Київ поспішає встигнути. 27 жовтня в Хельсінкі відбудеться черговий саміт Україна—ЄС. І багато українських політиків хотіли б, аби ця зустріч мала практичний результат. З різних причин таким на сьогодні для Києва має стати парафування у фінській столиці українсько-єесівської угоди щодо спрощення візового режиму. Цей документ, попри недоліки, за своїм змістом значно переважає російсько-єесівський аналог, підписаний нинішньої весни під час саміту Росія—ЄС.
В українському варіанті, приміром, список категорій громадян, які мають пільги, значно ширший, ніж у російському. Останній спрямований, скоріше, на полегшення в’їзду до країн ЄС чиновників, ніж простих росіян. Важливо й те, що в українському проекті угоди зафіксовано: українці за певних умов можуть розраховувати на отримання п’ятирічної візи. До цього слід додати, що українська і єесівська сторони домовилися про збереження ставки консульського збору за оформлення візи до країн Шенгенської зони на рівні нинішніх 35 євро (для багатьох країн Євросоюз має намір підняти ціну віз до 60 євро). Отож початок процедури введення в дію спрощеного візового режиму для певних категорій українських громадян додав би деяким представникам виконавчої влади позитиву до їхнього іміджу всередині країни (турбота про громадян) і дав би серйозні аргументи в боротьбі зі своїми політичними опонентами.
Проте перешкодою до парафування угоди щодо спрощеного візового режиму є угода про реадмісію. Ці два документи йдуть у пакеті: якщо угода про спрощення візового режиму більше цікавить Україну, то про реадмісію — Європейський Союз. При тому, що текст останньої практично готовий, спірним було положення стосовно терміну введення в дію статті щодо прийому та передачі громадян третіх країн і осіб без громадянства.
Українська сторона пропонує відсунути його на три роки — цей час буде необхідний Києву для підготовки до виконання такої витратної процедури, як реадмісія. У Брюсселі ж багато хто вважає, що відстрочка непотрібна. У Києві розглядають цю пропозицію євросоюзівських переговірників як дискримінаційну стосовно нашої країни. Адже та ж таки Росія домовилася з Європейським Союзом щодо аналогічної статті й отримала трирічну відстрочку, яка бере відлік з моменту набрання чинності російсько-єесівською угодою про реадмісію, тобто після ратифікації. Остаточні розбіжності зі спірного пункту українсько-єесівської реадмісійної угоди мали бути розв’язані минулого вівторка під час переговорів у Брюсселі.
Цьому передував обмін жорсткими заявами між Єврокомісією та представництвом України при Євросоюзі. Так, речник комісара ЄС з юстиції Фрізо Роскам-Аббінг звинуватив Київ у зволіканні із завершенням переговорів. Своєю чергою українці звинуватили євросоюзівських партнерів у тому, що ті вичерпали запас аргументів за столом переговорів, якими виправдовували «висунення цілковито неприйнятних для України пропозицій стосовно угоди про реадмісію, що мають дискримінаційний характер». Пізніше представники Єврокомісії казали, що речник єврокомісара неправильно зрозуміли. Але диму без вогню не буває. І заява Роскам-Аббінга засвідчила наявність у переговорному процесі напруженості.
Жорстку позицію Євросоюзу стосовно угоди про реадмісію було сформовано під впливом кількох країн. Передусім Франції та Німеччини, а також Польщі, Угорщини та Словаччини, з якими Україна має двосторонні угоди про реадмісію. При цьому позиції Парижа та Берліна часто пояснюються лише бажанням не давати Києву більше, ніж Москві, мотиви ж Варшави, Будапешта і Братислави значно глибші.
У цих столицях, зокрема, побоюються: якщо угода про реадмісію передбачатиме відстрочку введення в дію статті про повернення громадян третіх країн, то це матиме негативні наслідки для цих трьох східноєвропейських країн, оскільки після набрання чинності українсько-єесівським документом буде скасовано двосторонні угоди. І тривалий час у Брюсселі не сприймалися аргументи Києва, що, мовляв, із цими країнами може існувати певний «інкубаційний» період, під час якого фактично і далі діятимуть двосторонні угоди, а Україна так само справно прийматиме нелегалів, котрі прибули до цих держав з території нашої країни.
На останньому раунді переговорів Києву все-таки вдалося досягти поставлених цілей і разом із Брюсселем прийняти компромісний пакет, що враховує інтереси і України, і країн—членів Євросоюзу. Сьогодні є всі підстави стверджувати: за своїм змістом українсько-єесівська угода про реадмісію нічим не поступається російсько-єесівській. Насмілимося висловити припущення: якщо члени уряду з якихось внутрішньопартійних міркувань не «зарубають» цієї угоди, а схвалять результати брюссельського раунду переговорів, то в Хельсінкі ці два «пакетні» документи все-таки буде парафовано.
Але досягнуте українськими переговірниками не має затьмарити низку проблем, які супроводжують реадмісію. (Є всі підстави стверджувати, що в українському випадку йдеться про т.зв. «жорсткий» варіант, який передбачає повернення в Україну нелегалів на основі європейського проїзного документа.) І українські чиновники — дипломати, прикордонники, митники, працівники Мінфіну та Мін’юсту — мають розумно розпорядитися відстрочкою, передбаченою зазначеною угодою. У протилежному разі отримана з такими труднощами відстрочка втратить свій сенс, і Україна стане відстійником, куди відправлятимуть нелегалів з усієї Європи.
Київ, приміром, повинен завершити процедуру юридичного оформлення українсько-російського та українсько-білоруського кордонів. Адже з Росії в Україну потрапляє до 80% нелегалів, котрі прямують через нашу країну до держав Європейського Союзу. Це, по-перше. По-друге, необхідно активізувати переговори з Росією, аби підписати з нею угоду про реадмісію. Текст цього документа вже давно готовий. З російського боку для його підписання потрібна лише політична воля керівників країни. Завдання складне: Москва аж ніяк не горить бажанням перетворюватися на «санітарну зону», де збиратимуться нелегали з країн Центральної та Південно-Східної Азії. Тим паче що з більшістю з них Росія не має угод про реадмісію. Проте окремі оптимістично налаштовані українські дипломати переконані в існуванні реальних шансів на підписання угоди з Москвою навіть раніше, ніж із Брюсселем.
І, нарешті, по-третє, Києву вже сьогодні необхідно починати облаштовувати пункти тимчасового утримання нелегалів, удосконалювати прикордонну інфраструктуру, шукати кошти, необхідні для виконання положень реадмісійної угоди. Певною мірою Євросоюз готовий допомогти Україні та компенсувати їй її фінансові витрати. За інформацією «ДТ», до угоди про реадмісію буде підготовлено спеціальний додаток про те, що ЄС готовий узяти на себе низку організаційних і фінансових зобов’язань, пов’язаних з реалізацією нашою країною положень цього документа.
Проте і Київ у свою чергу має виявляти ініціативу та докладати певних зусиль: вчасно готувати проекти й подавати їх на розгляд до Брюсселя, не забуваючи і про проекти, які нашій країні пропонує ЄС. Зокрема про програму Євросоюзу з регіонального захисту, що дозволяє біженцям отримувати міжнародну допомогу, і про програму «Енеас», яка передбачає співпрацю з третіми країнами в питаннях притулку та міграції. Це необхідно робити вже сьогодні. Інакше, повторимо, нашій країні загрожує перетворення її на відстійник для нелегалів.