиція поки що не має під своїм контролем жодного міста. Військовий потенціал опозиціонерів, сформований переважно навколо «Вільної сирійської армії» (ВСА), може значно зрости після створення своєрідного оплоту, повністю підконтрольного їм. У такому разі є можливість масових переходів сунітських військових ЗС Сирії на бік опозиції, подальшої деморалізації армії та розколу в її керівництві.
Поки що ж недавні спроби загонів ВСА закріпитися у передмістях Дамаска були нейтралізовані жорсткими силовими методами урядових військ. Схожа армійська операція проходить зараз і в «епіцентрі» сирійської революції - м.Хомсі: там під контроль опозиційних збройних елементів перейшли кілька кварталів, але армія поступово повертає їх під свій контроль, проводячи відповідну «зачистку» на звільненій території.
Надалі Дамаск продовжуватиме вдаватися до силових заходів, щоб унеможливити виступи й розсіяти антиурядові збройні елементи. Водночас режим дотримуватиметься проголошеного курсу на проведення політико-соціальних реформ, якість яких, знову ж таки, багато хто ставить під сумнів.
Тим часом США офіційно заявляють, що наразі не розглядають такого заходу, як надання допомоги в озброєнні сирійської опозиції. За словами офіційного представника Білого дому Джея Карні, Вашингтон розглядає можливість надання «гуманітарної допомоги» сирійським опозиціонерам і працює зі своїми партнерами над посиленням тиску на режим Асада та його ізоляції.
У рамках зусиль із визнання єдиного представницького органу сирійської опозиції на даному етапі все ще зберігаються значні перешкоди. Фактично політичним крилом опозиції вважається «Сирійська національна рада» (СНР), а військовим - «Вільна сирійська армія» (ВСА), яка й веде основну збройну боротьбу проти режиму. Однак останнім часом між угрупованнями спостерігалися деякі суперечності.
У самій СНР між різними фракціями продовжуються зберігатися розбіжності в баченні подальшої боротьби з режимом та «Сирії після Асада». Крім того, у збройної сирійської опозицій немає єдиного командування, а також дуже слабка координація між різними озброєними угрупуваннями. Зокрема, відносно окремо збройну боротьбу ведуть ісламісти та сформована з дезертирів ВСА. Більше того, розкол у єдине військове командування може внести створення 6 лютого Вищої Революційної військової ради, яка нібито має замінити ВСА, ставши «організаційною основою для перебіжчиків». Раду очолить бригадний генерал Мустафа Ахмед аш-Шейх, який перебуває на території Туреччини і має найвище військове звання з усіх офіцерів, котрі на цей час перейшли на бік опозиції. Офіційним представником нової організації призначено майора Махера ан-Наїмі, який обіймав цю ж посаду раніше у ВСА.
Однак нинішній лідер ВСА, підполковник Ріад Асад, відсторонився від нового утворення, заявивши про відсутність координації з ним. Надалі Захід, Туреччина та арабські країни (переважно Саудівська Аравія й Катар), безперечно, мають «дуже попітніти» для об’єднання сирійської опозиції, як військової, так і політичної, в один орган, який може бути надалі визнаний легітимним урядом Сирії.
Поки що ж у СНР, яка наразі є найбільш опозиційною, хоч і досить аморфною, силою, заявили, що найближчим часом арабські країни і держави Перської затоки оголосять про визнання Ради як законного представника сирійського народу. Зазначене питання нібито вже фактично вирішене, і арабські країни лише чекають слушного моменту, щоб оголосити про це офіційно. Тим часом анонімний високопоставлений бахрейнський чиновник повідомив 7 лютого саудівській газеті The Saudi Gazette, що РСАДПЗ має намір визнати ВСА єдиним законним представником сирійського народу.
Таким чином, питання, хто, кого й коли визнаватиме, поки що серед опонентів Дамаска залишається невирішеним. Можна очікувати, що конференція «Групи друзів» у Тунісі 24 лютого внесе певну ясність у нього.
Наближення до кульмінації
Не виключається, що «Група друзів» намагатиметься створити «гуманітарні коридори» в Сирії, мотивуючи це необхідністю доправляти постраждалому населенню (передусім у м. Хомсі) гуманітарну допомогу. Хоча шляхи втілення зазначеної ініціативи в умовах відмови Дамаска, а також Росії та Китаю, поки що незрозумілі. Можливість створення таких «коридорів», «буферних» чи «безполітних» зон на території Сирії в обхід РБ ООН, швидше за все, залежатиме від того, наскільки жорстку позицію в цьому питанні займе Росія. Тим часом реалізація будь-якої з таких спроб силовими методами може призвести до найпесимістичнішого сценарію сирійських подій із непередбачуваними для регіону наслідками. Повномасштабне військове втручання у врегулювання сирійської кризи, як видається, на нинішньому етапі вважається малоймовірним.
Поки що ж ЗМІ почали повідомляти про присутність на території Сирії іноземних військових по обидва боки «лінії фронту»: представників французьких та катарських спецслужб у ролі інструкторів для допомоги повстанцям, а також 15 тисяч військових із іранського Корпусу стражів Ісламської революції у поміч Дамаску. Крім того, наближена до сирійської влади радіостанція повідомила про переговори Анкари про звільнення затриманих на території Сирії 49 офіцерів турецької військової розвідки. Зрозуміло, що на тлі широкомасштабної інформаційної війни, розгорнутої навколо сирійських подій, до такої інформації слід підходити критично. Хоча інформація про турецьку присутність - досить вірогідна, з огляду на те, що сирійсько-турецькі відносини вже подолали «точку неповернення» у своїй ескалації. Крім того, згідно з деякою інформацією, під час недавнього візиту глави МЗС Росії С.Лаврова та директора СЗР М.Фрадкова до Дамаска, зокрема, нібито у присутності турецької та іранської делегацій було досягнуто домовленості про звільнення турецьких військових, а також затриманих раніше сирійськими повстанцями семи іранських інженерів.
Таким чином, «сирійський сценарій», здається, наближається до своєї кульмінаційної частини. Однак непередбачуваність розв’язки, за наявності численних інтриг, примушує очікувати її з побоюванням.