Берлін і нерозв'язана "проблема Тимошенко"
Рішення про підписання чи не підписання Угоди про асоціацію з Україною главами держав і урядів 28 країн - членів Європейського Союзу у Вільнюсі залежить не від канцлера Німеччини, як думає дехто. Суперником президента України в політичному "покері", де ставка - доля асоціації, є не Ангела Меркель, а весь Європейський Союз, для якого пошук рішення - це складний процес. Незмінний принцип німецької "європейської політики" при ухваленні назрілих рішень полягає не в тому, щоб кинути на шальку терезів увесь економічний вплив Німеччини, а досягти повної взаємної згоди. До того ж, характерною особливістю персонального стилю Ангели Меркель є тактика вичікування в конфліктних ситуаціях доти, доки не сформується політичний "мейнстрим", щоб потім плисти за його течією. Її політична гнучкість у минулому досить часто приводила в замішання її власну партію. Нині Ангела Меркель здійснює "прагматичну" зовнішню політику - зі зверненням, в окремих випадках, до зовнішньої політики, "базованої на цінностях", якої вона дотримувалася впродовж першого терміну свого перебування на посаді.
На даний час у німецькому ставленні до Східної Європи переважає тон моралізування. У політиці Берліна щодо України дедалі помітніше дає про себе знати новий "російський фактор": повальна критика Росії президента Путіна (Russia bashing), що стала "мейнстримом" у засобах масової інформації Німеччини та в правлячій християнсько-демократичній партії, позначається і на оцінці України президента Януковича - узагальненим словом "путінізація". Але канцлер Ангела Меркель шкодує у зв'язку з відкотом демократії в Україні, а її заклик до президента Януковича звільнити Юлію Тимошенко знаходить бажаний позитивний відгук у ЗМІ та в її партії. З іншого боку, підписання Угоди про асоціацію відповідає інтересам німецької економіки, які пані Меркель навчилася брати до уваги. В основному ж німецька політика стосовно України позбавлена мети: у канцлера Німеччини, як і в інших глав держав і урядів Європейського Союзу, немає стратегічної концепції ні щодо процесу подальшої європейської інтеграції, ні щодо майбутнього місця України в Європі.
Громадськість у Німеччині майже не приділяє уваги доленосному для України саміту Східного партнерства: оскільки йдеться не про вступ у ЄС, а про асоціацію з Європейським Союзом, "Вільнюс" - аж ніяк не привід для німецького електорату бентежитися. Велика коаліція між ХДС і СДПН, яку, вочевидь, буде відновлено після останніх виборів, не вплине на позицію нового федерального уряду у Вільнюсі, оскільки в цьому питанні великого дисонансу між обома партіями не існує. Можна припустити, що соціал-демократ Мартін Шульц (нинішній президент Європейського парламенту, котрий уклав на колишній своїй посаді голови Прогресивного альянсу соціалістів і демократів угоду про співробітництво з Партією регіонів) є певною мірою "противагою" християнському демократу Елмару Броку, голові комітету із закордонних справ Європарламенту та члену правління групи Європейської народної партії (в якій партія "Батьківщина" має статус спостерігача). Брок є представником "жорсткої лінії" у справі Тимошенко, до його порад прислухається канцлер Меркель.
"Найбільша перешкода, що залишилася"
До середини 2013 р. Європейський Союз був розколотий у "питанні Тимошенко": твердження, що доля України не повинна залежати від долі однієї людини, стало обґрунтуванням позиції однієї сторони, що частково збігається з аргументацією офіційної української влади, тоді як інша сторона настійно вимагала вирішення "справи Юлії Тимошенко" - символу вибіркового правосуддя.
Сьогодні, за кілька тижнів до Вільнюса, уряди всіх країн - членів ЄС і, звичайно ж, Єврокомісія та Європарламент, схоже, єдині в думці: керівництво України продемонструвало "рішучі дії" і досягло "істотного прогресу" в ухваленні "євроінтеграційних" законів, що є передумовою підписання Угоди про асоціацію у Вільнюсі відповідно до висновків Ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ від 10 грудня 2012 р. З публічних висловлювань європейських політиків можна судити, що сьогодні є консенсус із приводу того, що підписання опиняється під питанням лише через одну вирішальну, але не вирішену умову - звільнення Юлії Тимошенко з ув'язнення. Для комісара з питань розширення та європейської політики сусідства Штефана Фюле "справа Тимошенко" є "єдиною проблемою, що залишилася"; а колишній президент Польщі Александр Квасневський назвав її "найбільшою перешкодою на шляху до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС". Ризик того, що підписання може не відбутися через цю "перешкоду", залишається високим, оскільки одна-єдина країна - член ЄС може зірвати проект асоціації, відмовившись завізувати документ. Такий варіант неможливо виключити навіть з урахуванням сильного тиску з боку симпатиків України з метою досягнення консенсусу всередині Європейського Союзу ще за місяць до Вільнюса. Нагадаю, що, як повідомив польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський, уже три країни - Нідерланди, Швеція та Великобританія - оголосили 21 жовтня, що не підпишуть Угоди без вирішення питання про екс-прем'єра Тимошенко.
У Києві недооцінюють значення Європейського парламенту. У парламенті Європейського Союзу засідають члени правлячих партій країн-членів, які впливають у відповідних столицях на ухвалення рішень своїх урядів у сфері європейської політики. Рішення Європарламенту щодо підписання Угоди про асоціацію буде ухвалено після того, як буде заслухано підсумкову доповідь моніторингової місії ЄП Кокса-Квасневського. Якщо екс-президенти й після продовження свого мандата до середини листопада повернуться з Києва з порожніми руками - без компромісу, який зробив би реальним виїзд Юлії Тимошенко до Німеччини, можна чекати негативного рішення Європарламенту, що, у свою чергу, стане передвісником негативного рішення глав держав і урядів
28 країн - членів ЄС. До речі, як заявив комісар Фюле, рішення Єврокомісії також ухвалюватиметься на основі підсумкового звіту місії Кокса-Квасневського.
У Берліні панує певний скепсис щодо нормативної легітимності підписання Угоди про асоціацію з державою, в якій правосуддя використовувалося з політичною метою. Своєю пропозицією лікувати Юлію Тимошенко в Німеччині федеральний уряд робить практичний внесок у пошук гуманітарного розв'язання "проблеми Тимошенко" - не зациклюючись при цьому на підписанні Угоди. Те, як канцлер Меркель поставиться до законодавчих нововведень, якими раптом останнім часом намагаються обумовити можливі "лікувальні канікули" Юлії Тимошенко, також залежить від підсумкової доповіді місії Кокса-Квасневського, запланованої на середину листопада - переддень вирішального засідання Європейської Ради міністрів закордонних справ.
Пропонуючи лікування Юлії Тимошенко, у Берліні виходили з того, що вона прибуде сюди вільною людиною. Уряд Меркель не піде на "передачу" ув'язненої під охороною українських тюремних наглядачів. І після одужання Ю.Тимошенко Німеччина напевне не видасть її Україні для відбування решти строку, як це передбачено оприлюдненим 18 жовтня текстом законопроекту про зміни в Кримінальному та Кримінальному процесуальному кодексах, що дозволяють виїзд тяжкохворих в'язнів для стаціонарного медичного лікування без скасування вироку суду. По суті, такий закон є "Lex Тимошенко", який зі зрозумілих причин завуальовано "рівним правом" для всіх в'язнів, які підпадають під цю категорію. До того ж малоймовірно, що німецький уряд дасть письмові гарантії того, що Юлія Тимошенко не займатиметься політичною діяльністю в Німеччині.
Якщо ж український парламент ухвалить такий закон, керуючись гаслом "лікування не означає помилування" (Володимир Рибак), то можна з упевненістю стверджувати, що він не буде сприйнятий Європейським Союзом як розв'язання "проблеми Тимошенко". "Рішення", за яким екс-прем'єр після повернення в Україну буде змушена повернутися за ґрати, може змусити її звернутися з проханням про надання політичного притулку, і вона напевне зможе його отримати в будь-якій європейській країні - з негативними наслідками для України. Якщо такий закон стане "останнім словом" з Києва, то малоймовірно, що на своєму засіданні 18 листопада - останньому перед Вільнюським самітом - Європейська Рада міністрів закордонних справ ухвалить рішення підписати Угоду про асоціацію.
Різні ініціативи фракції Партії регіонів та адміністрації президента щодо законодавчого розв'язання "проблеми Тимошенко" в Європейському Союзі оцінюють як спробу президента Януковича звалити відповідальність із себе на парламент і таким чином умити руки, якщо парламент не ухвалить рішення про законодавчі передумови медичного лікування Юлії Тимошенко за кордоном або ухвалить їх із названими вище умовами. Однак згоди на роль Понтія Пілата президенту України ніхто не дає.
Майбутнє України -
в руках Януковича
Усі заклики європейських політиків звільнити Юлію Тимошенко адресовано безпосередньо президенту України Януковичу. Таке персоніфіковане звернення є свідченням переконання, яке панує в Європі, що звільнення Ю.Тимошенко залежить тільки від політичної волі Януковича.
Моніторингова місія Європарламенту все ще намагається - "разом з Україною" - знайти компроміс. Тепер останнім терміном, до якого президент Янукович має звільнити свою "особисту ув'язнену", якщо, звісно, він бажає забезпечити підписання Угоди з Європейським Союзом і особисто ввійти в історію як "євроінтегратор" України, стало 18 листопада, дата останнього засідання Ради ЄС перед самітом 28-29 листопада у Вільнюсі.
Європейський Союз - 28 національних урядів, у т.ч. і майбутній коаліційний уряд Ангели Меркель, хочуть підписання Угоди про асоціацію у Вільнюсі, однак від "політичної асоціації" та "економічної інтеграції" України майбутнє самого Європейського Союзу не залежить. ЄС ризикує лише зазнати невдачі у своїй політиці Східного партнерства, якщо наполягатиме на беззастережному виїзді Юлії Тимошенко. Для України ж Вільнюський саміт має історичне значення. Від підписання чи не підписання Угоди про асоціацію залежить її зовнішня орієнтація в майбутньому та внутрішній розвиток.
Якщо президент Янукович відпустить Юлію Тимошенко до Німеччини без будь-яких умов, Угоду про асоціацію, поза всяким сумнівом, буде підписано 28-29 листопада 2013 р. главами всіх 28 держав і урядів ЄС. Це підписання відкриє шлагбаум на шляху України в Європу. Якщо ж президент Янукович не звільнить Тимошенко до 28-29 листопада, він серйозно ризикує, що через його непоступливість навіть позитивно налаштовані до України уряди європейських країн виявляться не готовими підписати Угоду. Якщо ж Угода у Вільнюсі підписана не буде, Москва та українські поборники "євразійського вибору" отримають шанс пустити під укіс український експрес до Брюсселя або навіть змусити його покотитися назад - у напрямку Євразії. Це стало б важким ударом для Європейського Союзу, але для України непідписання Угоди виявиться воістину ударом долі. У цей історичний момент доля України - в руках українського президента Януковича.