Глави держав та урядів ЄС на саміті цього тижня вперше від початку року провели стратегічну дискусію про відносини з КНР. І, хоча енергетична криза всередині блоку, військова й фінансова підтримка України та поява Ірану як постачальника дронів для Росії посіли основне місце у програмі дводенної зустрічі, увага до Китаю в цих умовах свідчить про занепокоєння Євросоюзу зростанням викликів, пов′язаних із ним. Попри відсутність офіційного документа за результатами обговорення, доволі жорсткі заяви головного дипломата ЄС напередодні саміту і зміст внутрішніх рекомендацій дипломатичної служби, що просочилися в пресу, вказують на серйозні зміни позицій Європейського Союзу.
Високий представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель під час загальної зустрічі 27 міністрів закордонних справ у Люксембурзі напередодні саміту лідерів ЄС визнав, що європейці тривалий час покладалися на дешеві енергоносії з РФ та великий китайський ринок для експорту-імпорту, передачі технологій, інвестицій і дешевих товарів як основні джерела свого процвітання. Сприйняття джерел процвітання окремо від джерел безпеки призвело до негативних наслідків, які відчуваються сьогодні.
Наразі Росія і Китай уже не є тими, ким вони були для економічного розвитку європейської спільноти, і визнання цього факту потребує сильної реструктуризації економіки. Боррель зазначив, що Європейський Союз має стати автономнішим, аби не змінювати одну залежність на іншу, а також сміливим, проактивним та реактивнішим у прийнятті рішень відповідно до сучасних викликів. Роль Китаю як «конкурента» у тристоронній концепції «партнер — жорсткий економічний конкурент — системний суперник», прийнятій ЄС у 2019 році, наразі стає провідною, значно звужуючи простір для партнерства.
Війна Росії проти України зробила Китаю негативну послугу, нагадавши Європі про важливість безпекової співпраці зі США, а також сприяла посиленню тісного співробітництва з Вашингтоном та іншими державами-однодумцями в питаннях підтримки України, забезпечення ланцюгів поставок, кібербезпеки тощо. А заодно розбила надії Пекіна на так звану автономію Європейського Союзу від США, яку він намагався активно просувати. Ставка на взаємовигідні економічні відносини не справдилася, як і гра на суперечностях між США і Європою та всередині самої Європи, коли мова зайшла про політичні принципи і питання безпеки.
Це стало особливо помітно ще під час квітневого саміту ЄС—Китай. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн підкреслила, що «російське вторгнення є визначальним моментом не тільки для нашого континенту, а й для наших відносин з іншим світом». Європейський Союз закликав Китай підтримати зусилля, спрямовані на негайне припинення кровопролиття в Україні, які відповідають ролі КНР як постійного члена Ради Безпеки ООН та його унікальним тісним відносинам з РФ.
Заклики ЄС до Китаю не дали результату. А подальше зближення Пекіна та Москви, попри її агресію в Україні, погіршило і так непрості відносини Європейського Союзу з Китаєм, затьмарені проблемами, пов′язаними з неприйнятною торгівельною практикою КНР, регулярним порушенням прав людини всередині країни, агресивною поведінкою китайських дипломатів і ситуацією навколо пандемії COVID-19.
Останніми роками в китайській політиці ЄС відбулося серйозне зрушення: Брюссель більше не відділяє економічні відносини від прав людини та цінностей. У контексті російської агресії проти України, сприйняття Китаю почало корелюватися ще й зі сприйняттям Росії. Значним чином не без його особистої участі. Насамперед це стосується дублювання російської риторики про розширення НАТО і небажання членів альянсу враховувати безпекові інтереси інших держав як причину виникнення війни. Очевидно, що такі заяви вбивають додатковий клин у відносини з європейськими державами, для яких російська загроза — це насамперед про власну безпеку.
Особливо з державами Центральної та Східної Європи, де небезпеку з боку РФ із її претензіями на сфери впливу сприймають надзвичайно серйозно. У цьому контексті, реакція Китаю на російсько-українську війну тільки посилює проблеми у відносинах між Пекіном та більшістю держав ЦСЄ (за винятком хіба що Угорщини), які останнім часом помітно розширили свою співпрацю з Тайванем.
Російсько-українська війна вказала ЄС на його вразливі місця, пов′язані з енергетичною залежністю від Росії, й водночас посилила застереження з приводу надмірної залежності від торгово-економічних відносин із Китаєм, що впродовж довгих років демонстрували стійке зростання. Так, у 2021 році експорт ЄС до КНР сягнув 223 млрд євро, а імпорт — 472 млрд. Таким чином, щоденний двосторонній товарообіг сягнув 2 млрд євро.
З огляду на тісну торгово-економічну співпрацю, політичні суперечності між ЄС і Китаєм тривалий час не чинили перешкод отриманню економічної вигоди сторонами. Вочевидь, саме тому Китай і тепер закликає до «прагматичної співпраці» та пропонує прийняти «незалежну політику» КНР, щоби спільно сприяти глобальному зростанню.
Розрахунок Пекіна пов′язаний із тим, що енергетична криза та економічні проблеми на території ЄС, викликані діями РФ і запровадженими проти неї санкціями, не дозволять європейцям відмовитися від вигідної співпраці з Китаєм. У китайській пресі регулярно з′являються публікації, які повторюють російських пропагандистів, про те, що «Європа замерзне цієї зими», чи про складну економічну ситуацію в європейських країнах. Тимчасом китайська економіка сьогодні й сама не без проблем (що їхні ЗМІ намагаються замовчувати) і не менше потребує співпраці з ЄС, який слугує для неї важливим експортним ринком та джерелом технологій. Інша річ, що всебічний контроль китайської влади дозволяє приховати негативні процеси в економіці та впливати на них централізованими методами, тоді як у Європейського Союзу є, в певному сенсі, слабкі місця, на яких Китай і сам неодноразово грав, — складнощі у виробленні спільних рішень 27 країнами-членами та налаштованість вільних ринкових економік на отримання зисків від міжнародної торгівлі й інвестицій, попри вірогідні безпекові ризики.
Згадаймо, наприклад, суперечки всередині німецького уряду з приводу наміру китайської судноплавної компанії Cosco придбати частку в портовому терміналі Гамбурга. Керівники розвідувальних служб Німеччини попередили, що Китай може скористатися частками в критично важливій інфраструктурі як важелем впливу для досягнення політичних цілей, однак канцлер Олаф Шольц підтримує цю угоду, навіть попри застереження та критику профільних міністерств, партнерів із коаліції та опозиції.
Ба більше, за неофіційною інформацією, наступного місяця канцлер ФРН планує візит до Китаю на чолі бізнес-делегації. Німецькі компанії — значні інвестори в Китай, а Німеччина — найбільший експортер на його ринки з-поміж держав-членів ЄС (за даними 2021 року, 16,5% від загального обсягу). Вочевидь, тиск великих корпорацій (як, наприклад, Volkswagen, Siemens тощо), які в часи Ангели Меркель значно наростили свою присутність на китайських ринках і прибутки, змушують Олафа Шольца зважати на економічну складову у відносинах із Китаєм. Як це робила його попередниця: Меркель керувалася геоекономічними перспективами та прагненням уникнути конфронтації з Пекіном.
Однак, на тлі загального стратегічного переосмислення відносин з КНР із боку ЄС, всередині самої Німеччини є запит на новий підхід у німецько-китайських відносинах, що невдовзі буде викладений у новій стратегії країни стосовно Китаю. Так, міністерка закордонних справ ФРН Анналена Бербок заявила, що Німеччина має уникати повторення з Китаєм помилок, яких допустилася з Росією.
У відносинах між ЄС та Китаєм упродовж довгих років національні інтереси помітно переважали над загальними. Великою мірою цьому сприяла Ангела Меркель, яка прагнула взяти на себе роль головного переговірника з Пекіном від Європи, як це було у відносинах із Росією (інколи виступаючи спільно з Францією). І, як свідчить практика, досить часто у прийнятті рішень превалювали німецькі інтереси.
Нинішня ситуація потребує більш злагодженого підходу до Китаю з боку країн — членів Європейського Союзу. Але на практиці реалізувати це непросто, з огляду на розбіжності між баченням Брюсселю, як ЄС має управляти відносинами з Пекіном, та тим, як далеко готові зайти самі держави-члени. Так, наприклад, уряд Угорщини недавно наголосив, що виступає проти будь-яких кроків, котрі можуть нашкодити співпраці між ЄС і КНР. Вочевидь, саме тому Жозеп Боррель під час свого виступу закликав ЄС стати єдиною силою, визнаючи, що, поряд із великою кількістю зовнішніх безпекових викликів, внутрішня згуртованість теж перебуває під загрозою.
Утім, політика самого Китаю, де цими днями проходить історичний ХХ з′їзд КПК, на якому Сі Цзіньпіна переоберуть на третій термін, свідчить, що ЄС муситиме навчитися відповідати на виклики більш націоналістичного, авторитарного й агресивного Китаю, а економічний фокус у двосторонніх відносинах дедалі більше зміщуватиметься у бік безпекових загроз.
Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.