Негативний вплив затяжної епопеї Брекзиту продовжує відчуватися в усіх сферах життя Британії.
Навіть не сам факт неминучого виходу, а невизначеність із його умовами - ось ключовий чинник дестабілізації, яка не оминула і британських регіонів. Північна Ірландія, Шотландія, навіть Вельс від розриву з ЄС втратять більше, ніж Англія: тут і тісні економічні зв'язки з Європою, і субсидії з Євросоюзу, і політичні інтереси, краще захищені, коли Брюссель урівноважував Лондон. Ось тільки у британського уряду немає ні часу, ні сил, щоб розібратися з побоюваннями регіонів. Хіба що "ірландське питання", фактично нав'язане Євросоюзом як невід'ємна частина угоди про вихід, ще є в порядку денному офіційного Лондона.
Регіонам залишається самим вживати активних заходів, щоб нагадати про свої інтереси в процесі Брекзиту. Нагадала про себе й Шотландія. Наприкінці квітня перший міністр шотландського уряду Нікола Стерджен заявила, що подасть на розгляд регіонального парламенту законопроект про новий референдум про незалежність. Такий референдум уже відбувся 2014 р., і тоді 55% жителів Шотландії, які взяли в ньому участь, висловилися проти виходу зі складу Сполученого Королівства.
Не можна сказати, що крок Стерджен став несподіваним. Уперше про повторний референдум вона заговорила ще в червні 2016 р., зразу після референдуму про Брекзит. На тлі шоку, пережитого Британією від результатів того референдуму, і політичної кризи, спровокованої відставкою британського прем'єра та боротьбою за лідерство відразу у двох найбільших партіях країни, консервативної й лейбористської, перший міністр Шотландії спробувала розіграти карту незалежності. На її боці був "народний мандат": у регіоні за збереження членства в ЄС висловилися 62% виборців, значно більший відсоток, ніж будь-де ще в Британії.
Та й у Брюсселі спершу Стерджен не просто радо приймали, а й відкрито обговорювали з нею можливі шляхи збереження зв'язків із ЄС навіть після виходу Великої Британії з об'єднання. Разючий контраст із тиском на прибічників незалежності за два роки до того, коли негативне ставлення ЄС до перспективи від'єднання Шотландії було не останнім чинником для тих, хто голосував на шотландському референдумі. Тоді Брюссель заявив, що у разі незалежності Шотландія не залишиться у складі ЄС і муситиме проходити процедуру вступу з нуля, що, зважаючи на вочевидь негативне ставлення Лондона, означало неминучий провал заявки Единбурга.
Однак швидке завершення політичної кризи та жорстка позиція британського прем'єра Терези Мей, яка заявила, що не допустить дестабілізації в країні, примусили Стерджен відступити. Її Шотландська національна партія (ШНП) формально підтримала Брекзит і зайняла помітне місце в таборі політичних сил, які виступали за вихід за умови збереження тісних соціально-економічних зв'язків із ЄС, зокрема спільного ринку. А коли на початку 2017 р. Мей заявила, що проводитиме політику "жорсткого" Брекзиту, і більшість депутатів шотландського парламенту від ШНП вимагали провести новий референдум про незалежність, Стерджен утримала своїх однопартійців від поспішних дій. Стриманості ШНП сприяли й невдалі результати дострокових виборів 2017 р. Партія тоді втратила 21 місце в британському парламенті, і багато хто, включно з самою Стерджен, пов'язали цей провал із закликами до референдуму про незалежність.
Однак Стерджен не відмовилася від ідеї референдуму, а лише погодилася з необхідністю відтермінувати його проведення до моменту, коли стануть чіткими параметри угоди про вихід Великої Британії. Неспроможність британського кабінету забезпечити належний процес виходу з Євросоюзу, а також непослідовність головної опозиційної партії - лейбористів - у питанні Брекзиту підштовхнули шотландський уряд повернутися до практичного розгляду питання про новий референдум уже в 2018 р. У жовтні минулого року Стерджен заговорила про доцільність прийняття відповідного закону якнайшвидше, а в лютому 2019 р. уперше заявила про плани винести питання на розгляд парламентаріїв уже цього року.
Мету ініціативи шотландського першого міністра можна бачити двояко. Насамперед цей крок є способом натиснути на британський кабінет і захистити свою позицію в питанні Брекзиту. ШНП, правляча партія в Шотландії і головний провідник ідеї незалежності, на загальнонаціональній британській політичній арені має обмежений вплив. Партія залишається регіональною, отже може розраховувати у британському парламенті, щонайбільше, на 59 місць зі 650 (саме скількома депутатами там представлена Шотландія). Зараз у неї є лише 35 місць, і цього явно недостатньо в боротьбі за сприятливий сценарій Брекзиту. Процедура в Палаті громад залишає дуже мало важелів впливу на процес обговорення законопроектів навіть для третьої за величиною фракції (а ШНП займає в британському парламенті третє місце за кількістю депутатів).
Певний час ШНП у відстоюванні своїх поглядів на Брекзит у британському парламенті покладалася на тісну співпрацю з іншими опозиційними партіями. Але якщо ліберальні демократи і зелені теж виступають проти виходу з ЄС, лейбористи, офіційна опозиція та їхній лідер Джеремі Корбін продовжують демонструвати непослідовність власної політики щодо Брекзиту. Співпраця чотирьох опозиційних партій, фактично, вичерпала себе для прибічників членства в ЄС після того, як лейбористи відмовилися від ідеї повторного референдуму про вихід із Євросоюзу. З цього моменту ШНП змушена покладатися лише на свої власні сили.
Тому Стерджен розглядає плани нового референдуму не як загрозу британському кабінету - швидше, як пропозицію до діалогу. Шотландський перший міністр у своїй заяві згадала, що для проведення референдуму необхідно заручиться згодою Лондона. І це, швидше, не данина формальній процедурі, а бажання домогтися компромісу в переговорах.
В Единбурзі чудово інформовані про категоричну позицію Мей: та й чути не хоче про новий референдум. Власне, офіційна відповідь Лондона на ініціативу шотландського уряду не забарилася, - у британському кабінеті вважають, що референдум 2014 р. визначив позицію шотландців, і в новому волевиявленні немає жодного сенсу. Але навряд чи Мей проігнорує Стерджен і не запропонує тій прямого діалогу. Адже у 2016-2017 рр., коли теж стояло питання референдуму, проблему дві лідерки обговорювали під час особистих зустрічей, і Стерджен змогла донести Мей свій погляд на Брекзит. Чому ж не підтримати цю практику й тепер, тим більше що Мей необхідна підтримка для майбутнього голосування в парламенті щодо згоди про вихід. Спробувати домовитися з лідером партії, представленої не найменшою фракцією, - чим не привід для розмови зі Стерджен.
Однак така розмова була б позбавлена сенсу для Стерджен, якби її ініціатива не мала й іншого боку, того, що безпосередньо декларується, - Шотландія справді може домагатися проведення нового референдуму, а в умовах нестабільності, пов'язаної з Брекзитом, навіть сама боротьба регіону за референдум здатна істотно ускладнити становище британського уряду, в чию спроможність контролювати ситуацію в країні не вірять навіть прибічники. Загроза поки що не озвучена, але вона мається на увазі, й загроза ця видається правдоподібною.
Лише на перший погляд здається, що ініціатива приречена на провал: уряд меншості ШНП не має достатньої підтримки в парламенті для прийняття закону, а серед шотландців підтримка нового референдуму невелика (близько 20% "за", тоді як 34% "проти"). Та й усі опитування свідчать, що, хоч частка тих, хто виступає за Шотландію у складі Великої Британії, трохи скоротилася, їх усе ще більше, ніж прибічників незалежності.
Насправді ситуація не така однозначна. У парламенті ШНП може розраховувати на підтримку шотландських зелених, що дасть 68 голосів при необхідних 65. Та й у фракціях загальнонаціональних партій - консерваторів, лейбористів і ліберальних демократів, лідери яких категорично виступають проти незалежності та нового референдуму, є депутати, що підтримують ідеї Стерджен. Шотландський парламент може самостійно провести консультативний референдум (щоб він став юридично зобов'язуючим, на референдум має погодитися британський парламент), однак і такого волевиявлення - якщо більшість шотландців висловляться за незалежність - вистачить для серйозного удару по британському уряду.
Та й на підтримку шотландців ШНП зможе розраховувати за певних умов. Адже нинішня ініціатива Стерджен тісно ув'язана з Брекзитом: перший міністр аргументує своє бажання ще раз поставити на незалежність економічними та соціальними мотивами. Шотландія більшою мірою залежна від торгівлі з континентом, ніж інші регіони країни, і втратить від розриву митного союзу набагато більше, ніж та ж таки Англія. У Шотландії постійно проживає багато громадян ЄС (тут із нею теж не зрівняється жоден інший район країни, може за винятком Лондона), і їхнє масове вибування матиме серйозні як економічні, так і соціальні наслідки. Одним із гасел прибічників незалежності є збереження шотландської ідентичності, а ЄС надавав для досягнення такої мети набагато більше можливостей, ніж Лондон. Тому гострота цієї проблеми теж видається дуже різною у складі Євросоюзу й поза ним.
Вихід із Євросоюзу з розривом зв'язків із континентом, "жорсткий" Брекзит, до якого схильні Мей та консервативна більшість у британському парламенті, можуть стати каталізатором автономістських настроїв у регіоні. Не випадково в Шотландії найвищий відсоток тих, хто підтримує проведення нового референдуму про вихід із ЄС, - значно вищий, ніж у середньому по країні. І опитування свідчать, що на новому референдумі за збереження членства в ЄС висловилося б ще більше шотландців.
Якщо в інших частинах Великої Британії більшість змирилася з неминучістю виходу з Євросоюзу, Шотландія продовжує боротися за максимально міцні зв'язки з континентом. ШНП й сьогодні залишається послідовним прибічником членства в ЄС і цим вигідно відрізняється від своїх основних опонентів у питанні про незалежність - консерваторів та лейбористів. І якщо Стерджен та її партії вдасться переконати опонентів, що незалежність і Євросоюз так само нерозривні в реальності, як нероздільні в ідеології ШНП, то є шанс змінити погляди і більшості шотландців на незалежність.