Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян оголосив про новий революційний етап.
Приводом до цього стало рішення суду в Єревані звільнити з-під варти екс-президента Роберта Кочаряна.
Розгляд кримінальної справи проти Роберта Кочаряна, колишнього віце-прем'єр-міністра Армена Геворкяна, екс-міністра оборони Сейрана Оганяна та екс-начальника Генштабу Юрія Хачатурова, яких обвинувачують у поваленні конституційного ладу в березні 2008 року, суд розпочав торік у вересні. А 18 травня звільнив Кочаряна з-під варти під поручительство чинного й попереднього президентів невизнаної Нагірно-Карабаської республіки - Бако Саакяна й Аркадія Гукасяна.
Формальною підставою для цього рішення суду стала політико-правова колізія навколо статті 301 Кримінального кодексу Вірменії ("Повалення конституційного ладу"), яку кілька разів переглядали. Обвинувачення вважає, що вона не змінила своєї диспозиції, а захист наполягає на протилежному. Справу передано до Конституційного суду, який має розтлумачити цю статтю.
19 травня, реагуючи на ухвалене судом, Пашинян закликав своїх прибічників 20 травня заблокувати приміщення судів у країні. Мета акції - продемонструвати суддівському корпусу, що суспільство не задоволене їхньою діяльністю. Примітно, що поліція не перешкоджала активістам, які заблокували будівлі Конституційного суду та Вищої судової ради, інші суди. Водночас до нації звернувся президент Армен Саркісян, який висловив упевненість у незмінності демократичних процесів у Вірменії і закликав громадян, незалежно від займаної посади й політичної належності, зберігати спокій, дотримуватися Конституції та законів.
Блокування судів, а також відставка одного зі стовпів судової влади у Вірменії Гагіка Арутюняна (голови Вищої судової ради, попереднього багаторічного голови Конституційного суду) засвідчили, що чинна влада контролює ситуацію.
Та рішення суду щодо Кочаряна стало символом корупції, що оплела сучасну Вірменію. На відміну від перезавантажених Пашиняном парламенту та уряду, які мають підтримку громадян, судова влада Вірменії наразі є відображенням корумпованої системи і не має довіри населення. На цьому тлі природно постає запитання: що заважало Пашиняну відразу провести реформу судової системи або запровадити зміни парламентським інструментарієм після дочасних виборів до законодавчого органу?
Прибічники Пашиняна наголошують, що він іще в травні минулого року пропонував провести таку реформу. Однак зрозумів, що як прем'єр-міністр меншості не матиме достатніх для цього засобів, насамперед законодавчих. Він також очікував, що під впливом революційних процесів, реформування всіх сфер життєдіяльності країни судова гілка влади згенерує самостійне очищення завдяки наявним внутрішнім механізмам. Таку лінію сприйняли в судовій системі як слабкість. І продовжили застосовувати звичні корупційні схеми. Апогеєм цього правового фарсу стало звільнення Кочаряна.
Суть реформи судової системи за Пашиняном зводиться до таких ключових тез: усі судді без винятку мають бути піддані ветингу - громадськість має знати про політичні зв'язки, статки, особисті й професійні якості суддів; судді, в судових рішеннях яких Європейський суд з прав людини зафіксував грубі порушення, повинні подати у відставку або мають бути відсторонені; судді, в яких є сумнів у своїй неупередженості або об'єктивності, повинні подати у відставку; запровадження механізмів перехідного правосуддя; Національні збори мають провести законодавчу роботу для імплементації цих рішень.
Прем'єр вважає, що в цьому питанні державний апарат повинен співпрацювати з громадянським суспільством, громадськими організаціями, експертним співтовариством. Відомо, що залучатимуться й іноземні фахівці. Для реформування судової системи прем'єр готовий вдатися до конституційних змін шляхом проведення референдуму.
Та крім впливу на внутрішньополітичну ситуацію, справа Кочаряна має ще й зовнішньополітичний резонанс. По-перше, на просторах СНД вона є безпрецедентною, оскільки вперше під варту взяли колишнього главу країни. На тлі повільного, але все ж таки падіння рейтингу Пашиняна, на нинішньому етапі успішність процесу проти Кочаряна не тільки продемонструє, що прем'єр-міністр є людиною слова, а й призупинить падіння його рейтингу. По-друге, Кочарян зі своїми прихильниками має намір не тільки вийти на волю, а й повернутися в активну політику, розігруючи карту Нагірного Карабаху.
Кочарян намагається застосувати перевірений 1998 року сценарій, коли внаслідок розбіжностей щодо нагірно-карабаського врегулювання пішов у відставку президент Левон Тер-Петросян. Саме тому підконтрольна Кочаряну і попередньому прем'єр-міністру, лідерові Республіканської партії Вірменії Сержу Саргсяну (який також належить до т.зв. карабаського клану) преса активно створює суспільну думку, що Нікол Пашинян "здає землі".
Степанакерт у це повірив. І почав грати на боці Кочаряна.
Ця ситуація викликала стурбованість Пашиняна, який заявив, що у Вірменії є сили, які намагаються внести розкол між двома вірменськими народами. Він наголосив, що деякі представники корумпованої системи використовують свої особисті зв'язки для антиурядової пропаганди. Прем'єр заявив про змову з метою розв'язати нову війну і, можливо, навіть здати деякі території, переклавши відповідальність на уряд країни. Водночас він пообіцяв, що зробить усе можливе для запобігання цим сценаріям.
Нагірно-карабаське врегулювання - один з головних напрямів зосередження зусиль чинного прем'єра. Для всіх вірменських лідерів це є наріжним каменем та обов'язковим елементом як зовнішньополітичного, так і внутрішньополітичного порядку денного.
За іронією долі Н.Пашинян прагне повернути за стіл переговорів Степанакерт, який свого часу був виведений Робертом Кочаряном. Тодішній вірменський лідер вважав, що він як виходець з Карабаху представлятиме й уособлюватиме на переговорах лідера одного народу. Звісно, що Баку виступає категорично проти зміни переговорного формату.
При цьому активізація комунікації між лідерами Азербайджану й Вірменії відбувається в умовах загальної стагнації переговорного процесу. Кремль продовжує демонструвати світовій спільноті свої "миротворчі зусилля" з одночасним збереженням контролю над переговорним процесом. Захід зайняв вичікувальну позицію, оскільки вважає обраний Н.Пашиняном курс нечітким, а заяви на кшталт одночасного поглиблення інтеграції Вірменії з ОДКБ/ЄАЕС і ЄС декларативними та контроверсійними.
Це спонукає Н.Пашиняна генерувати нові ідеї з чутливих для вірменського суспільства питань, зокрема нагірно-карабаського врегулювання, які не сприймаються зовнішніми гравцями (як-от повернення за стіл переговорів "офіційного Степанакерта"). У цьому контексті судову реформу певною мірою слід розглядати в одному ряду з нагірно-карабаським урегулюванням.
При цьому конфронтація між Єреваном і Степанакертом - в інтересах Москви. Проте Кремль поки що не втручається в конфлікт, оскільки все розвивається природним шляхом.
У контексті взаємин офіційного Єревана з Москвою прихід у революційний, але водночас безкровний спосіб до влади - негативний приклад для російського суспільства. Тому цілком імовірно, що В.Путін не пробачить цього Н.Пашиняну. Очевидно, що Кремль стромлятиме палиці у "вірменські колеса", що має на меті довести приреченість революційних лідерів та їхню неспроможність вибудувати ефективну модель розвитку держави.
Натомість наразі в Кремля відсутні аргументи для закидів Пашиняну. У нього "чиста біографія" й усі зобов'язання перед Москвою він виконує навіть краще, ніж його попередники. Варто згадати бодай направлення до Сирії вірменських саперів і медиків, що фактично дозволило Москві підняти прапор ОДКБ в цій країні. Загалом Пашинян дотримується попереднього зовнішньополітичного курсу.
Водночас природно, що в Москві ще тільки звикають до нового лідера, і цей процес має елемент недовіри. Але на Кочаряна ставку Москва не робитиме, оскільки він надзвичайно токсичний для вірменського суспільства, яке налаштоване проти нього вкрай агресивно і хотіло би, щоб Кочаряна засудили. Звісно, що це поганий сценарій для Москви.
Незаплямована корупційними скандалами біографія, політичні чистоплотність і сильна воля на тлі все ще великого кредиту довіри з боку вірменського суспільства становлять міцний фундамент, на якому Нікол Пашинян намагається збудувати сучасну демократичну і, головне, правову державу.
Результати дослідження "100 днів Пашиняна" (кабінет сформований після парламентських виборів у грудні 2018 р.), проведеного Gallup International у квітні, свідчать, що хоча Н.Пашинян і втрачає довіру населення, яке не відчуває позитивних змін у житті, його популярність залишається високою. Так, 20,3% громадян оцінюють роботу прем'єра повністю позитивно, 53,8 - скоріше позитивно, 13,8 - скоріше негативно, 7,8% - повністю негативно. Для порівняння: 100 днів тимчасового уряду у вересні 2018 року повністю позитивно оцінювало 33% (51% - скоріше позитивно).
Чи вистачить політичної волі, чи стане рішучості, чи достатньо для цього кадрів, чи не завадить Кремль - покаже час.
А поки що лідер Вірменії подає приклад у боротьбі з беззаконням і безкарністю.