Україна стала учасницею програми НАТО "Партнерство розширених можливостей" (ПРМ), орієнтованої на взаємосумісність важливих партнерів альянсу. Про це DT.UA дізналося з джерел, близьких до дипломатичних кіл.
Рішення на Північноатлантичній раді у Брюсселі прийняли буденно, в рамках процедури "за умовчанням", і несподівано: ще кілька місяців тому передбачалося, що офіційне добро на приєднання України до програми натовці дадуть або в червні, або в жовтні - на засіданні міністрів оборони країн - членів організації.
Однак за три тижні до рішення Північноатлантичної ради військовий комітет НАТО розіслав свою оцінку відповідності України вимогам взаємосумісності у рамках ПРМ. Його позитивна оцінка стала підставою для прийняття 5 червня відповідного рішення і політичним комітетом. Після чого генсек Альянсу запропонував представникам країн - членів організації таке: якщо ніхто не висловить своїх заперечень до 15 години 30 хвилин 12 червня, Україна приєднається до програми.
Попри те, що розташування натовських зірок обіцяло сприятливе рішення, у Києві до останнього тримали пальці схрещеними. Передусім через Угорщину: вирішивши, що український закон про освіту дискримінує права угорської меншини в Закарпатті та сприяє її асиміляції, Будапешт уже третій рік блокує проведення засідань комісії Україна-НАТО (КУН) на високому рівні. Втім, угорці не перешкоджають практичному співробітництву нашої країни і Альянсу.
За кілька днів до рішення Північноатлантичної ради глава угорського МЗС Петер Сіярто заявив у парламенті: Угорщина розраховує на створення Берегівського району, де більшість населення становитимуть угорці. У рамках адміністративної реформи в Україні планується приєднати до Берегівського району (в якому три чверті населення - угорці) більш багатолюдного Виноградівського району (трохи менше трьох чвертей жителів якого - українці), у результаті чого, в новоствореному районі переважатимуть українці. Тому були серйозні побоювання, що Будапешт шантажуватиме Київ і в останню хвилину скаже "ні".
Але все обійшлося. Що особливо приємно, НАТО прийняло рішення в День Росії.
Рішення Північноатлантичної ради підбило риску під кількома роками роботи українських дипломатів. У період президентства Петра Порошенка приєднання України до ПРМ, як і до Плану дій щодо членства в Альянсі (ПДЧ), було одним із пріоритетів Києва в євроатлантичній інтеграції. Але, на відміну від ПДЧ, програма ПРМ не передбачає членства її учасників (Австралії, Грузії, Йорданії, Фінляндії та Швеції) в НАТО.
З різних причин Києву довгий час не вдавався досягти поставленої мети.
По-перше, проти участі України в ПРМ були Німеччина та Франція, які не хотіли дратувати Москву. В Берліні й Парижі вважали: новий формат співробітництва Києва і Брюсселя негативно позначиться на врегулюванні конфлікту в Донбасі, а також негативно вплине на переговори в рамках "Норманді" й "Мінська".
По-друге, в Альянсі закликали нашу країну зосередитися на змісті реформ, а не на форматах співробітництва. "Ви чомусь приділяєте увагу не суті, а формі", - зазначала ще 2018 року заступниця генсека НАТО Роуз Геттемюллер.
Нагадаємо, що Україна вже співпрацює з НАТО в рамках Комплексного пакета допомоги (КПД), де альянс надає нашій країні підтримку через трастові фонди та радників; і виконує Річну національну програму (РНП), що є інструментом у проведенні реформ, які наближають нашу країну до стандартів НАТО. Інструменти КПД і РНП загалом дають нашій країні більше можливостей для співробітництва з Альянсом, ніж пропоновані ПРМ.
Як уже писало DT.UA, приєднання до ПРМ дає Україні можливість, по-перше, забезпечувати оперативне планування на ранніх стадіях кризи. По-друге, розширювати діалог у сфері обміну розвідданими. По-третє, брати участь у навчаннях, передбачених для членів цієї програми. По-четверте, обіймати посади в Міжнародному військовому штабі НАТО й інших командних структурах Альянсу. Втім, ці можливості не надаються автоматично.
Однак на Банковій розглядали приєднання України до програми передусім з погляду іміджевого ефекту: участь у ПРМ мало стати черговим зовнішньополітичним досягненням Києва і Петра Порошенка.
Але євроатлантична інтеграція - це насамперед домашня робота з проведення реформ у політичній, економічній, військовій, правоохоронній сферах. Прийняття стратегії національної безпеки, законів про СБУ та оборонні закупівлі тощо. Повне, а не часткове виконання Річної національної програми. (Нинішнього року Київ, взагалі, встановив антирекорд: РНП на 2020 р., реалізацію якої представники Альянсу оцінюватимуть уже через три місяці, президент підписав лише в травні.)
Попри те, що Київ не виконує багатьох узятих на себе зобов'язань, має проблеми в реформуванні військового сектора, судової та правоохоронної сфер, спочатку свою позицію змінили Сполучені Штати, а потім - Німеччина й Франція. Інші країни або з самого початку були активними прибічниками приєднання України до ПРМ, або вирішили не порушувати консенсусу.
Інформовані співрозмовники DT.UA стверджують, що одним із чинників, які вплинули на зміну позиції противників приєднання нашої країни до ПРМ, стала Росія. За їхніми словами, хоча раніше в Берліні розглядали участь України в програмі як фактор, здатний роздратувати Москву й негативно позначитися на переговорах у Мінську, то тепер у німців, схоже, розвіялися останні ілюзії, що конфлікт у Донбасі можна врегулювати швидко.
"У Берліні прозрівають. Прогресу по "Мінську" немає. Рішення "нормандської четвірки" не виконуються. Крім того, виникли проблеми й на двосторонньому німецько-російському рівні. Зокрема, німці підозрюють росіян в організації кібератак на Бундестаг і крадіжці листування з депутатського бюро канцлерки Ангели Меркель. Чому ж у такій ситуації не винагородити наполегливість Києва?" - відзначили кілька наших співрозмовників. Ці настрої з'явилися тоді, коли Брюссель мав переглядати список учасників "Партнерства розширених можливостей".
Нарешті, не можна виключати й того, що рішення про участь України у ПРМ - це ще й своєрідна "плата" за рішення Зе!команди переглянути тактику євроатлантичної інтеграції: відмовитися від "негайного членства і отримання ПДЧ" та сконцентруватися на приєднанні країни до Програми розширених можливостей. Проте рішення Північноатлантичної ради - це ще один якір, який утримує Україну в натовській бухті, що зміцнює безпеку країни та сприяє її реформуванню.