«Перший день візиту до Берліна. Важкі переговори щодо ПП-2, «Норманді». Єдине правило в обох темах — ніщо остаточно не погоджено, поки все не погоджено. Німеччина — друг, який багато допоміг Україні, з яким можна вирішувати навіть найскладніші проблеми», — написав у Twitter міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, коментуючи початок дводенної поїздки до Німеччини.
Але, як продемонструвала спільна пресконференція глав українського та німецького зовнішньополітичних відомств Дмитра Кулеби й Хайко Мааса, і другий день переговорів не зблизив позицій Києва та Берліна з таких питань як «Північний потік-2», поставки зброї Україні та підтримка Німеччиною надання нашій країні ПДЧ. Кожна сторона залишилася при своїй думці. При цьому Маас постарався підсолодити німецьку пігулку, заявивши, що транзит газу через Україну має бути збережений і після побудови «Північного потоку-2».
Іронія й сарказм Кулеби, який подякував Німеччині за те, що вона зосереджує свою увагу на політичному врегулюванні в Донбасі, й водночас висловив сподівання, що «ніхто ніколи не пожалкує про те, що Україні не допомогли зміцнити свою оборону для того, щоб відбити бажання в Путіна наступати», — ілюстрація зростання розчарування Києва, яке останнім часом стає дедалі очевиднішим.
Нагадаємо: за кілька днів до цього секретар РНБО Олексій Данілов заявив, що Німеччина й Франція частково відповідальні за окупацію Криму, оскільки Росія наважилася на наступ після їхньої відмови надати Україні ПДЧ у 2008 році. Перед тим були й численні заяви посла у ФРН Андрія Мельника. Зокрема він публічно критикував Берлін за заборону на поставки нашій країні оборонної зброї.
Ці коментарі українських чиновників болісно сприймають у Берліні. Не виключено, Україна навіть полегшує Німеччині можливість кинути «українську валізу»: за інформацією ZN.UA, німці кажуть, що така публічна критика на адресу Німеччини може негативно позначитися на двосторонніх відносинах. Проте українські чиновники й дипломати продовжують робити жорсткі заяви.
Фрустрацію Києва, який почувається в чомусь зрадженим, а десь проданим, зрозуміти можна: важко спокійно реагувати на цинізм дії або бездіяльності німецького уряду. Але позиції Берліна в найближчі місяці не зміняться.
Одна з причин полягає в тому, що Україна сама неодноразово давала західним партнерам численні приводи не довіряти їй. Друга — в Німеччини є власні інтереси, які вона має захищати. Третя — Берлін продовжує дивитися на Київ переважно через призму Москви. Адже Росія — велика країна з ядерною зброєю, великим ринком споживання та перспективними інвестиційними проєктами.
Останнім часом німці дедалі частіше обговорюють, як той або інший крок сприймуть росіяни, чи не призведе та чи інша дія до ескалації ситуації в Донбасі. У Берліні, як і раніше, впевнені в правильності рішення Бухарестського саміту НАТО і вважають, що надання Україні ПДЧ лише спровокує Росію та призведе до загострення ситуації на Сході.
Ось і на пресконференції Маас так прокоментував позицію ФРН щодо поставок зброї в Україну: «Коли ми разом із паном Ле Дріаном (главою МЗС Франції. — В.К.) зателефонували панові Лаврову, щоб уплинути на можливість зустрічі в «нормандському форматі», де Німеччина й Франція матимуть роль посередників, і якби під час цієї телефонної розмови я сказав, що ми вирішили поставляти зброю одній зі сторін конфлікту, гадаю, що ця телефонна розмова була б набагато коротшою, ніж вона була насправді».
І, звісно ж, було б дивно, якби Берлін кардинально змінив свою позицію з ключових для України питань у ситуації, коли Німеччина фактично ввійшла в передвиборний період: наприкінці червня в Бундестазі відбудеться останнє засідання, а вже 26 вересня в країні відбудуться парламентські вибори.
То чи варто було Кулебі їхати в Німеччину, якщо нинішній коаліційний уряд проіснує всього кілька місяців? Чи варто було їхати, коли в Києві не очікували від цього візиту проривів та приємних сюрпризів? Зокрема й у питанні подальшого функціонування «нормандського формату» і можливої зустрічі «Норманді» на рівні глав зовнішньополітичних відомств, оскільки немає жодної впевненості, що в Кремля є бажання посилати Лаврова на ці переговори.
Наші співрозмовники — чинні й відставні дипломати — зазначають: цілі поїздки Кулеби не обмежувалися лише демонстрацією діалогу з питань «Північного потоку-2», надання Україні ПДЧ, «Норманді» тощо. Важливо було як навести контакти з німецькими політиками, так і донести до представників християнських демократів, «зелених», вільних демократів і соціал-демократів ще раз основні меседжі України: в Києві дуже сподіваються, що українські амбіції буде відображено в передвиборних програмах німецьких партій. Зокрема стосовно європейської перспективи нашої країни.
Робити прогноз щодо майбутньої коаліції в Німеччині — справа невдячна. За даними останнього опитування Forsa, на сьогодні рейтинг ХДС/ХСС становить 27%, тоді як рівень підтримки їхніх основних суперників — «Зелених» — 22%, СДПН і «Вільна демократична партія» набирають по 14%, «Альтернатива для Німеччини» — 9%, а «Ліва партія» — 6%. За чотири місяці ці цифри ще неодноразово зміняться.
Поки що найімовірніша коаліція — чорно-зелена. (При цьому є невеликий шанс, що саме лідерка «зелених» Анналена Бербок очолить уряд.) Від коаліції християнських демократів і «зелених», яку в Києві розглядають як одну з найбільш сприятливих для України, слід очікувати кардинального перезавантаження політики федерального уряду. Експерти впевнені, що це відбудеться і в питанні «Північного потоку-2», проти якого виступають «зелені». Не дивно, що в Києві покладають надії на те, що саме «зелені» зможуть заблокувати проєкт.
У цій ситуації невідомо, наскільки актуальною залишиться ідея Берліна зняти заперечення Києва стосовно «Північного потоку-2» в обмін на великі інвестиції в українську промисловість. Зокрема в проєкти, які стосуються виробництва та зберігання водневого палива. За інформацією Handelsblatt, один із них навіть уже погоджений між Siemens і ахметовським ДТЕК цього року: передбачається, що на Маріупольському металургійному комбінаті буде встановлено електролізер потужністю 8,5 МВт.
За такого варіанту можливе й використання української ГТС для транспортування водню в європейські країни. Питання в тому, наскільки це технічно можливо й економічно вигідно. Втім, експерти стверджують, що вже через років десять водень відіграватиме значну роль в економіці.
Нарешті, розмова українського міністра з німцями відбулася перед переговорами Джо Байдена з Ангелою Меркель, які планують обговорити і проєкт «Північний потік-2», і наслідки його будівництва. І, хоч би як був розчарований Київ діями Берліна, посилення американсько-німецького діалогу продемонструвало, що нашій країні необхідно брати в ньому участь. Інакше інтереси України проігнорують.
Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.