Події останніх трьох років (2014–2016 рр.), що прямо чи опосередковано пов'язані з Росією, спричинили появу численних заяв і публікацій стосовно стану її економіки. Особливої уваги заслуговують два полярні міфи. Перший: "Росія - багата і сильна країна", другий: "Росія - колос на глиняних ногах". За законами філософії, істина напевно десь посередині. Але це варто з'ясувати.
Світова криза закінчилася, російська - триває. Глобальні заходи з політичної ізоляції та міжнародні економічні санкції щодо Росії створили враження, що вони спровокували занепад російської економіки. Однак ґрунтовний аналіз свідчить, що це є лише одним із міфів, що його мусують сателіти російської політики, і в основному за межами Росії (див. "ЄС-Росія: міфи про санкції", DT.UA №23 від 24 червня 2016 р.). Водночас продовження досліджень у цьому напрямі показує, що економічні санкції лише рельєфно висвітлили "генетичні" проблеми російської економіки, яка поринула в затяжну кризу.
У 2015 р. у Росії впали всі основні макроекономічні показники і окремі з них - більше, ніж 2009-го. ВВП Росії зменшився на 3,9%. Це найбільший спад після 2009 р. (-7,8%). Інфляція досягнула 12,9%, а девальвація рубля - 60%. Реальні доходи росіян упали на 4,3%, а реальні зарплати - на 9,3%. Це більше, ніж у 2009 р. Тим часом в ЄС та у світі загалом економіка вже вийшла з кризи, у 2015 р. приріст ВВП становив 1,9 і 3% відповідно. Таку сумну ситуацію в Росії в основному зумовлено історичною специфікою російської економіки та особливістю її сучасної адаптації до глобалізації.
У Росії давно склалися глибокі структурні диспропорції між багатими ресурсними можливостями і бідністю соціально-економічного становища населення.
Росія має близько 40% світових запасів природних ресурсів. Рівень ресурсозабезпечення населення Росії є одним із найвищих серед країн світу. Це той міф, яким колись оперували російські, потім радянські, а тепер знову російські апологети. Але це лише половина правди.
Друга ж половина полягає в тому, що використання цього великого ресурсного потенціалу вкрай незадовільне. Росія посідає аж 66-те місце у світі за рівнем ВВП на жителя. Більш того, Росія має найгірше використання ресурсного потенціалу. Зокрема, рівень ВВП у розрахунку на одиницю запасів вуглецевих енергоносіїв (найпродуктивнішої частини природних ресурсів) у сотні і навіть тисячі разів нижчий, ніж у розвинених країнах.
Отже, для Росії настали гірші часи, коли не ресурсозабезпечення, а інноваційність економіки визначає рівень розвитку країни. Це добре видно з порівняння рівня ресурсозабезпечення та ефективності його використання в Росії та Німеччині. Це також підтверджують результати аналогічних порівнянь показників Росії та інших розвинених країн: США, Японії, Кореї, країн ЄС тощо. Це дуже критичний висновок для російської економіки.
Загалом у Росії склалася структурно-деформована сировинно-енергетична економіка. Так, частка сировинного експорту сягає 80% загального експорту Росії. Експорт нафти й газу сягає 60% загального експорту Росії та 30% її ВВП. Половина бюджету Росії, а в окремі роки - до двох третин, формувалася за рахунок нафтогазових доходів. А в роки циклічного піднесення та спаду цін на нафту до двох третин прибавки чи втрат бюджетних надходжень відбувається саме за рахунок зміни цін. Так сталося і в 2000–2013 рр., коли ціни на нафту зростали, і в 2014–2016 рр., коли ціни падали.
Сировинно-енергетична ефективність економіки падає. Парадоксальним же для Росії є те, що останнім часом навіть колись високодохідний нафтогазовий сектор не справляє того позитивного впливу на економіку, як це було у 2000–2008 рр. В основному це зумовлено циклічним характером обвалу цін на нафту на світовому ринку. За останні 45 років у світі було два цикли зростання цін на нафту - 1971–1980 і 2000–2013 рр. та один цикл спаду - 1981–1999 рр. У 2014 р. почався другий цикл спаду цін на нафту. Виходячи з попереднього досвіду, цей цикл може тривати не менш як десять років.
Однак проблема не лише в ціні на нафту та газ, яка формується на світовому ринку. Не менш серйозною є й внутрішня проблема - собівартість їх видобутку. За оцінками російських експертів, в Росії вона в 3–4 рази вища, ніж у країнах арабського світу, які швидко нарощують видобуток та експорт нафти і газу. Внаслідок цього нафтогазовий сектор уже не справляє такого позитивного впливу на економіку Росії, як в інших країнах - найбільших виробниках та експортерах нафти, на які припадає до 60% світового експорту нафти. В цій групі країн Росія, слідом за Венесуелою, має найгіршу динаміку ВВП. Можливо, це принизливе для Росії порівняння з Венесуелою, Нігерією чи Анголою, але це статистичний факт.
Девальвація сировинно-енергетичного допінгу для російської економіки є закономірною тенденцією. Адже прогнози щодо перспектив Росії на світовому нафтогазовому ринку теж дуже невтішні. Це зумовлено виходом на ринок нових гравців (Іран, Ірак, Лівія, Нігерія, США тощо) з потужним потенціалом якісних і недорогих енергоносіїв. Крім того, на марші широкомасштабне енергозбереження та енергоконверсія - перехід від вуглецевих до безвуглецевих (відновлюваних) джерел енергії. Це ж стосується і цін на нафту. Зважаючи на початок спадаючого нафто-цінового циклу та посилення енергоконверсії, прогноз цін до 2020 р. дуже скромний - 45–
60 дол./бар. Росії ж для збалансування бюджету потрібна ціна 80 дол./бар., адже собівартість російської нафти значно вища, ніж у країнах арабського світу.
Отже, нафтогазовий сектор, який був основним бюджетонаповнювачем спочатку в СРСР, а потім і в Росії, цю свою роль втрачає. З початком кризи
2008 р. усе пішло на спад. Але найгостріше ця тенденція проявилася в 2015 р. При цьому особливого зв'язку з міжнародними санкціями це не мало. Стає очевидним, що ефективність нафтогазового сектору вже не може компенсувати серйозні проблеми сировинно-енергетичної економіки Росії.
Значною мірою такі тенденції характерні для російської металургії та інших сировинних секторів економіки. Так, експорт металу та металопродукції з Росії в 2015 р. скоротився проти 2008 р. майже вдвічі і опустився майже на 20% порівняно з 2009 р.
Сировинно-енергетична економіка деградує. Дослідження показують, що навіть якби не було значного падіння цін на нафту і газ, нафтогазовий вектор не зміг би зупинити деградацію виробничо-технологічного потенціалу російської економіки. Так, за обсягом ВВП російська економіка вийшла на рівень 1990 р., але за обсягом інвестицій - лише на половину до рівня 1990-го. Отже, протягом двох останніх десятиліть економіка працювала на знос. Водночас погіршувалася якість економічного потенціалу. Різко впала частка обробної промисловості, особливо машинобудування. Натомість зросла частка сировинних галузей, які працюють на експорт. Так, видобуток енергоносіїв істотно перевищив рівень 1990 р., але виробництво машин та устаткування, знову ж таки, дотягує лише до половини рівня 1990-го. Про деградацію російської економіки свідчить порівняння фактичних показників відтворення економічного потенціалу з науково обґрунтованими Російською академією наук (РАН) гранично-критичними показниками.
Ще гірший стан справ з конкурентоспроможністю російської економіки. Тут фактичні значення показників значно нижчі за науково обґрунтовані гранично-критичні значення. Це насамперед стосується енерговитратності та інноваційності економіки.
Російська економіка фактично розпалася на два сектори: внутрішній, що звужується і деградує, та експортний, який дедалі більше сповзає в сировинний. Частка сировинних товарів в експорті значно перевищує гранично-критичне значення. Економіка, що спеціалізується на експорті сировинних ресурсів, набуває колоніальних рис і втрачає здатність до самостійного відтворення та розвитку. Це добре видно з порівняння фактичних значень з науково обґрунтованими гранично-критичними значеннями показників зовнішньоекономічної діяльності Росії.
Особливо загрозливою для Росії є лібералізація торгівлі з Китаєм. Лише за 18 років (1996–2013 рр.) обсяги експорту з Росії до Китаю зросли в
10 разів, але обсяги імпорту з Китаю до Росії збільшилися в 50 разів. Якщо до 2005 р. сальдо торгівлі Росії з Китаєм було додатним, то в 2010–2015 рр. - від'ємним і досить значним. Більш того, торгівля Росії з Китаєм є дуже непередбачуваною. Так, за 2014–2016 рр. обсяги торгівлі Росії з Китаєм впали на стільки ж, як і з ЄС, хоча з боку Китаю ніяких особливих санкцій не було.
Про загрозу сировинної монополізації торгівлі Росії з Китаєм свідчать структурні деформації, що склалися в їхній зовнішньоекономічній діяльності. Так, частка продукції обробних галузей в експорті в Росії хоч і була досить низькою у 2000–2013 рр. (до санкцій), але впала ще вдвічі, а в Китаї вона була досить високою і продовжувала зростати. Водночас в Росії частка продукції обробних галузей в експорті в сім разів менша, ніж у Китаї, який до того ж дедалі більше перетворюється на головного партнера Росії.
Нещодавно пролунала сенсаційна заява, що Москва планує залучити Китай до Євразійського союзу. Це може обернутися для Росії монополізацією Китаєм її зовнішньоекономічної діяльності. І проблема не лише в обсягах, а й у структурних наслідках. Адже головною політикою Китаю є імпорт сировини та експорт готової продукції. Тому можна прогнозувати, що Росія стане основним експортером сировини до Китаю та основним імпортером його готової продукції. Тобто вона стане сировинним придатком (колонією) для Китаю та територією збуту його готової продукції. Про ризики монополізації Китаєм зовнішньої торгівлі РФ свідчить те, що торгівля останньої з партнерами по Євразійському (Митному) союзу вже згортається. У 2015 р. порівняно з 2011-м (початком функціонування союзу) товарообіг Росії з Білоруссю скоротився на 39,3%, а з Казахстаном - на 24,8%, у першому кварталі 2016-го - ще на 9,4 і 29,7% відповідно. І знову ж таки, як і у випадку з Китаєм, без будь-яких санкцій з боку країн-партнерів по союзу.
Загрозливою тенденцією зростання зовнішньої залежності російської економіки стала її офшоризація. Основну частину активів великих російських корпорацій (до 80%) зареєстровано в офшорах. Росія щороку втрачає близько 100 млрд дол. унаслідок офшоризації та тінізації економіки. Накопичений обсяг нелегального відпливу капіталу досягнув
0,5 трлн дол., а разом з прямими іноземними інвестиціями російських резидентів - близько 1 трлн дол. Офшоризацію економіки олігархи пояснюють необхідністю полегшити доступ до світового фінансового ринку та захистом приватної власності на капітал. Можна погодитися з ними, хоча це теж проблема Росії. Але наслідком офшоризації є тотальний відплив капіталу та активів, які значно перевищують обсяги залучених фінансових ресурсів. Зовнішня заборгованість Росії в 2015 р. зросла на 90 млрд дол. і перевищила 700 млрд. Від'ємне сальдо балансу інвестиційних доходів становило 67 млрд дол. В окремих галузях платежі на обслуговування і погашення іноземних інвестицій уже перевищують їх надходження. При цьому близько 70% іноземних інвестицій надається з офшорів російським же бізнесом. Російський капітал, який без сплати податків іде в офшори, потім повертається в країну для відмивання і витискання нових доходів.
Сировинно-експортна економічна політика Росії призвела до появи специфічної фінансової та валютної політики. Внаслідок цієї політики виникла критична залежність фінансової системи Росії від кон'юнктури світового фінансового ринку. Про це також свідчать результати порівняння фактичних значень показників фінансової залежності з науково обґрунтованими гранично-критичними.
Негативні наслідки такої фінансової залежності вже проявились, і вони досить вражаючі. За 2014–1015 рр. порівняно з 2013-м обсяг прямих іноземних інвестицій скоротився в 14,5 разу. Ситуація з європейськими інвестиціями ще катастрофічніша. Якщо в 2013 р. з ЄС було залучено 58,3 млрд дол., то в 2015-му - вилучено 8,5 млрд дол. На Кіпр припадає майже 90% вилучених інвестицій (-7,2 млрд дол.), які (на 70%) є офшоризованим російським капіталом. Це, по суті, санкції російських інвесторів проти Росії. Що стосується провідних країн ЄС, які визначають його зовнішню політику (Німеччина, Франція, Італія), то тут немає ані вилучення, ані навіть скорочення. Це ж стосується США і Китаю.
Водночас у 2014–2015 рр. різко зросли офіційні прямі іноземні інвестиції з Росії в інші країни. Це офіційний відплив російських інвестицій з Росії. За ці роки вперше після кризи 2009 р. відплив інвестицій у рази перевищував приплив. Але найбільш драматичним є те, що різко збільшився неофіційний (прихований) відплив (втеча) російського капіталу. У 2014 р. "втекло" 153 млрд дол., що на 93 млрд більше, ніж 2013-го.
У сильній економіці - сильна валюта, а в слабкій?.. В економічній теорії та практиці добре відомо, що індикатором багатства і міцності економіки є стабільність курсу національної валюти. Однак у Росії, як і колись у СРСР, цього не спостерігається. Більш того, в Росії динаміка девальвації рубля мало чим відрізнялася від девальвації гривні в Україні, хоча стосовно РФ тоді ніяких санкцій не було, а Україна ніколи не була експортером нафти і газу і не мала нафтогазових доходів.
Росія є унікальною серед численних країн світу, в тому числі багатих на енергетичні ресурси, в яких курс грошової одиниці залежить не від міцності економіки, а від цін на нафту. Російськими вченими-економістами давно доведено тісну кореляційну залежність між курсом цін на нафту і курсом рубля. Тому Світовий банк цілком справедливо стверджує, що неправомірно пояснювати девальвацію рубля лише впливом санкцій. Головна причина девальвації російської грошової одиниці - це насамперед сировинно-енергетична структура економіки та експорту Росії. Ця причина проявлялась і в 2009 р., коли ніяких санкцій не було, але навіть удвічі менша девальвація рубля викликала значне падіння обсягів зовнішньої торгівлі і ВВП.
Серйозні економічні та фінансові проблеми Росії зрештою негативно позначилися на бюджетній ситуації в країні. Нещодавно уряд Росії вперше з 1991 р. заявив про секвестр бюджету. При цьому російський уряд уже два роки використовує кошти Резервного фонду. За оцінками російських експертів, його вистачить лише до кінця 2017 р. Фонд національного багатства (ФНБ) теж уже скоротився на третину. За тими ж оцінками, його може вистачити лише на три роки.
Така динаміка деградування економіки Росії справляє негативний вплив на соціальний розвиток. У країні вже тривалий час стан відтворення людського капіталу та якості життя населення є незадовільним (див. рис. 15). За оцінками російських соціологів, близько 15% росіян перебувають на соціальному дні. За думкою відомого вченого-соціолога К.Юнг, якщо більш як 40% громадян незадоволені соціально-політичним устроєм суспільства, є критична небезпека для політичної системи. За даними Інституту соціально-політичних досліджень РАН, в 1990-х роках зазначений показник уже перевищував 40%. І відомо, що тоді відбувалося в Росії.
В 2008 р. цей показник знизився до 20%, однак після того знову зріс до 30%.
Особливістю сьогоднішньої політичної ситуації є те, що деформована сировинно-енергетична економіка Росії дедалі більше стає жертвою імперської політики Кремля. На останньому засіданні президії економічної ради О.Кудрін назвав Росію технологічно відсталою… і поставив питання про необхідність змінити шкідливу для економіки геополітику. А перший віце-прем'єр І.Шувалов на економічному форумі в Санкт-Петербурзі заявив, що в Росії ситуація складна, як перед розпадом СРСР. Що ж, наведені вище характеристики економіки сучасної Росії дійсно були притаманні й економіці СРСР, що розпався.
З викладеного напрошується висновок щодо статусу і майбутнього російської економіки: її не можна назвати багатою та сильною, але вона й не колос на глиняних ногах. Світовий історичний досвід показує, що дуже часто бідність, парцелярність і патріархальність економіки - це водночас чинники витривалості та стійкості економіки проти руйнації та здатності до виживання. Це не раз доводила сама Росія в часи воєн, розрух, лихоліть, нещадної мілітаризації, експансіоністської політики та експлуатації економіки ідеологією світової революції. Тому не можна сказати, що в російської економіки взагалі немає майбутнього: воно є, але кращі часи пройдено.