UA / RU
Підтримати ZN.ua

РЕПЕТИЦІЯ ПЕРЕД СТАМБУЛОМ

Через два тижні в Стамбулі розпочнеться черговий саміт НАТО. На жаль, він не стане для України поворотним у її стосунках із Північноатлантичним альянсом...

Автор: Володимир Кравченко

Через два тижні в Стамбулі розпочнеться черговий саміт НАТО. На жаль, він не стане для України поворотним у її стосунках із Північноатлантичним альянсом. Таким, яким був, наприклад, Празький саміт. Більш скандальним він виявився й куди змістовнішим: у Празі були прийняті План дій Україна—НАТО й Цільовий план-2003. У Стамбулі ж результати будуть куди скромніші: Київ почує від представників НАТО заклики провести чесні, прозорі й демократичні вибори. Мабуть, цим альянс і обмежиться. У всякому разі, такий висновок можна зробити після минулих неформальних консультацій Україна—НАТО, організованих польським Інститутом міжнародних справ, що пройшли на високому рівні у Варшаві в понеділок.

Це були вже треті консультації на рівні міністрів оборони України й країн альянсу (перші дві відбулися в Берліні й Вашингтоні). Українську делегацію, до якої входили такі представники виконавчої влади, як Володимир Горбулін, Володимир Єльченко, Сергій Пирожков, Володимир Хандогій, Володимир Шкідченко, Ігор Харченко, Леонід Голопатюк, очолював Євген Марчук. Від НАТО в основному були присутні міністри оборони з нових країн—членів організації Північноатлантичного договору. Оборонні ж відомства старих членів організації представляли, за винятком Туреччини, заступники. Американську делегацію, до речі, очолював заступник помічника міністра оборони Ян Бжезінський. Нагадаємо, що рік тому на таких консультаціях у Вашингтоні, очолював делегацію міністр оборони Доналд Рамсфелд.

Теперішній склад учасників більш ніж символічний, оскільки демонструє, що в НАТО на даний час інші пріоритети — Ірак, Афганістан, Балкани. В Туреччині Сполучені Штати спробують винести на порядок денний саміту й так звану Стамбульську ініціативу щодо країн Центральної Азії. На думку заступника директора програм оборони й безпеки європейського відділення корпорації РЕНД Стефана де Шпігелера, висловленого ним в інтерв’ю українській службі Бі-бі-сі, «це означає, що центр впливу всередині НАТО зміщується зі Східної Європи на південь».

Учасники нинішніх консультацій, що проходили в Королівському замку, обговорювали проведення Україною реформ у галузі оборони й безпеки, участь нашої країни в миротворчих операціях, які проводить НАТО, стан справ із демократичними реформами, а також майбутнє стосунків Києва й Брюсселя. Як зауважив у своєму вступному слові міністр оборони Польщі Єжи Шмайдзинський, ці консультації з Україною — «привід переглянути все, що роблять українці заради реформування своїх Збройних сил і оборонної системи, а також як Київ дотримується своїх зобов’язань щодо НАТО».

Під час досить жорсткого обговорення натівська сторона традиційно дала позитивну оцінку проведенню оборонної реформи й порадила активніше реформувати інші силові відомства. Але оцінка оборонної реформи альянсом не така вже й однозначна: на думку деяких «стариганів» організації, вона все ж іде не настільки успішно, як хотілося б.

Багато українських учасників консультацій звернули увагу на фразу, яку раніше неодноразово повторювали поляки, але вперше сказану представником американської делегації: у деяких питаннях Україна поводиться вже як член НАТО. Мова йде не тільки про участь нашої країни в миротворчих операціях на Балканах або в Афганістані. Для Брюсселя настільки ж важлива й ратифікація Верховною Радою меморандуму про порозуміння між Україною і НАТО щодо підтримки операцій альянсу з боку України. Так як і підписаний у Варшаві під час неформальних консультацій меморандум про взаємодію в питанні стратегічних авіаперевезень. Генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер охарактеризував підписання цього документа як прихильність України до політико-військової організації. Адже цей рамковий документ дозволяє Брюсселю розглядати Україну як передбачуваного партнера, на якого можна розраховувати в разі потреби терміново перекинути армійські підрозділи або вантажі в зону відповідальності НАТО.

Як раніше в Берліні й Вашингтоні, у Варшаві українська сторона чітко дала зрозуміти натівцям, що готова на кардинальну зміну характеру взаємовідносин Києва й Брюсселя, перевівши їх із площини партнерських у площину «міцних шлюбних уз». Мова йде про приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО (Membership Action Plan, MAP).

Проте серйозною перешкодою стають внутрішньополітичні проблеми в нашій країні зі свободою слова, взаєминами влади й опозиції etc., оскільки ключовий елемент у взаємовідносинах України й НАТО це все ж не оборонна реформа, а відповідність демократичним критеріям євроатлантичного співтовариства. У цьому контексті центральне місце посідають майбутні президентські вибори в Україні. Саме від того, як пройдуть вибори в жовтні, наскільки вони будуть вільними, прозорими й демократичними, залежить і те, як будуть надалі розвиватися українсько-натівські відносини. І це не раз повторювали представники альянсу, коли мова йде про євроатлантичні перспективи України.

У світлі цього НАТО не поспішає розкривати свої обійми Києву. На прес-конференції Євген Марчук визнав, що на Стамбульському саміті нереально, щоб Україна приєдналася до MAP. Але ж у Стамбулі український Президент візьме участь у засіданні комісії Україна—НАТО на вищому рівні й, можливо, зустрінеться з Джорджем Бушем-молодшим. І що почує Україна від альянсу, коли в черговий раз порушить питання про те, коли вона зможе приєднатися до MAP?

Як можна було зрозуміти з того, що відбувалося на варшавських консультаціях, на стамбульському саміті НАТО подасть два сигнали Україні. Перший: альянс підтримує євроатлантичні устремління України. Другий: проведення оборонної реформи — це тільки частина загальних перетворень у суспільстві. При цьому ніякі гарантії або обіцянки щодо приєднання України до MAP не будуть дані. У свою чергу, НАТО очікує, що в Стамбулі український Президент завіряє своїх партнерів, що вибори пройдуть чесно, прозоро й демократично. У неофіційній обстановці представники альянсу вважають, що це цілком можливо, адже недавні вибори в Одесі пройшли без серйозних порушень...

Варшавські консультації чітко продемонстрували: на сьогоднішній день у НАТО немає єдиної позиції стосовно можливості приєднання нашої країни до Плану дій щодо членства. Невеличка група підтримки однозначно заявляє про те, що готова стати на бік Києва. Це — Польща, Сполучені Штати, Туреччина. (Поляки взагалі говорять про те, що коли Леонід Кучма приїде в Стамбул, йому необхідно чітко назвати конкретну дату приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО.) Є невеличка група країн (Прибалтійські держави, можливо, Англія і Румунія), позиція яких не так чітко виражена. Але все ж вони схиляються до того, щоб підтримати приєднання України до MAP. І це на сьогодні все. Інші країни готові говорити про політику «відкритих дверей», але не більш.

У результаті альянс віддає перевагу відбуватися загальними фразами. Так, на поставлене на прес-конференції запитання «чи може Україна розраховувати, що у випадку проведення чесних, прозорих і демократичних виборів на грудневому засіданні комісії Україна—НАТО вона приєднається до MAP?», Яап де Хооп Схеффер так і не дав прямої й однозначної відповіді. Втім, у неофіційних коментарях функціонери альянсу виражають впевненість у позитивному результаті. Якщо, звичайно, у країні пройдуть чесні й прозорі вибори.

Проте навіть це не гарантує Україні приєднання до MAP. Подібне не може влаштовувати Київ, який вправі розраховувати в Стамбулі на чіткий сигнал.

Чому ж альянс не може прийняти вже сьогодні настільки важливе для України і її народу рішення?

Так, представники НАТО в приватних розмовах виражають сумніви в щирості українського керівництва. «Питання упирається в політичну довіру. Ми не хочемо, щоб нас використовували, коли Україна приєднається до MAP», — таке часто доводиться чути з їхніх вуст. Вони кажуть, що сьогодні для них важливо, як майбутній президент прийде до влади. Але після виборів для НАТО важливо, яким чином новий президент буде реалізовувати євроатлантичний курс.

Однак питання політичної довіри тільки одна з причин. Також очевидно, що справа не тільки у внутрішньополітичних проблемах України. Вони, схоже, просто стали зручним аргументом для тих, хто не хоче (сподіваємося, поки що), щоб Київ приєднався до MAP.

Не останню роль у виробленні позиції значного числа європейських членів альянсу грає й фактор Сполучених Штатів. Позиція Вашингтона часто є визначальною. Але не завжди. Протиріччя між США і його європейськими союзниками щодо Іраку спричинили те, що багато членів НАТО психологічно не готові підтримувати Вашингтон по ряду принципових для американців питань. На жаль, варшавська конференція продемонструвала, що в українському питанні впливу Сполучених Штатів недостатньо для того, щоб переконати інших членів альянсу. А виходить, Києву треба продовжити роботу над тим, щоб заручатися підтримкою інших членів «великої четвірки» — Німеччини й Франції.

До того ж, яким би чином не заперечували це в організації Північноатлантичного договору, існує ще й чинник Росії. Деякі українські чиновники навіть думають, що він є визначальним у взаєминах України й НАТО. Росія сьогодні відновила дружні стосунки з багатьма європейськими країнами. І заради України не всі з них готові йти на загострення стосунків із Москвою: відома негативна реакція РФ на розширення альянсу на схід. І хоча глава російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров заявив, що «ми поважаємо суверенний вибір України й орієнтування української влади на інтеграційний курс» (а на Заході помітили це висловлювання), перебільшувати його значення для українсько-натівських стосунків не варто.

З іншого боку, не варто забувати, що ті країни з Центральної і Східної Європи, Прибалтики, які хотіли стати членами НАТО, ними стали. Доти, доки позиції України не ясні, чинник Росії може бути присутнім у взаєминах Києва й Брюсселя. Але якщо Україна рішуче візьме курс на приєднання до НАТО, то при виробленні позиції західноєвропейських країн реакція Росії вже не буде настільки суттєвою.