16 грудня минулого року в Японії відбулися, без перебільшення, революційні події у сфері безпеки та оборони. Уряд країни схвалив зміни до ключових документів, які визначають діяльність у цій сфері, затвердивши оновлені Стратегію національної безпеки, Стратегію національної оборони та План розвитку обороноздатності Японії. В документах зафіксовано відхід Японії від «пацифістської», суто оборонної концепції забезпечення безпеки країни, зокрема набуття можливості вживати превентивних безпекових і оборонних заходів, а також збільшення видатків на оборону.
Першу в історії країни Стратегію національної безпеки було прийнято у 2013 році, і в грудні 2022 року відбувся її перший перегляд. Він виявився радикальним. У оновленій Стратегії зазначається, що безпековий ландшафт навколо Японії нині «такий складний і багатогранний, як ніколи в повоєнній історії». Трьома головними загрозами для Японії визначено зростання військової присутності Китаю в регіоні та напруженості навколо Тайваню, ядерну і ракетну програми Північної Кореї, а також агресію Росії проти України, яка може бути використана іншими авторитарними режимами в Азії як «методичка».
У Стратегії зазначається, що агресія Росії проти України серйозно порушує міжнародне право, розхитує самі основи міжнародного порядку. Вона сприймається як найбільш значна і пряма загроза безпеці в Європі. Агресія РФ є односторонньою спробою силою змінити статус-кво, яка може повторитися у Східній Азії вже в середньостроковій перспективі. Особливу тривогу викликають погрози Москви застосувати ядерну зброю, а також використати АЕС для ядерного шантажу.
В документі констатується, що РФ посилила військову присутність поблизу кордонів Японії, зокрема угруповання на японських Північних територіях. Крім того, звертається увага на продовження стратегічної координації Росії з Китаєм, зокрема шляхом проведення спільних навчань і тренувань (маневри російських та китайських кораблів і прольоти їхніх бомбардувальників поблизу території Японії, що торік стали регулярними).
Зовнішньополітична та військова діяльність Росії в Індо-Тихоокеанському регіоні, вкупі з її стратегічною координацією з Китаєм, викликають велике занепокоєння Японії. Відтак, зазначається в документі, у відносинах із Росією Японія захищатиме власні національні інтереси з урахуванням складної безпекової ситуації в Індо-Тихоокеанському регіоні. Зокрема, Японія у співпраці з країнами-союзниками перешкоджатиме Росії вчиняти дії, які підривають мир, стабільність та процвітання міжнародної спільноти. При цьому в питанні Північних територій, «яке викликає найбільше занепокоєння у відносинах із РФ», політика Японії буде спрямована на укладення мирного договору шляхом дипломатичного вирішення територіального питання.
Серед інших загроз у Стратегії згадуються транскордонні кібератаки на об’єкти критичної цивільної інфраструктури, безперервні інформаційні війни, дезінформація та пропаганда. Примітно, що в новому документі розуміння національної безпеки розширилося за рахунок тих сфер, які раніше вважалися невійськовими, а саме економіки, продовольчої безпеки та технологій. Відзначено також складні внутрішні проблеми країни, що впливають на стан безпеки, зокрема зменшення та старіння населення, низький рівень народжуваності, нестабільність фінансових ринків. Відтак, на думку розробників Стратегії, Японія повинна захищати власні національні інтереси, мир, безпеку та процвітання, а також підтримувати співіснування міжнародної спільноти, «постійно готуючись до найгіршого сценарію». Такий підхід передбачає не лише проведення активнішої дипломатії, а й «фундаментальне зміцнення обороноздатності Японії».
Найбільшою зміною у стратегічному курсі країни стало офіційне набуття Японією можливості нанесення превентивних ударів по ворожих базах та командних пунктах. Відповідно до оновлених стратегічних документів, зокрема Стратегії національної оборони, ракетні атаки проти Японії «є реальною загрозою», а здатність контрудару — «ключовою» для стримування таких сусідів, як Китай і Північна Корея, що останнім часом «значно покращили свої наступальні спроможності».
Передбачається, що для забезпечення можливості нанесення превентивних ударів Японія упродовж п’яти років розширить радіус дії своїх ракет Type-12 (наразі становить до 200 км), а також придбає американські крилаті ракети «Томагавк» із дальністю дії близько 1600 кілометрів. При цьому в документі немає чіткої визначеності, які саме підстави вважатимуться достатніми для прийняття рішення про нанесення превентивного удару. Заявляється, що вони визначатимуться «у світлі індивідуальних і конкретних обставин». Коментуючи цей елемент Стратегії, прем’єр-міністр Фуміо Кішіда заявив, що політика країни, орієнтована виключно на оборону, залишиться в силі. Водночас уряд вважатиме можливість превентивного удару конституційною, якщо виконуються три умови для застосування сили: збройний напад уже стався або неминучий; немає іншого способу зупинити напад; застосування сили обмежується необхідним мінімумом. Важливим моментом є те, що можливості контрудару мають бути елементом ширшого міжнародного співробітництва, у рамках якого передбачено включення Японії до інтегрованої системи протиповітряної та протиракетної оборони союзників, що дозволить «фундаментально посилити» можливості виявлення, відстеження та перехоплення ворожих повітряних цілей.
У зв’язку з цим альянс зі США визначається основоположним для забезпечення безпеки країни. Передбачається створення «Постійного об’єднаного командування» між Силами самооборони Японії та підрозділами США, задекларовано підтримку розміщення американських військових баз на території Японії, просування багатосторонньої та багаторівневої оборонної співпраці між Японією та США на засадах чинних між сторонами угод.
У відповідь на нові загрози передбачається реорганізація ВПС Японії у «Повітряно-космічні сили самооборони». Крім того, обидві Стратегії передбачають реалізацію політики «активного кіберзахисту», що означає повноваження уряду проактивно проникати в комп’ютерну систему потенційного зловмисника та нейтралізовувати його.
Програма з розвитку обороноздатності країни — третій стратегічний документ Японії — окреслює конкретні цілі, яких слід досягти впродовж наступних 10 років. У згаданій «дорожній мапі» наголошується на необхідності зміцнення захисту як об’єктів критичної інфраструктури, так і цивільних об’єктів загалом, а також нарощення оборонного потенціалу для стримування чи відбиття агресії.
На думку авторів документа, важливими елементами надійного захисту країни є асиметричне домінування у підводному, надводному та повітряному просторі, здатність знищення загроз на великих відстанях, інтегрованість протиповітряної та протиракетної оборони, збільшення використання безпілотних засобів, а також мобільність сил оборони. У зв’язку з цим зазначається, що для досягнення успіху має бути ефективно поєднано впровадження нових оборонних технологій та модернізацію наявного (перспективного) обладнання.
На тлі зменшення народжуваності та подальшого старіння населення країни в документі констатується неможливість істотного збільшення особового складу Сил самооборони. У зв’язку з цим пропонується «покращити спроможності людських ресурсів» за рахунок поліпшення умов проходження військової служби та матеріального стану військовослужбовців, підвищення їхнього «бойового духу», ефективного використання наявного персоналу, сприяння активній участі жінок, підвищення пенсійного віку та залучення резервістів.
Фундаментальні зміни в оборонній політиці Японії потребуватимуть істотних бюджетних витрат. Відтак, у стратегічних документах уряду вперше було зафіксовано намір збільшити витрати на оборону до рівня не нижче 2% ВВП (наразі цей показник становить трохи вище 1%, і так було з 1976 року) впродовж наступних п’яти років. Планується, що загальні видатки на оборону становитимуть понад 320 млрд дол. Це збільшить бюджет міністерства оборони приблизно до десятої частини всіх поточних державних витрат і зробить Японію третьою у світі за обсягом видатків на оборону після США та Китаю.
Очікується, що компанія Mitsubishi Heavy Industries займеться виробництвом ракет великої дальності та винищувачів. У широкомасштабному п’ятирічному плані, який колись був немислимий для пацифістської Японії, уряд заявив, що також накопичуватиме запчастини і боєприпаси, розширюватиме транспортні можливості, розвиватиме можливості ведення кібервійни. Щоб компенсувати збільшення видатків на оборону, уряд Японії підвищить податок на тютюнові вироби, корпоративний податок та податок на відновлення після стихійних лих.
«Це моя відповідь на різноманітні виклики безпеці, з якими ми стикаємося», — заявив прем’єр-міністр Фуміо Кішіда. «Це встановлює новий курс для Японії. Якщо це буде належним чином виконано, Сили самооборони стануть справжньою ефективною силою світового рівня», — сказав колишній адмірал Морських сил самооборони Йоджі Кода, який командував японським флотом у 2008 році.
Слід зазначити, що всередині японського політикуму, в тому числі в лавах правлячої Ліберально-демократичної партії Японії, йдуть запеклі дебати стосовно шляхів фінансування видатків на оборону. Частина членів ЛДПЯ виступає за покриття, принаймні часткове, видатків шляхом випуску спеціальних державних облігацій. Водночас, прем’єр-міністр Кішіда хотів би уникнути випуску нових облігацій, оскільки це збільшить державний борг країни (за оцінками аналітиків, до кінця поточного фінансового року державний борг перевищить 1 квадрильйон єн, або 262,5% ВВП, що є найвищим показником серед країн «Групи семи»). Відтак інші фракції виступають за запровадження додаткових оборонних податків у країні. Правда, такі кроки нині в країні непопулярні: опитування, проведене торік, показало, що 53,6% населення Японії виступає проти запровадження нового податку на оборону, тоді як 39% підтримують цей крок уряду.
Важливо, що прийняття стратегічних оборонних документів по-новому поставило питання перегляду Конституції Японії, зокрема її «пацифістської» Статті 9. Аналітики прогнозують, що відповідні процедури можуть бути ініційовані урядом Японії вже у 2023 році.
Ухвалення нових оборонних документів було по-різному сприйняте ключовими партнерами Японії на міжнародній арені. Обидві Стратегії та Програма позитивно оцінені у США. «Японія зробила сміливий та історичний крок для зміцнення й захисту вільного і відкритого Індо-Тихоокеанського регіону», — заявив радник з питань національної безпеки США Джейк Салліван. Він також схвалив збільшення витрат на оборону, що «теж зміцнить і модернізує американо-японський альянс». Міністр оборони США Ллойд Остін заявив, що Пентагон підтримав рішення Токіо набути нових можливостей регіонального стримування, включно з можливостями превентивного удару. За його словами, оновлені документи відображають «важливе узгодження» бачення обох союзників і пріоритетів, викладених в їхніх стратегіях безпеки. Своєю чергою держсекретар США Ентоні Блінкен назвав Японію «незамінним партнером у вирішенні найгостріших викликів для глобальної стабільності». Таким чином, Америка посилює альянс із Японією в контексті стримування амбіцій Китаю.
Ухвалення нових безпекових документів позитивно сприйняте владою Тайваню, тоді як реакція Південної Кореї була доволі стриманою. Хоч оцінки основних загроз у регіоні, зокрема з боку Північної Кореї, у Токіо та Сеула збігаються, південнокорейська сторона насторожено сприйняла факт набуття Японією здатності завдавати превентивних ударів. МЗС РК назвало «бажаним», щоб відповідні дискусії відбувалися прозоро й таким чином, аби це сприяло регіональному миру та стабільності, а також у дусі «пацифістської» політики Японії.
Реакція Китаю та Північної Кореї на прийняття зазначених стратегій передбачувано виявилася різко негативною. 18 грудня Північна Корея здійснила черговий запуск кількох балістичних ракет, які впали в небезпечній близькості до територіальних вод Японії. У заяві посольства Китаю в Японії йдеться, що КНР «рішуче незадоволена і протестує проти ухвалених документів». Також наголошується, що Японія «серйозно відхиляється від основних фактів» та «провокує регіональну напруженість і конфронтацію». Китайська сторона закликала Японію «не бути одержимою використанням загрози Китаю для здійснення власної військової експансії».
Речник МЗС Китаю Ван Веньбінь також заявив, що Китай закликає Японію «діяти відповідно до політичного консенсусу, що дві країни є партнерами і не становлять загрози одна для одної». На його думку, «розвивання тези про «китайську загрозу» з метою пошуку виправдання для нарощування військової сили приречене на провал». Відразу після цього Китай відправив флотилію у складі шести кораблів на чолі з авіаносцем «Ляонін» для навчань у Тихий океан. Кораблі пройшли через протоку Міяко між головним островом Окінави та островом Міяко. Як прокоментувало цю подію Міноборони Японії, прохід китайського авіаносця та п’яти супровідних суден, у тому числі двох сучасних есмінців із керованими ракетами та корабля бойової підтримки, став першим у цьому районі з травня минулого року.
Реакція Москви була абсолютно передбачуваною. Росія вважає поступову відмову Токіо від політики «мирного розвитку» та зміцнення армії «серйозним викликом» і загрожує «адекватними заходами у відповідь». Про це заявив заступник очільника російського МЗС Андрій Руденко. Серед конкретних кроків, які викликають неприйняття Росії, Руденко назвав проведення великомасштабних військових навчань поблизу російських кордонів із залученням позарегіональних партнерів (США), ухвалення оновленої редакції доктринальних документів у сфері оборони та безпеки з прицілом на створення ударного потенціалу, а також «безпрецедентне збільшення оборонних видатків». «Розглядаємо таку активність Токіо як серйозний виклик для безпеки нашої країни та Азіатсько-Тихоокеанського регіону загалом. Попереджаємо, що в разі продовження такої практики будемо змушені вжити адекватних заходів у відповідь з метою блокування військових загроз Росії», — сказав Руденко.
Що стосується України, то підтримка нашої держави Японією буде тільки посилюватися. Нові можливості оборонної співпраці ще підлягають вивченню, але більша відкритість Японії в цьому контексті обіцяє цікаві перспективи. Демократичний світ, інтегральною частиною якого є Україна, повинен уміти захищати себе. І зусилля Японії, і наша співпраця з цією країною — саме про це.
Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.