Тихо й неквапно Москва створює в Новоросійську систему базування для кораблів Чорноморського флоту. «Через п’ять років у Новоросійську ми завершимо будівництво загороджувальних молів і причалів. У результаті тут зможуть розміститися до ста кораблів і суден Чорноморського флоту» — повідомив головком ВМФ РФ Володимир Масорін. Із п’яти причалів три вже побудовано, зазначив російський адмірал, ведуться роботи з будівництва загороджувальних молів. За його словами, очікується, що після завершення будівництва в Новоросійську базуватиметься до третини кораблів ЧФ. Крім того, до 2017 року передбачається створити ще один пункт базування — у Темрюку. «Будь-який флот, у тому числі й Чорноморський, обов’язково повинен мати всю необхідну інфраструктуру для базування на власній території. Це аксіома, без якої немає розвитку флоту», — вважає головком російського ВМФ.
Роботи в Новоросійську ведуть у рамках федеральної цільової програми «Створення системи базування Чорноморського флоту на території РФ у період 2005—2020 років». Її ініціатором 2003 року виступив Володимир Путін. Ухвалена урядом 2005-го ФЦП передбачає, що протягом найближчих п’яти років на створення пункту базування Чорноморського флоту в Новоросійську буде виділено 12,3 млрд. рублів. Усього ж на реалізацію цієї програми передбачається витратити 47,650 млрд. рублів. Після 2012 року в рамках цієї ФЦП створюватимуть інші об’єкти інфраструктури флоту, у тому числі для берегових військ, авіації та тилового забезпечення.
На останньому засіданні морської колегії при російському уряді Володимир Масорін повідомив, що на створення соціальної інфраструктури при будівництві нової бази ЧФ у Новоросійську необхідно додатково знайти 25 млрд. рублів. Експерти, до речі, вважають, що розвиткові соціальної інфраструктури на російському узбережжі Чорного моря посприяє і те, що в Сочі 2014 року відбудеться Олімпіада. Але невідомо, чи буде в повному обсязі реалізовано закладені у ФЦП плани, оскільки в Новоросійську наміри військових щодо використання новоросійського порту ввійшли в суперечність з інтересами російського бізнесу. Вже сьогодні, наприклад, у російського Міноборони є проблема з викупом земельних ділянок під об’єкти нової морської бази.
Однак, аналізуючи характер та обсяг будівельних робіт (ці дані є на сайті «Федеральні цільові програми» за адресою: not founded), експерти роблять висновок, що закладені в Новоросійську й у прилеглих портах потужності дають змогу прийняти флот в обсягах, порівнянних із тієї частиною ЧФ Росії, що базується в Україні. На те, що російське керівництво в найближчі роки скорочуватиме військову присутність у нашій країні, переорієнтовуючись на Новоросійськ та інші пункти базування на російському узбережжі Чорного моря — Темрюк, «Тамань», «Кубань», вказують й інші ознаки.
Так, в останні роки намітилася тенденція до скорочення чисельності особового складу російського ЧФ, що перебуває на території України. Крім того, ремонт і технічне обслуговування кораблів і суден ЧФ Росії дедалі частіше відбувається за межами України. Як правило, це або болгарські судноремонтні заводи, або російські. І, нарешті, не слід залишати поза увагою і намір росіян відмовитися від експлуатації радіолокаційних станцій попередження про ракетний напад у Севастополі та Мукачевому: 12 липня російський уряд подав у Держдуму законопроект про денонсацію міжурядового договору з Україною про системи попередження про ракетний напад.
Сказане зовсім не означає, що росіяни готові спустити «триколор» у Севастополі 2017 року. Безумовно, російські політики змушені зважати на той факт, що українська влада постійно повторює: «відповідно до угод 2017 рік — це останній рік перебування Чорноморського флоту Росії на території України». Дехто навіть серйозно ставиться до цих слів. Але хоч як би коментували ситуацію із ЧФ депутати Держдуми, офіційна російська позиція на сьогодні залишається такою, як її озвучив 2003 року Володимир Путін: створення пункту базування в Новоросійську «не означає, що ми залишатимемо нашу основну базу в Севастополі».
Ніхто не змінював і тексту «Морської доктрини РФ на період до 2020 року», в якій сказано, що одним із напрямів національної морської політики Росії є «вдосконалення правової бази функціонування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, збереження міста Севастополя як його головної бази». Що ж до Новоросійська, то, за словами першого віце-прем’єра російського уряду Сергія Іванова, там тривають роботи «не для кораблів, які зараз у Севастополі базуються, а для тих кораблів, котрі після розвалу Радянського Союзу в нас залишалися без причалу, без технічного обслуговування, без берегових баз».
Затятість, із якою Кремль чіпляється за подальше існування військово-морської бази в Україні, за подальшу військову присутність у Криму, може видатися дивною. Адже російський Чорноморський флот уже давно втратив своє військово-стратегічне значення: затиснутий у Чорному морі протоками, ЧФ не має оперативного простору. У цьому сенсі для росіян значно більше значення мала б база в сирійському порту Тартус або в одному з чорногорських портів, що дало б росіянам змогу почуватися впевненіше в Середземному морі. Не випадково в надрах російського Міноборони визрівають плани надати Чорноморському флоту статус флотилії. Крім того, проваджувана Києвом політика «тип на тип, клас на клас» не дозволяє Москві провести модернізацію базованої в Україні частини флоту, внаслідок чого відбувається природний процес технічного зношування і морального старіння плавзасобів.
Однак Чорноморський флот Росії вже давно з військово-стратегічного чинника перетворився на політичний. Для російського політичного керівництва військово-морська база в Україні — засіб впливу на політичні процеси в Криму і серйозний важіль тиску на офіційний Київ. Тому сьогодні для Кремля завдання-мінімум — подовжити українсько-російські угоди й так чи інакше залишитися в Криму і після 2017 року. Завдання-максимум — посилити Чорноморський флот шляхом його модернізації та переоснащення. Звісно ж, «заради посилення безпеки в Чорноморському регіоні» і «підтримки по-справжньому дружніх стосунків Росії з братньою Україною».
У Києві ж вважають, що розміщення іноземної військової бази на території України становить загрозу для національ-
ної безпеки нашої держави і не сприяє безпеці в регіоні. Офіційна позиція України полягає в тому, що 2017 року російський Чорноморський флот мусить залишити територію України, хоча деякі високопоставлені українські чиновники, зокрема прем’єр-міністр Віктор Янукович, і дозволяли собі репліки в тому дусі, що «питання базування Чорноморського флоту Російської Федерації на українській території після 2017 року вирішуватиметься з огляду на те, наскільки це буде вигідно Україні і Росії».
В українській столиці апелюють до статті 17 Конституції України, що забороняє розміщувати на території держави іноземні військові бази (нагадаємо, що перебування російських військових моряків нині регулюється лише пунктом 14 перехідних положень Основного Закону), а також до статті 25 українсько-російської угоди «Про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України», підписаної 1997 року. Згідно з цією статтею «угоду укладають на 20 років, які відраховують із дати початку її тимчасового застосування. Термін дії угоди буде автоматично подовжуватися на наступні п’ятирічні періоди, якщо жодна зі Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії угоди не пізніше ніж за один рік до закінчення терміну її дії».
І Києву, якщо він справді хоче, щоб 2017-й був останнім роком перебування ЧФ Росії в Україні, уже сьогодні потрібно обговорювати процедуру виведення військово-морської бази із Севастополя. Оскільки, як свідчить історія з виведенням російських баз із Грузії та Придністров’я, вона може затягтися на довгі роки. До того ж необхідно погодити не лише графік виведення, а й документи (наприклад, акт про приймання), якими мають обмінятися російські моряки з представниками української влади. Але головне — домогтися від росіян офіційної згоди почати виведення ЧФ з території України із зазначенням точних дат.
На останньому засіданні підкомісії з питань функціонування ЧФ РФ і його перебування на території України українська делегація звернулася до росіян із пропозицією підготувати графік виведення кораблів і підрозділів російського флоту з нашої країни. Але російське керівництво поки не має наміру обговорювати це питання. У зв’язку із цим серйозною проблемою для Києва є те, що в базових українсько-російських документах не міститься пункт про зобов’язання Росії вивести Чорноморський флот з території України. Це дає росіянам формальні підстави ще тривалий час не погоджуватися на переговори про виведення. Мовляв, настане 2017 рік — тоді й розмовлятимемо.
У цьому сенсі дуже показовою є відповідь офіційного представника МЗС Росії Михайла Каминіна на запитання «Чи вноситиме Росія до порядку денного переговорів з Україною питання про підготовку графіка виведення Чорноморського флоту з Криму, як це пропонують у Києві?». З його дуже витіюватої відповіді випливало, що головна мета переговорів — забезпечити умови, необхідні для повноцінного функціонування ЧФ РФ в Україні, а «не гіпотетичні розмірковування на політичні теми».
Тому видається малоймовірним, що в найближчі роки Кремль змінить свою позицію й українським переговірникам удасться домогтися від Москви згоди почати виведення своїх підрозділів, із тим щоб 2017-й став справді останнім роком перебування російського ЧФ в Україні. З огляду на зростання геополітичних амбіцій Кремля, такий розвиток подій російська влада розглядатиме як приниження Росії. У нинішній ситуації значно реальнішим є сценарій, згідно з яким після 2017 року росіяни і далі перебуватимуть у Севастополі. Вони або доможуться подовження на п’ятирічний строк угоди «Про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України», або змінять юридичний статус бази Чорноморського флоту в Криму (зниження статусу до рівня пункту базування або пункту матеріально-технічного забезпечення і підписання нового документа, що регулює це питання).
Не виключений також варіант, що ЧФ перебуватиме в Україні взагалі без необхідного юридичного оформлення своєї подальшої присутності в нашій країні. У будь-якому разі вже сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що росіяни намагатимуться максимально затягти переговори щодо виведення російського ЧФ, використовуючи різноманітні важелі тиску. Адже, повторимося, для Москви важлива не стільки сама база, скільки російська військова присутність у Криму як елемент безпосереднього впливу на українські політичні процеси.
Нині стає дедалі очевидніше, що, вирішуючи проблему 2017 року, Київ має використовувати лише політико-дипломатичні методи і не вдаватися до силових важелів, інакше росіяни вживатимуть жорстких заходів у відповідь. Однак політичного інструментарію Києва замало для того, щоб вирішити цю проблему. А отже, питання виведення Чорноморського флоту Росії з території України необхідно виносити за рамки двосторонніх відносин, усіляко залучаючи до вирішення цієї проблеми міжнародну спільноту. У протилежному разі Київ, залишившись наодинці із Москвою, завжди буде в програшній ситуації — без жодного шансу на перемогу, а проблема перебування Чорноморського флоту в Україні залишатиметься невирішеною десятиліттями.