На початку липня в державній резиденції Дяоюйтай у Пекіні відбувся врочистий прийом із нагоди 20-річчя Договору про добросусідство, дружбу та співробітництво РФ і Китаю. Як повідомляли синхронно ІТАР-ТАРС і «Сіньхуа», у своєму виступі з цього приводу міністр закордонних справ КНР Ван Ї заявив, що сторони договору, щойно продовженого ще на 20 років, мають «пронести всеосяжне стратегічне партнерство в нову еру» і що відносини між ними «більш ніж союзницькі». «Ми маємо продовжити зміцнення стратегічного партнерства», — заявив Ван Ї.
І так тісні відносини між РФ і КНР останніх десятиліть підняли до рівня «всеосяжного стратегічного співробітництва в нову еру» — найвищого рівня, дипломатичною мовою Пекіна, — у 2019 році під час візиту президента КНР Сі Цзіньпіна до Москви. З нагоди 20-річчя згаданого договору обидві сторони сказали безліч хвалебних слів. Важливо правильно (з поправкою на традиційну китайську манеру цвітастих висловлювань і російський досвід побудови потьомкінських сіл) розуміти суть того, що відбувається, і справжні цілі сторін.
Слід визнати, що торгівля між КНР і РФ зросла за 20 років у 14 разів, і рівень політичної взаємодії Москви та Пекіна «в нову еру» спостерігається безпрецедентний. Тим часом інвестиції КНР у РФ впали до мізерних значень, і торгівля ніяк не сягне амбіційних 200 млрд дол., що в три з половиною разу менше, ніж торгівля «ворогуючих» США і КНР. Утім, певний розвиток відносин спостерігається.
Наприклад, напередодні врочистого заходу російський міністр фінансів оголосив про повне вилучення долара з резервів суверенного фонду добробуту Росії на користь юаня і євро. Що зроблено для пом'якшення впливу американських санкцій. Певна річ, цей крок схвально сприйняли в Пекіні як свідчення впевненості Росії в економічному потенціалі КНР. Нині юань становить 30,4% фонду добробуту Росії, 39,7% якого номіновані в євро. Аналогічну політику зменшення частки долара у своїх валютних резервах проводить Центральний банк РФ, віддаючи перевагу юаню, євро та золоту.
Міжнародні аналітики відзначають, що політика Китаю з інтернаціоналізації юаня справді привела до зростання частки «юаневих» резервів до 3,4% у глобальному масштабі з перспективою досягти 6% упродовж п'яти років. Здавалося б, Росія все робить правильно. Однак, як це буває завжди, диявол криється в деталях.
Насправді, як повідомляють російські ж джерела, економіка РФ у 2020 році пережила втечу китайських інвесторів. Всупереч заявам про стратегічне партнерство, китайські інвестори забрали кожен другий долар, вкладений у реальний сектор РФ. За І–ІІІ квартали 2020 року (останній доступний період достовірної статистики) обсяг прямих інвестицій Китаю в Росію впав на 52% — з 3,735 до 1,83 млрд дол. Обсяг вкладень китайських резидентів безпосередньо в капітал російського бізнесу впав майже вп’ятеро — з 2,28 млрд дол. до 480 млн.
Порівняно з 2014 роком, обсяг китайських інвестицій у реальний сектор РФ упав у 2,5 разу. На КНР припадає лише 0,4% прямих іноземних інвестицій — удев'ятеро менше, ніж із Німеччини (16,6 млрд дол.), і в 68 разів менше, ніж із Кіпру (123,4 млрд дол.). Багатолітні спроби вмовити китайський бізнес вкластися в реальний сектор російської економіки, профінансувати модернізацію інфраструктури чи хоча б узяти участь у спільних проєктах результату не дали.
Свого часу Китай відмовився кредитувати будівництво «Сили Сибіру» й не планує виділяти кошти на другий аналогічний газопровід; оголосив нерентабельною високошвидкісну залізницю «Євразія» — з Пекіна через Москву в Берлін, яку в Росії сподівалися вписати в «Новий шовковий шлях»; відмовився інвестувати в будівництво найбільшого в Росії заводу з переробки газу в Амурській області. Безрезультатно закінчилися і спроби залучити китайські банки в російську альтернативу SWIFT: за даними ЦБ, в системі передачі фінансових повідомлень (СПФП) зареєструвався всього один банк із КНР — Bank of China.
Проголошене «всеосяжне стратегічне партнерство в нову еру» насправді має ще, як мінімум, один потенційно конфліктний аспект, що працює на розрив: зростання впливу Китаю в Центральній Азії, тобто на територіях, які Росія зараховує до своєї сфери впливу (не кажучи вже про Білорусь, Угорщину й Сербію) — з одного боку, та досить активна прогресуюча своєрідна присутність Росії в Південно-Східній Азії, включно з, наприклад, прямою підтримкою військового перевороту у М’янмі, — з іншого.
Південно-Східна Азія — територія регіонального впливу Китаю, тут активно присутні США і Японія, і втручання Росії, яка все не визначиться — європейська вона чи азійська, дуже плутає карти всім гравцям. Украй болісними для Пекіна можуть стати й загравання Москви з Індією, в яких очевидно прозирають спроби «збалансувати» вплив Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Навіть у новій Стратегії національної безпеки РФ, недавно оновленій указом Путіна, Китай та Індія згадуються вже на паритетних засадах, хоча в попередніх версіях документа незаперечна першість віддавалася Китаю.
Украй цікава картина присутності РФ в Південно-Східній Азії, зокрема в державах АСЕАН. Крім досить формального політичного аспекту, якого повністю не можна скидати з рахунків, Росія, фактично, є одним із основних постачальників зброї й під час пандемії — вакцини проти COVID-19. Не йдеться ні про інвестиції, ні про торгівлю. Свій вплив Москва будує на поставках зброї.
Упродовж 2000–2019 років Росія поставила в держави регіону зброї на 10,7 млрд дол., що перевищує поставки США (7,9 млрд), Франції (3,7 млрд), Німеччини (3 млрд) та Китаю (2,6 млрд). Лідер серед покупців — В'єтнам (із 1995-го по 2019 рік — на 7,4 млрд дол.). Тільки 2019 року було підписано черговий контракт на 350 млн дол. Услід за В'єтнамом на російську військову допомогу підсів Лаос. Певна річ, серед великих покупців опинилася і М’янма.
У 2010–2019 роках Росія поставила в цю країну озброєнь на 807 млн, що трохи поступається поставкам Китаю (1,3 млрд). Однак лідер військових, які вчинили у М’янмі переворот, вирушив у червні з візитом не до Пекіна, а в Москву, де його не тільки прийняли за найвищим розрядом, а й облагодіяли ступенем «почесного доктора» від якогось навчального закладу МО. Шість тисяч військових офіцерів М’янми пройшли навчання в Росії. Певна річ, Москва не підтримала західних санкцій проти військової хунти, яка повалила обраний уряд країни. Першою офіційною особою, котра відвідала М’янму в березні після перевороту, був заступник міністра закордонних справ РФ Фомін, і вже в травні перша делегація з М’янми вирушила до Москви. Серед інших великих покупців російської зброї — Малайзія, Індонезія й Таїланд. Чи може все це залишити Китай байдужим?
Саме Китай — найбільший інвестор в АСЕАН, після нього йдуть США, ЄС і Японія. Росія, в цьому контексті, взагалі не проглядається як чинник. У багатьох державах регіону викликають побоювання й санкції, які США наклали на РФ у зв'язку з агресією проти України. Однак правда й те, що чимало їх готові скористатися будь-якою нагодою, аби зміцнити свою економіку та безпеку за рахунок зовнішніх гравців, хай і Росії.
Зокрема, Москва спробувала активно реалізувати можливості дипломатії вакцин, пообіцявши кому поставки, кому виробництво мільйонів доз. Однак поки що незрозуміло, чи буде виконано ці обіцянки й наскільки ефективним виявиться Спутник-V. Індія замовила 100 млн доз, В'єтнам — 50 млн, Непал — 25 млн, по кілька мільйонів Філіппіни, Шрі-Ланка, Малайзія. І все це попри катастрофічну ситуацію з пандемією в самій Росії. На сьогодні основним постачальником вакцин у регіон є Китай.
Граючи на суперечностях між США і Китаєм, Росії вдалося переконати низку країн АСЕАН у привабливості ще одного геополітичного проєкту Москви — Євразійського економічного співтовариства. В'єтнам у 2015 році й Сінгапур у 2019-му підписали з ЄврАзЕС угоду про вільну торгівлю. Індонезія теж зголосилася підписати такий документ уже наступного вересня. Не можна заперечувати, що за чотири роки торгівля РФ із В'єтнамом зросла на 68%, однак не можна не враховувати, що Росія навіть не наближається до зовнішньоторгового потенціалу КНР. Саме Китай залишається основним зовнішньоторговим партнером держав АСЕАН, а Сінгапур і В'єтнам — серед найважливіших партнерів Піднебесної в Південно-Східній Азії. Немає сумнівів, що в Китаї дуже уважно стежать за проникненням Росії в далекий від її кордонів регіон.
Опитування громадської думки, які регулярно проводяться в десятці країн АСЕАН, свідчать, що серед надійних «третіх» партнерів, на яких можна спертися у протистоянні США—КНР, найчастіше називають Японію (38,2%) і ЄС (31,7%), тоді як Росію в середньому — тільки 6% (за винятком «озброєних» Росією Лаосу та М’янми). Певна річ, Москву це не влаштовує і за першої-ліпшої нагоди там декларують наміри брати активну участь у справах регіону.
В нових обставинах, у контексті активних зусиль США і Японії з просування концепції Індо-Тихоокеанського регіону, яка дуже не подобається й Китаєві теж, причина цілком зрозуміла — продовжувати створювати проблеми Вашингтону не тільки в Європі, а й в Азії, що перебуває в центрі зовнішньої політики США. До слушної нагоди Китай ставитиметься до цього поблажливо. Питання в тому, як зміниться політика Піднебесної, якщо восени Байден та Сі Цзіньпін зустрінуться і знайдуть спосіб перейти від конфронтації до встановлення правил цивілізованої конкуренції. Передумови такого розвитку подій уже прозирають.
Викладені у статті оцінки є особистою точкою зору автора і не мають розглядатися як офіційна позиція МЗС України.
Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.