Хоч скільки б повторювали Росія та її посіпаки мантру про "внутрішнє море" - статус, через який нібито Азовське море й Керченська протока відрізані від міжнародного морського права по лінії від мису Киз-Аул в Криму до лінії мис Залізний Ріг на Таманському півострові, це твердження не переб'є суворої правди: Росія порушує міжнародне морське право, і це не може не викликати реакції міжнародної спільноти.
Справді, Росія навчилася прикидатися сліпою і глухою, коли йдеться про міжнародне право, та вдавати гравця в покер, коли чинить свавілля в Азовському морі, яке вважає власною вотчиною. Багато хто в Україні бачить ситуацію в Азові через призму російського викривленого сприйняття світу й намагається посіяти в суспільстві розпач і зневіру.
Резолюція ж Європейського парламенту від 26 жовтня про ситуацію в Азовському морі нагадує про реальність. Сам факт того, що треті сторони дедалі активніше говорять про порушення міжнародного морського права в Азові, переводить ситуацію там із двостороннього формату у міжнародну площину. Це те, чого Росія боїться найбільше. Для неї, в силу різних обставин, вирішувати питання лише політично і лише сам на сам - ідеальний формат відносин з Україною.
Це головний стратегічний розлам на сьогодні. Для України міжнародне право й увага всього світу до агресії РФ проти нашої країни - найголовніші засоби домогтися справедливості.
Зауважимо: резолюція Європейського парламенту - це не перший документ чи заява третіх сторін щодо ситуації в Азовському морі. Протидія узурпації суверенних прав України на порядку денному дипломатів з 2014 року. У пункті 11 резолюції сказано, що ЄП підтримує Україну в усіх її "дипломатичних діях і правових процедурах, передбачених міжнародним правом та відповідними конвенціями, у тому числі нинішній арбітражний процес за Конвенцією ООН з морського права, з метою протидії агресивним практикам РФ в Азовському морі".
Велику увагу в документі приділено питанням міжнародного морського права та його порушенню Російською Федерацією.
Окрім загальної оцінки неправомірності дій РФ у першому ж пункті резолютивної частини документа, Європейський парламент звертає особливу увагу й на конкретні порушення: Росія, зловживаючи правом на інспекцію, порушує права навігації. Надміру тривалі й безпідставні інспектування суден є протиправними. Йдеться про свободу транзитного проходження суден Керченською протокою та Азовським морем, свободу навігації в територіальних водах України. У цьому ж контексті - про весь комплекс суверенних прав України, визначених Конвенцією ООН з морського права. Мова про неправомірність зведення мосту через Керченську протоку, про протиправність видобування українських корисних копалин Російською Федерацією.
Усі ці положення важливі з огляду на те, що світ дедалі виразніше говорить про порушення Росією міжнародного морського права на шкоду не лише Україні, а й глобальному мореплавству. Не має значення, що порушення відбуваються в напівзамкненому морі, прибережними країнами якого є Україна і Росія. Для всіх морських держав порушення базових норм міжнародного морського права є неприйнятними. Тому так важливо постійно наголошувати на неприпустимості їх порушення.
Для нас це означає і підтримку зусиль України в протидії неправомірній поведінці Росії, і підтвердження правильності нашої позиції щодо дій РФ та застосовності міжнародного морського права в ситуації в Азові.
Як пам'ятаєте, застосовність Конвенції ООН з морського права є елементом запеклої національної дискусії про стратегію України в захисті своїх суверенних прав в Азовському морі.
У цьому аспекті текст резолюції містить цікаві елементи. У пункті А вступних положень документа, де Європейський парламент визначає аргументи на користь пунктів у резолютивній частині, є твердження про двосторонню угоду 2003 року, яка "визначає ці території як внутрішні води обох держав і надає обом сторонам право інспектувати підозрілі судна". У цьому ж пункті є й посилання на Конвенцію ООН з морського права у контексті свободи навігації. Далі ж, у пункті 5 оперативної частини резолюції, йдеться про намір витіснити Україну з її родовищ газу й нафти, коли Росія "досягне своєї мети перетворити [Азов] на внутрішнє озеро". Ці дещо суперечливі твердження в одному документі є відгомоном нашої внутрішньої дискусії та маніпулятивних тверджень щодо статусу Азовського моря.
Росія, до речі, й розраховує на плутанину в дискусії. Цього тижня прес-секретаря Путіна Пєскова запитали, чи не варто переглянути двосторонню угоду щодо Азову з огляду на зміну кордонів. На це Пєсков відповів, що наразі не вбачає у цьому доцільності. З одного боку, така дискусія всередині РФ підкреслює правильність розуміння угоди Україною. А саме, що угода 2003 року базується на визнанні берегових ліній України і РФ у Керченській протоці й Азовському морі. А отже, вона потрібна як свідчення визнання Росією прав України як прибережної держави. З іншого боку, РФ розраховує на те, що, напускаючи туману стосовно змісту окремих положень двосторонньої угоди, вона зможе, і далі поводячись свавільно й безкарно, уникнути відповідальності за порушення норм міжнародного права. Тим більше що в Україні не бракує тих, хто додає густини в туман, який напускає Росія.
Але повернімося до резолюції Європейського парламенту. Постійне звернення в її тексті до міжнародного морського права, до подій, які відбуваються в Азові й Керченській протоці, підтримка дій України щодо використання міжнародного морського права, зокрема арбітражу за Конвенцією ООН з морського права, свідчать про однозначну позицію Європейського парламенту. Вона полягає в тому, що міжнародне морське право має діяти й в Азовському морі, а Росія повинна відповісти за його порушення. Що повною мірою відповідає стратегії України - мирно врегулювати спір за допомогою інструментів міжнародного морського права.
Кожен такий документ від третіх сторін посилює нашу правову позицію. Слід додати, що на підтримку правового врегулювання ситуації в Азовському морі за допомогою арбітражу на підставі Конвенції ООН з морського права висловився 30 жовтня представник Нідерландів у Раді безпеки ООН під час обговорення ситуації в Україні. Представник США також говорив про неправомірність дій РФ в Азовському морі з погляду міжнародного морського права. Таким чином, застосування Конвенції ООН з морського права до ситуації в Азовському морі й оцінка дій РФ у рамках наявної арбітражної процедури - це підхід, який стає головним в оцінці дій РФ багатьма державами світу.
Другий великий блок резолюції - це можливі подальші кроки ЄС у відповідь на ескалацію в Азовському морі.
Передусім у резолюції наголошено на тому, що ситуації в Азові має приділятися постійна увага. Це не треба сприймати як ознаку того, що Європейський парламент не задоволений діями Європейської служби зовнішніх справ (ЄСЗС). Навпаки, у процесі слухань, які передували ухваленню резолюції, Федеріка Могеріні та її підлеглі брали активну участь. Мова радше про акцент на тому, що ситуація в Азові є питанням, яке потребує постійної уваги. У цьому ж контексті пролунали заклики розширити мандат спеціальної моніторингової місії ОБСЄ та призначити спеціального посланника ЄС з питань Криму й Донбасу, що має опікуватися також ситуацією в Азові. Ідея такого спеціального посланника обговорюється в кулуарах досить давно. На сьогодні ЄСЗС активно намагається використовувати можливості своєї структури. Але фіксація вказаної пропозиції в резолюції ЄП є кроком до появи такої уповноваженої особи. Шансом для цього є перезапуск інституцій ЄС після виборів Європейського парламенту. Так чи інакше, але головне в усіх цих закликах - питання Криму, Донбасу і ситуації в Азові має бути предметом постійної уваги інституцій ЄС.
Європейський парламент особливо наголошує на тому, що РФ повинна припинити безпідставні й дискримінаційні перевірки суден в Азовському морі, а якщо ні - отримати належні контрзаходи. Тут слід сказати, що в резолюції згадано про порушення морського права Росією в Балтійському морі щодо Польщі, Литви й Латвії. У Балтійському морі Росія використовує свободу навігації як підставу для будівництва газопроводу "Північний потік-2". Тому ідея контрзаходів проти РФ, що походить з боку інституції ЄС, відкриває дискусію про те, чи може держава, яка свавільно порушує базові норми міжнародного морського права в Азовському та Балтійському морях, використовувати ці ж норми на власну користь щодо тих держав, чиї права вона порушує. На сьогодні жодного проекту таких контрзаходів не розглядається. Однак з резолюцією ЄП ця ідея стає офіційним пунктом порядку денного.
І, нарешті, в резолюції йдеться про необхідність посилення дієвості нинішніх санкцій та застосування нових. Цей блок рекомендацій Європейського парламенту найбільш прийнятний і логічний. Санкції є одним з ключових інструментів стримування Росії. Очевидно, що потреба в розширенні санкцій є. Проте багато хто скептично сприймає імовірність такого сценарію у світлі заяв низки держав-членів ЄС про перегляд санкційної політики щодо РФ. Але коли ситуація вимагає посилити протидію Росії, говорити про будь-яке пом'якшення санкцій недоречно. Тому резолюція ЄП якщо й не гарантує їх розширення, то точно є пересторогою від зменшення тиску на РФ.