Ось і відбулося те, чого довгі роки так добивалася Москва й так уникав Мінськ: Білорусь фактично стала ще одним федеральним округом Росії.
У четвер Лукашенко вп'яте за останній рік гостював у Путіна. У Москві вони схвалили пакет із 28 «дорожніх карт» інтеграції Білорусі та Росії. Сьогодні на засіданні ради міністрів Союзної держави інтеграційні програми буде затверджено. Згодом — у жовтні-листопаді — цей пакет документів підпишуть на засіданні Вищої державної ради Союзної держави, після чого зазначені домовленості набудуть юридично зобов’язуючого характеру.
Тексти документів ще не оприлюднено. Але, за словами Путіна, програми націлені «на уніфікацію законодавства... вирівнювання умов діяльності суб'єктів господарювання двох країн, побудову єдиних фінансових та енергетичних ринків, транспортного простору, формування й реалізацію загальної промислової і сільськогосподарської політики».
Одні з ключових «темних карт», які викликали найбільші суперечки росіян і білорусів, — єдиний податковий кодекс та нафтогазовий ринок. Як повідомив Путін, Росія і Білорусь мають намір підписати договір про спільні принципи непрямого оподаткування: «Визначено спільні орієнтири формування в перспективі єдиної грошово-кредитної політики, здійснення валютного регулювання, інтеграції національних платіжних систем і створення спільного платіжного простору». Путін також пообіцяв, що ціни на газ для Білорусі залишаться на рівні 2021 року, а до грудня 2023 держави підпишуть договір про об'єднання ринку газу. Країни також об'єднають ринки нафти й електроенергії.
«Жодної мови про втрату суверенітету немає», «ми будуємо наші зв'язки як дві суверенні держави», — до поїздки в Москву запевняв Лукашенко, коментуючи «інтеграційні програми». «Нічого поганого для народів Росії та Білорусі в цих програмах немає й не могло бути. Усе націлене на зростання добробуту», — сказав самопроголошений президент Білорусі після переговорів. Але насправді узгоджені документи означають одне — інкорпорацію Білорусі до складу Російської Федерації.
Поглинання Росією Білорусі — закономірний підсумок дій Лукашенка останніх років. «М'яка анексія» відбувається на тлі міжнародної ізоляції Мінська та репресій проти політичних опонентів Лукашенка (днями багатолітні вироки отримали Марія Колеснікова та Максим Знак), проведення російсько-білоруських військово-штабних стратегічних навчань «Захід-2021» наступального характеру та розмов про необхідність вилучити з білоруської конституції положення про нейтралітет країни.
Довгі роки Лукашенко вів із російським керівництвом гру на виживання, виторговуючи в Москви нові кредити та знижки на нафту й газ і водночас саботуючи домовленості про інтеграцію в рамках Союзної держави та загрожуючи розворотом на Захід. Усе змінилося в серпні минулого року, коли внаслідок фальсифікації владою результатів президентських виборів у Білорусі розпочалася безпрецедентна внутрішньополітична криза.
Лукашенко, опинившись під пресингом масових протестів білорусів і санкцій міжнародної спільноти, утримався при владі завдяки політичній та фінансовій підтримці Росії. Платою за це стало посилення залежності режиму від Кремля: міжнародна ізоляція керівництва, делегітимація режиму, погіршення економічної ситуації в країні та COVID-19 значно звузили поле для маневру Мінська у відносинах із Москвою. Зв'язує руки Лукашенку й присутність у країні російських військ та спецслужб.
На території Білорусі вже розташовані два російських військових об'єкти, які офіційно не мають статусу військової бази, — 474-й окремий радіотехнічний вузол (розміщений неподалік міста Барановичі) і 43-й зональний вузол зв'язку ВМФ (у районі міста Вілейка). Але під прикриттям навчань «Захід-2021» Росія значно посилює там свою військову присутність. Українські військові й експерти не сумніваються, що після завершення навчань російські військові підрозділи й надалі залишаться в Білорусі.
А минулої середи Мінськ зробив перший крок до створення на території республіки повноцінної російської бази: в країну прибули російські винищувачі СУ-30СМ. Як повідомляє білоруське Міноборони, літаки прилетіли в Барановичі для формування навчально-бойового центру спільної підготовки ВПС і військ ППО Білорусі та Росії (про що глави оборонних відомств двох країн прийняли рішення в березні), і вони нестимуть чергування з охорони повітряних кордонів Союзної держави.
В умовах стрімкої втрати Білоруссю решток свого суверенітету під питанням залишається й лояльність білоруської армії та спецслужб до Лукашенка. Поки що він тримає ситуацію під контролем. Але тільки справа часу, коли Лукашенко піде під тиском росіян: у Кремлі зацікавлені в приході до влади в Білорусі проросійського керівництва, не такого норовливого та поступливішого, ніж нинішній самопроголошений президент. Адже в Москві не плекають ілюзій, що Лукашенко, отримавши чергові російські кредити, постарається вкотре просаботувати виконання прийнятих домовленостей.
Нині у Кремлі святкують зовнішньополітичну перемогу. Невипадково зустріч Путіна й Лукашенка відбулася за тиждень до єдиного дня голосування в Росії: у рік тридцятиліття розпаду СРСР російському президенту важливо продемонструвати внутрішній аудиторії свій великий успіх у політиці «збирання земель руських». І, хоча російські експерти відзначають, що приєднання Білорусі до РФ підтримують не більше чверті виборців, російські пропагандисти постараються, аби ця подія сприятливо позначилася на рейтингах як «Єдиної Росії», так і особисто Путіна.
Попри формальне збереження суверенітету Білорусі, її інкорпорація до складу Росії посилює ризики у сфері безпеки для Балто-Чорноморського регіону загалом (адже нарощування російської військової присутності в сусідній країні викликає зміну військового балансу в регіоні й посилює тиск на східний фланг НАТО) і України зокрема.
Причин для стурбованості в Києва достатньо.
По-перше, з урахуванням довжини українсько-білоруського кордону 1084 км, створюється нова конфігурація театру військових дій: Україна фактично отримує ще одну потенційну лінію фронту з Росією. Тепер існуватиме загроза масштабного військового вторгнення не тільки зі сходу та півдня, а й із півночі. Ця ділянка фронту може тривалий час бути спокійною. Але загроза вторгнення примушуватиме українське керівництво спрямовувати на кордон із Білоруссю чималі людські та фінансові ресурси.
Звісно, і 2014 року Білорусь як член ОДКБ та Союзної держави була аж ніяк не нейтральною і дружньою країною, а військово-політичним союзником агресора. І Лукашенко зовсім не був гарантом того, що через українсько-білоруський кордон не підуть російські танки. Але 2021 року складається вже інша військово-політична ситуація, в якій у самопроголошеного білоруського президента залишається дедалі менше можливостей впливати на дії своїх російських союзників.
Крім того, за свідченнями українських військових, такі ділянки на українсько-білоруському кордоні як чорнобильська та русло Дніпра (де складні географічні й гідрологічні умови) дуже зручні для проникнення диверсійних груп противника та «вагнерівців». Близьке розміщення від українсько-білоруського кордону Києва та Чорнобильської АЕС посилює ризик проведення диверсійних актів, які можуть призвести до екологічної катастрофи й дестабілізації ситуації в нашій країні.
Така загроза вимагає від української влади посилення контролю над кордоном (у тому числі й із використанням безпілотної авіації), активізації контррозвідувальної роботи на білоруському напрямку та проведення контрдиверсійних заходів.
По-друге, висока ймовірність збільшення кількості нелегалів, які потрапляють до України з Білорусі. Раніше Мінськ і Москва вже спровокували міграційні проблеми для Латвії, Литви та Польщі, організувавши перекидання нелегальних мігрантів із країн Близького Сходу до Європи через Білорусь. А кілька днів тому Лукашенко призупинив дію угоди з ЄС про реадмісію. (Нагадаємо, що цей документ визначає механізм передачі, прийняття і повернення осіб, які порушили умови в'їзду, перебування та проживання.)
Тепер у рамках гібридної війни Росії проти України білоруси та росіяни можуть розпочати операцію з міграційного тиску й на наші північні кордони.
По-третє, можна очікувати посилення економічної залежності нашої країни від Росії.
Україна залежна від Білорусі з низки стратегічних товарів. За даними Державної митної служби, у 2020 році в загальному обсязі імпорту нашою країною продуктів нафтопереробки (бензин, дизельне паливо, бітум) частка Білорусі становила 19%, а частка добрив — 32%. При цьому, за інформацією українських ЗМІ, за період січень—липень 2021 року частка білоруських НПЗ на українському ринку бензину становила 50%, дизпалива — 35%. Крім того, білоруси на 50% задовольняють потреби України в бітумі, який використовується в будівництві автомобільних доріг.
Ризик для України полягає в тому, що в умовах економічного поглинання Білорусі лише питання часу, коли Росія встановить контроль над білоруськими підприємствами, які поставляють нам продукцію. І тоді Москва своїми діями може дестабілізувати економічну ситуацію в Україні.
З інкорпорацією Білорусі до складу Росії загроза безпеці України зростає. Тому «білоруське питання», безперечно, потребує негайного спеціального розгляду на засіданні РНБОУ, а також обговорення з партнерами в рамках «Люблінського трикутника» та НАТО.
Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.