Мабуть, уперше від початку проведення зустрічей лідерів Європи і Росії, а їх відбулося вже понад 30, події в третій країні, а саме - в Україні, практично визначили порядок денний саміту. З цієї ж причини був змінений формат його проведення: він перетворився на неформальний обмін думками та дискусію учасників з приводу поточних ініціатив ЄС на східноєвропейському напрямі і заходів у відповідь з боку Росії. При цьому, лестить це комусь чи ні, але перебіг зазначеної дискусії сильних світу цього в Брюсселі чималою мірою визначався діями зовсім інших людей - тих, котрі перебувають у Києві. Від рішень на берегах Дніпра морозного дня 28 січня залежало, про що і як говоритимуть між собою лідери, зібравшись у Брюсселі. Українці зробили цього дня перші кроки назустріч одне одному. А в бельгійській столиці сторони, мабуть, уперше за тривалий час спробували зрозуміти мотиви дій протилежної сторони.
На городі бузина,
а в Києві дядько!
За кілька днів до цієї зустрічі експерти по обидва боки - у Москві і Брюсселі - передбачили жорстке протистояння. Європейці вбачають причину нинішнього загострення відносин із Росією у діях Кремля, спрямованих на зрив процесу асоціації з ЄС країн Східного партнерства, і насамперед на відмову від підписання Україною відповідної Угоди на саміті у Вільнюсі 28–
29 листопада. Цього провалу ніхто не хотів вибачати Путіну, і, щоб хоч якось "поквитатися" з Росією, саміт скоротили в часі та скасували для російського гостя вечерю. Росія з самого початку не хотіла зводити весь саміт до обговорення української тематики, але мала намір відповісти адекватно - звинуватити ЄС у втручанні у внутрішні справи України та примусі до підписання договору про зону вільної торгівлі, до чого українська економіка була, на думку російської сторони, не готова. Втім, як згодом визнав Путін на саміті, не готовою до такого кроку виявилася й російська економіка, у ряді сфер досі ще тісно пов'язана з українською: крок сусідів призвів би до масштабних втрат для росіян. За словами російського лідера, "Україну виймають із зони вільної торгівлі", і якщо це - такий маневр для заходження європейських товарів на російський ринок з чорного ходу, то, звісно, у Кремлі не могли зберігати для Києва режим преференцій. Ось чому Москва ініціювала в серпні митну війну з Україною, а потім, уже після провалу саміту у Вільнюсі, виступила в ролі "щирого друга та рятівника" Києва, пообіцявши йому кредит на 15 млрд дол., коли в Кремлі усвідомили, що гру зроблено. Володимир Путін не приховував задоволення з того, що його політика батога і пряника виявилася ефективнішою для Києва і Єревану, ніж просто політика "пряника", яку Європа "запакувала" в угоди про асоціацію. У запасі в ЄС залишався один козир, котрий у Єврокомісії цілком серйозно розглядали як такий, що його можна викласти на стіл, ще в жовтні минулого року, - економічні санкції проти Росії… А також, можливо, й політичні, у зв'язку із "закручування гайок" у сфері прав людини, яке, до речі, посилилося в Росії з листопада саме через протести в Україні. Путін і Лавров летіли до Брюсселя, маючи на руках заготовлену доповідь "російських експертів" про порушення прав людини в Європейському Союзі.
Але в день брюссельського саміту битву, яка здавалася неминучою, скасували. Уже під час переговорів з'ясувалося, що у трійки керівників ЄС досі немає адекватної відповіді на дії Кремля. Тон був примирливим. Більше того, і голова Європейської ради Херман Ван Ромпей, і голова Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу майже одностайно заявили, що в Росії просто не зрозуміли суті Східного партнерства, і її слід прояснити під час переговорів експертів. За словами першого з них, сторони "розглядали, як Східне партнерство й ініціативи Митного союзу можуть співвідноситися одне з одним". Він закликав Путіна не сприймати дії ЄС як антиросійські, і підкреслив, що "угоди про вільну торгівлю між ЄС та партнерами, наприклад Молдовою або Грузією, або Україною, - повністю сумісні з існуючими в Росії торговими домовленостями з цими країнами. Можлива конструктивна взаємодія таких домовленостей з Митним союзом, якщо правил СОТ буде дотримано". Своєю чергою, Баррозу назвав "створення єдиного економічного простору від Лісабона до Владивостока" - метою, котра об'єднує всіх, і побажав цій мрії здійснитися. Звісно, після таких заяв Володимир Путін повідомив, що він сам тільки те й робить що допомагає "спільним сусідам" активніше співпрацювати з Євросоюзом і водночас зберігати тісні історичні та коопераційні зв'язки з Росією, і навіть закликав "працювати спільно над побудовою нової єдиної Європи". Цей процес російський лідер бачить у "супрязі" європейського і євразійського інтеграційних процесів. Відтак, він запропонував колегам подумати над створенням зони вільної торгівлі ЄС не з Митним, а вже з Євразійським економічним союзом, що його Кремль створює з Білоруссю і Казахстаном.
Водночас він зробив заяву про готовність працювати з будь-яким українським урядом (у тому числі й опозиційним), оскільки саме в день саміту ЄС-Росія відбулася відставка уряду Миколи Азарова, при якому й були погоджені умови 15-мільярдного кредиту Києву. Однак уже наступного дня, 29 січня, Володимир Путін і прем'єр уряду РФ Дмитро Медведєв повідомили, що "беруть паузу", аби поспостерігати, в який бік повернуть події в Києві. І, що цікаво, того ж дня стало відомо, що на російсько-українському кордоні знову посилено митний режим. Це призвело до затримок поставок партій українських товарів на територію Російської Федерації і необхідності для українських виробників платити підвищені мита.
Путін скористався трибуною в Брюсселі також для того, щоб покритикувати зусилля європейців виступити посередниками у конфлікті влади й опозиції в Києві. "Можу собі уявити, як би наші європейські партнери відреагували, якби в розпал кризи, скажімо, у Греції або на Кіпрі на одному з антиєвропейських мітингів з'явився наш міністр закордонних справ і почав би там звертатися з якимись закликами. Ми вважаємо, що це взагалі не дуже добре, а маючи на увазі певну специфіку у відносинах між Росією та Україною, для нас це просто неприйнятно і неможливо", - заявив Путін. За його словами, Києву посередництво не потрібне. Тим самим російський президент відкинув і інший варіант: Росія та ЄС виступають в урегулюванні внутрішньополітичної української кризи спільно. "Чим більше посередників, тим більше проблем. У нас є вислів "у семи няньок дитина без ока", - сказав він.
Попрощалися до літа
Після ось такої розмови в Брюсселі критики нинішнього європейського керівництва вже встигли заявити, що на Східному партнерстві (у такому вигляді, в якому воно задумувалося з самого початку) можна ставити хрест. Погодившись, що майбутнє політики партнерства з сусідами на Сході тепер стане предметом переговорів Москви і Брюсселя на рівні "експертів", лідери ЄС істотно знизили цінність цієї ініціативи для країн, котрі вбачали в партнерстві не що інше як крок до повноцінної інтеграції в загальноєвропейські структури. Варто також нагадати, що раніше, під час саміту у Вільнюсі, європейські політики відкидали будь-яку можливість переговорів із "третіми" країнами з приводу відносин ЄС і держав - учасниць Східного партнерства. При цьому європейські лідери знову підтвердили готовність підписати угоду з Україною, як, утім, і з Грузією та Молдовою, пізніше цього року.
Повертаючись до відносин із Росією, ряд європейських ЗМІ запитують, чи можна взагалі в нинішніх умовах вважати партнерство з цією країною для ЄС стратегічним, коли проблеми відносин такі гострі. Більше того, останніми роками жодних істотних суперечностей Москви і Брюсселя не було вирішено в позитивному ключі. Лідери не відповіли на це питання, констатувавши лише, що комплекс двосторонніх питань залишається одним і тим самим від саміту до саміту вже кілька останніх років. Тим часом ще однією домовленістю в рамках останньої зустрічі стало те, що після тривалої паузи до наступного саміту в Сочі сторони, можливо, повернуться до обговорення нового базового договору, питання лібералізації і скасування візового режиму, питань енергетичного співробітництва.
При цьому сторони зазначили, що, незважаючи на ці проблеми, товарообіг між Євросоюзом і Росією зростає і в 2012 р. сягнув 410 млрд дол. Торік він, очевидно, був ще більшим, хоча європейська сторона зберігає антидемпінговий режим стосовно цілого ряду російських промислових товарів. Росія залишається серед основних постачальників вуглеводневої сировини на ринки Європи, зберігаючи за собою 24% у поставках газу і 27% - нафти. При цьому Москва не боїться критики дій "Газпрому" на європейських ринках і навіть дозволяє собі вимагати від ЄС перегляду невигідних для своєї монополії положень європейського третього енергопакету реформ, покликаного уніфікувати досить роз'єднаний енергетичний ринок ЄС. Водночас сторони вже котрий рік перебувають у жорсткому протистоянні з питання польоту літаків європейських авіакомпаній над Сибіром.
Єдиним практичним результатом саміту в Брюсселі можна вважати прийняття Спільної заяви Росія-ЄС про боротьбу з тероризмом, яка стала відгуком на події в російському Волгограді. У тексті йдеться про подальше поглиблення співпраці антитерористичних сил у протидії тероризму. Європа також віддає належне Росії у підтриманні зусиль в Афганістані, мирному процесі на Близькому Сході, боротьбі з піратством у районі Африканського Рогу та розв'язанні конфліктів навколо Ірану й Сирії, в яких європейські і російські дипломати діяли спільно. Нарешті, слід зазначити, що в рамках візиту російської делегації до Брюсселю відбулися переговори міністра закордонних справ Сергія Лаврова з генсеком НАТО Андерсом Фогом Расмуссеном. Тут російського гостя посвятили у плани розгортання нової місії з підготовки афганських солдатів після 2015 р., коли сили НАТО залишать Афганістан. Тема України також порушувалася під час цієї зустрічі, всупереч бажанню російської сторони. Генсек Альянсу покритикував Росію за тиск на Україну з тим, щоб вона відмовилася від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, що згодом призвело до масових протестів у країні. "Договір про асоціацію з Україною дозволив би серйозно зміцнити євроатлантичну безпеку. Я щиро жалкую, що цього не сталося", - заявив Расмуссен через день після того французькій газеті Figaro. Він закликав політиків в Україні бути незалежними, а також - до зближення з НАТО і Євросоюзом.