UA / RU
Підтримати ZN.ua

Пояс нестабільності

Росія розгойдує ситуацію в Південно-Східній Європі.

Автор: Володимир Кравченко

Росія ніколи не відмовлялася від своєї імперської спадщини і прагнення повернути становище "великої держави".

Але щоб відновити статус "третього Риму" на міжнародній арені, Кремль створює навколо Російської Федерації "пояс нестабільності", щоб потім усе "стабілізувати" відповідно до своїх інтересів. Усілякими способами Москва розгойдує ситуацію в сусідніх країнах, щоб посилити в них свій вплив. Тому не тільки Україна, а й країни Балканського і Південно-Кавказького регіонів не можуть почуватися спокійно. Втім, як і старі й нові члени Євросоюзу.

Експерти, які брали участь у конференції "Російський неоімперіалізм: джерела, генезис і наслідки для країн Південно-Східної Європи" (організованої Центром глобалістики "Стратегія XXI" за підтримки Фонду Конрада Аденауера), що проходила в Одесі, зазначають: буде помилкою вважати, що неоімперіалізм Росії став продуктом політики Владіміра Путіна. Він був завжди. Навіть у часи Бориса Єльцина Росія проводила імперську політику. Просто із вторгнення в Грузію 2008-го настала її активна фаза, яка продовжилася 2014-го агресією проти України.

Визначаючи цілі Кремля у прилеглих до Російської Федерації регіонах, російський військово-політичний експерт Юрій Федоров зазначає: неоімперські сили в Росії, по-перше, хочуть створити пояс з країн колишнього Радянського Союзу, який має стати перешкодою для розширення Євросоюзу. По-друге, Москва розробляє сценарії і методи реставрації свого домінування в країнах, які колись входили до соцтабору.

Примітно, що Фонд ім. Фрідріха Еберта в одному з останніх досліджень, репродукуючи російське бачення "врегулювання" кризи у відносинах Заходу і Росії, пропонував так зупинити суперництво за країни "проміжної Європи": "Проблему напруженості та відкритих конфліктів, викликаних опором Москви розширенню НАТО і ЄС на території колишнього СРСР, можна було б розв'язати за допомогою остаточного припинення цих процесів".

На думку авторів дослідження, формально це могло б мати вигляд офіційного рішення НАТО і ЄС установити межу для майбутніх розширень, так щоб виключити вступ нових країн пострадянського простору. В обмін на це Росія мала б припинити конфлікти в регіоні на умовах, "прийнятних для держав, яких торкається ця ситуація". Втім, у Фонді ім. Фрідріха Еберта наголошують, що Україна має забути про повернення Криму.

Що ж, такий сценарій більш ніж улаштовує Москву.

За задумом кремлівських стратегів, нинішня політика повинна привести до посилення впливу Росії у світі. Окрім того - консолідувати суспільство навколо російської влади. Тому російське керівництво активно використовує всілякі засоби для продукування нестабільності в усьому світі й окремих країнах зокрема. І нестабільність надає впевненості Кремлю у своїй силі й безкарності.

Обговорюючи на конференції основні компоненти гібридної агресії, аналізуючи російську політику в країнах Балканського і Південно-Кавказького регіонів, експерти вказували на її багатогранність. "Особливість неоімперіалізму полягає не тільки у фронтальному воєнному наступі. Суть її - у роботі зсередини кожної країни", - наголошує президент Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайло Гончар.

При цьому в одній країні акцент робиться на енергетичній залежності від Росії, в іншій - більше уваги звертається на православ'я й антиамериканізм, у третій - користуються слабкістю демократичних інститутів. Десь росіяни діють більш м'якими засобами, а десь - агресивнішими. Але в будь-якій країні Москва створює і розвиває наявні механізми корупції.

"Корупція - це те, що дозволяє Росії утримувати пострадянські країни в орбіті свого впливу", - каже голова вірменського Центру політичних і правових досліджень Concord Давид Шахназарян. Однак ця характеристика політики Кремля правильна не тільки щодо країн Південно-Східної Європи, а й старих і нових членів ЄС, які мають більш розвинені демократичні й державні інститути.

Ще однією ланкою "ланцюга" неоімперіалізму є політика прив'язування європейських і азіатських країн до російських енергоносіїв. У Москві небезпідставно припускають, що це створює передумови для вияву лояльності урядів держав стосовно Росії. У своїх зусиллях росіяни наполегливі.

Прикладом цього впертого досягнення мети може слугувати історія з проектом "Північний потік-2". І ці зусилля не виявилися безрезультатними. "Хоча стратегічна мета "Північного потоку-2" - не тільки прив'язати Європу до Росії, а й з його допомогою контролювати Європу, Євросоюз виявився неспроможним зупинити цей токсичний проект", - констатує Михайло Гончар.

Політика входження російських нафтогазових компаній на енергетичний ринок інших країн дає Москві додаткові важелі впливу на уряди цих держав. Директор сербської неурядової організації "Сербсько-Євроатлантичне співробітництво" Венцислав Буїч навів як приклад історію протестів у Сербії, викликаних підвищенням цін на паливо. Як виявилося, за ними стояли проросійські організації. Що цікаво, 56,15% акцій нафтової компанії NIS, яка підняла ціну на паливо, належать російській компанії "Газпром нефть".

Що ж, військова й енергетична політика Росії завжди тісно пов'язана. Так само як і інформаційна. Ми, українці, щодня стикаємося з російською пропагандою у ЗМІ й фейками "ольгинських тролів" у соціальних мережах, спробами впливати на громадську думку через проросійських журналістів, експертів і політиків, хакерськими зламуваннями електронної пошти. На Заході всю серйозність проблеми усвідомили тільки після Брекзиту й президентських виборів у США, в які активно втручалися росіяни.

Обговорюючи на конференції основні компоненти неоімперської політики Росії, експерти звертали увагу й на активне використання Москвою ідей православ'я, слов'янської спільності та традиційних сімейних цінностей. Саме на цих трьох "слонах" і ґрунтуються духовні скріпи "русского мира", який Кремль поширює в країнах, де проживає російськомовне населення, і просування якого Україна перервала 2014-го.

Як же зупинити російський неоімперіалізм у Південно-Східній Європі? Як спільно протидіяти агресивній політиці Росії? Простих способів немає. Але для кожної країни незмінними складниками будь-якого рецепта залишаються засоби, які дозволяють зміцнити демократичні й державні інститути, - економічні та політичні реформи, боротьба з корупцією, посилення обороноздатності країни, протидія російській пропаганді.

Ключове місце в стратегії протидії російській політиці з дестабілізації ситуації в країнах Південно-Східної Європи посідають економічні та політичні санкції проти Росії, наслідки яких Москва відчуває вже зараз. Але ударом по м'якій міжнародній ізоляції й режиму санкцій стало проведення в Росії чемпіонату світу з футболу. "Чемпіонат світу - серйозна моральна підтримка Росії", - констатує Давид Шахназарян.

Очевидно, що з російським неоімперіалізмом неможливо впоратися поодинці. Цього можна домогтися лише спільними зусиллями. "Що можуть зробити країни Старої Європи і Східної Європи? Думаю, це регіональне й міжрегіональне співробітництво. Не замість НАТО, а разом із НАТО", - пропонує російський експерт Юрій Федоров. Приклад невдалого проросійського державного перевороту в Чорногорії є додатковим аргументом на користь широкого співробітництва.

Проводячи агресивну політику в прилеглих до Росії регіонах, Москва отримала тимчасову перевагу. Однак це не означає її перемоги у війні. Адже й сама Росія зазнає впливу гібридних загроз. Крім того, як зазначає Юрій Федоров, прогресує відставання Росії від Заходу в технологіях: "Це найважливіший фактор, який визначає крах російської політики". Ну а поки що доходи від експорту енергоносіїв дають можливість Росії поводитися агресивно на міжнародній арені, дестабілізуючи ситуацію у світі й підриваючи систему міжнародної безпеки. А росіяни, судячи з результатів численних соціологічних опитувань, підтримують цю політику Кремля.