Квітень - традиційно час підвищеної військової активності Північної Кореї. На цей місяць припадають одразу дві важливі для Пхеньяна дати: день народження "Великого вождя товариша Кім Ір Сена" та річниця заснування збройних сил КНДР.
Останніми роками північнокорейські лідери люблять приурочити до круглої дати чергове ядерне або ракетне випробування. Не дивно, що й нинішнього року супутникові знімки показують із кінця березня значне підвищення активності КНДР у районі її основного ядерного полігона. Для чергового ядерного "подарунка" світовій спільноті в КНДР є принаймні ще один істотний привід. 6–7 квітня в Мар-а-Лаго в Палм-Біч, що у Флориді, відбулася зустріч президента США Д.Трампа з китайським лідером Сі Цзіньпіном. Одне з центральних місць у порядку денному саміту, безумовно, зайняло обговорення північнокорейської проблеми.
Стратегія "отруйної креветки"
Логіка незавершеної Корейської війни - адже мирного договору досі не підписано - продовжує визначати політику Північної Кореї. Становище "обложеної фортеці", яка щодня очікує відновлення війни з південним сусідом (а отже й зі США, союзником Республіки Корея) тільки загострилося після завершення холодної війни: розпад СРСР залишив КНДР без важливого й найпотужнішого союзника, який міг запобігти виступу США на боці Сеула. І Пхеньян узяв курс на нарощування власної військової потуги, зокрема на оснащення себе ядерною зброєю, щоб самостійно стримувати великі держави від силового втручання. Так звана стратегія "отруйної креветки" у північнокорейському цілепокладанні передбачає зробити ціну вторгнення для будь-якого противника якомога вищою. У спілкуванні із зовнішнім світом КНДР узяла на озброєння агресивний підхід, дотримуючись принципу "якщо ти не за столом, то ти - в меню". Адже, беручи до уваги союзні відносини Вашингтона з Токіо й Сеулом, Пхеньян може більш-менш довіряти тільки Китаю, також не зацікавленому у військовій присутності США у Східній Азії.
Пхеньян, на відміну від інших світових столиць, не став довго придивлятися до нового американського президента, зважуючи, яку тактику краще вибрати, й залишився вірним своїй політиці постійних провокацій. У день, коли Трамп проводив офіційну вечерю з японським прем'єр-міністром Сіндзо Абе, Північна Корея провела чергові ракетні випробування. А наступного дня в аеропорту Куала-Лумпура, як припускають, північнокорейські спецагенти отруїли з допомогою забороненого препарату VX зведеного брата Кім Чен Ина - Кім Чен Нама, що колись вважався наступником режиму, але його списали з рахунків через розгульний характер та співпрацю з китайськими спецслужбами. Після цього публічного вбивства США напевно повернуть Північну Корею у список держав - спонсорів тероризму. Але навряд чи це, як і запроваджені недавно санкції проти 11 громадян КНДР, може дуже засмутити північнокорейського лідера, котрий представляє вже третє покоління правителів, що перебувають під американськими санкціями.
КНДР уже багато в чому сягнула рівня "привілейованого клубу" держав, які володіють військовими ядерними та ракетними технологіями. Нині основна мета Пхеньяна - розмістити ядерну боєголовку на міжконтинентальній балістичній ракеті, здатній досягти західного узбережжя Сполучених Штатів. На думку розвідспільнот у Вашингтоні й Сеулі, Північну Корею відділяють приблизно чотири роки від реалізації цієї мети, але вони не виключають, що це може статися й раніше. Таким чином, справжня ядерна криза дуже й дуже ймовірно очікується ще в період адміністрації Трампа.
Ні війни, ні миру
Для США проблема Північної Кореї - передусім проблема ядерного нерозповсюдження. Ця тема, що є однією з опор зовнішньої політики США десятиліттями, - серед небагатьох, яких Трамп не планував ревізувати. Після того, як у 2016 р. США уклали ядерну угоду з Іраном, найгарячішою проблемою нерозповсюдження є саме ядерна програма Північної Кореї. У січні нинішнього року, ще до інавгурації, Трамп заявляв, що не допустить, аби Пхеньян володів зброєю, здатною зашкодити США. Під час свого першого турне в країни Азії держсекретар США Рекс Тіллерсон наголосив на необхідності нового підходу до вирішення проблеми щодалі більшої північнокорейської ядерної загрози, який передбачатиме кроки, агресивніші, ніж кроки Обами в рамках його політики "стратегічного терпіння".
Але на практиці спектр можливостей США не такий уже й широкий. Досягнення компромісу з Пхеньяном малоймовірне, по-перше, через непоступливість північнокорейського режиму. По-друге, саме відновлення переговорів із північнокорейським урядом здатне значно понервувати азійських союзників США, які вже зараз перебувають у зоні ураження північнокорейських носіїв ядерної зброї. А жертвувати довірою між американською адміністрацією та керівництвом Японії і Південної Кореї було б украй недалекоглядно для США. Адже їхнім стратегічним противником є Китай, а не Північна Корея, і підтримка союзників у протистоянні з Пекіном буде найважливішим ресурсом.
Вирішувати ж проблему військовими засобами надзвичайно небезпечно. Удар по КНДР може спровокувати втручання Пекіна, пов'язаного з Пхеньяном союзними зобов'язаннями. КНР традиційно розглядає Північну Корею як важливий буфер на своєму кордоні, а перебування американських військ на півдні півострова продовжує сприймати як стратегічну загрозу своїй безпеці. Швидкий точковий повітряний удар не вирішить проблеми, - об'єкти, що підлягають знищенню, численні й розкидані по території країни, та й північнокорейська ППО становить певну загрозу. А підготовка масованого удару дасть КНР час для ухвалення політичного рішення про військову допомогу Пхеньяну, після чого виникне загроза прямого зіткнення американських і китайських сил. Такий сценарій не тільки поставить під загрозу безпеку східно-азійського регіону, а й матиме катастрофічні наслідки для всього світу.
Таким чином, попри заявлену рішучість, адміністрація Трампа, ймовірно, муситиме брати приклад зі своїх попередників і обмежитися посиленням санкцій проти Північної Кореї, зміцнювати системи протиракетної оборони на Корейському півострові та довкола нього. Ключем до вирішення проблеми для Вашингтона була б участь Китаю, здатного натиснути на Пхеньян і добитися від неспокійного північнокорейського режиму справжніх поступок. Питання лише в тому, чи зможе Трамп схилити Пекін до співпраці, і якою буде ціна.
Теоретично, Китай може зробити адміністрації Трампа таку послугу, зажадавши натомість, скажемо, послабити тиск США у питаннях торгівлі або визнати вимоги у Південнокитайському морі. Але проблема в тому, що інтереси Китаю відрізняються від американських. Пекін принципово інакше сприймає ядерну проблему, для нього вона - лише частина складнішого рівняння, яке охоплює весь Корейський півострів і навіть виходить за його межі. Китайське керівництво впевнене, що Північна Корея залишається раціональною у своїх діях і застосує ядерну зброю тільки як останній засіб захисту від зовнішньої загрози. А тому змиритися з ядерною програмою КНДР - набагато кращий варіант в очах Пекіна, ніж дозволити дружньому режиму впасти, створивши вакуум безпеки на своєму кордоні. Китай також вважає, що його інтересам більше відповідає розділений Корейський півострів. Логіка зрозуміла: економічна потуга Південної Кореї та сильний союз зі Сполученими Штатами дозволять Сеулу повністю визначати політику об'єднаної корейської держави, а в безумовну дружність південнокорейського режиму Пекін саме й не вірить.
Занадто самостійна й непередбачувана політика Пхеньяна в розвитку ракетно-ядерного потенціалу не влаштовує Пекін, і тому час від часу Китай пробує осмикнути союзника. Саме тому Китай приєднався до деяких санкцій, запроваджених РБ ООН проти Північної Кореї. Але це жодною мірою не означає підтримку спільного для Заходу жорсткого тиску на Пхеньян. Ба більше, КНР запроваджувала різні торговельні санкції проти Пхеньяна з 2013 р., але вони ніколи не тривали довго. У лютому нинішнього року Пекін припинив закупівлю північнокорейського вугілля, що стало серйозним ударом по фінансовій спроможності КНДР. Однак це можна пояснити ще й тим, що у 2016 р. китайський імпорт вугілля з КНДР сягнув рекордного рівня за останні три роки.
Найскладніше становище в нинішній кризі навколо Північної Кореї в Республіки Корея. Її територія - очевидна мішень для ракетного удару з боку КНДР, а у разі колапсу північного сусіда основна маса біженців також припаде на Південну Корею. Сеул опиняється між молотом і ковадлом і в дедалі більшому протистоянні між США та КНР: Китай - його головний торговий партнер, а США - основний військово-політичний союзник. Довгі роки Сеулу вдавалося зберігати правильний баланс між двома головними партнерами, але для цього потрібна не тільки підходяща міжнародна кон'юнктура, а й стійка внутрішньополітична система. Остання ж сьогодні саме й демонструє крайню нестабільність: до недавнього імпічменту президента Пак Кин Хє слід додати розкол усередині країни через політику національної безпеки. Консерватори виступають за зміцнення альянсу зі США й жорсткішу позицію Сеула стосовно Північної Кореї. Ліберальні сили хочуть підтримувати дружні відносини з Китаєм і вважають, що непохитна політика стосовно північнокорейського режиму довела свою неспроможність, оскільки не змогла стримати його ядерних амбіцій. Незалежно від того, хто невдовзі стане новим президентом країни і якою буде коаліція, необхідна для затвердження прем'єр-міністра, деякі завдання зовнішньої політики безальтернативні: зміцнення співробітництва зі США в галузі безпеки, нормалізація відносин із КНР та більш активна позиція у відносинах із КНДР, особливо з питань ядерної проблематики. Від того, як Сеулу вдасться розібратися в хитросплетіннях цих пріоритетів, наскільки вийде зберегти баланс між ними, залежать і перспективи південнокорейської політики, і сценарій, за яким розвиватимуться американсько-китайські відносини.
THAAD
Ядерна проблема Північної Кореї підштовхує Сполучені Штати і їхніх союзників до жорсткішої, військової, відповіді на виклик. Передусім ідеться про розгортання системи THAAD, "протиракетного комплексу для висотного заатмосферного перехоплення". Цей комплекс стане другим ешелоном (після американських ракет "Петріот") протиракетної оборони Південної Кореї і зможе уражати цілі на висоті від 35 до 150 км при дальності ураження до 200 км. Вартість комплексу оцінюється від 1,5 до 2 млрд дол., і її готові повністю покрити самі США. Чому Вашингтон демонструє таку легковажність у витраті бюджетних коштів, якщо Трамп не втомлюється заявляти, що союзники США по всьому світу мають брати на себе більшу частку витрат на оборону?
Згідно з американсько-корейською домовленістю, THAAD, який розміщуватиметься в Сонджу, перебуває під оперативним і стратегічним контролем США. Це гарантує Вашингтону захист практично всіх великих військових об'єктів у РК, включно з інфраструктурою - портами Пусан і Ульсан. Крім того, хоча ракети-перехоплювачі безсилі проти китайських чи російських міжконтинентальних ракет, радар THAAD може працювати в режимі, який дозволяє виявити запуск балістичних ракет у радіусі до 2000-2500 км, що, своєю чергою, дозволяє відстежувати ракетні комплекси Китаю і далекосхідні комплекси Росії. Лідери обох країн жорстко розкритикували рішення про розміщення THAAD у Південній Кореї, підкреслюючи: комплекс провокує нестабільність і подальшу гонку озброєнь. Росія інформувала, що в планах розвитку оборонної інфраструктури Далекого Сходу враховуватиме появу THAAD у Південній Кореї. Китай також заявив, що залишає за собою право "вжити будь-яких заходів для захисту власних інтересів у сфері безпеки". Дуже ймовірно, що китайське керівництво зайняло досить категоричну позицію під час переговорів із президентом Трампом, пов'язавши можливість тиску на Пхеньян зі згортанням THAAD або, як мінімум, із корегуванням потужності та дальності його радарних систем.
Ціна рішення
Переговори між США і Китаєм щодо Північної Кореї вимагають готовності до компромісів від обох сторін. Залежно від того, чи вдасться сторонам домовитися, можна припустити кілька сценаріїв розвитку подій.
Якщо американсько-китайські переговори з корейського питання виявляться провальними, найімовірніше, це спровокує початок широкомасштабного протистояння США й КНР. Адже після низки скандальних заяв Трампа, спрямованих проти КНР, дві країни вже стали на шлях загострення відносин. А корейська проблема, де зацікавленість у співпраці зумовлена частковим збігом інтересів двох країн, стала чи не останнім містком, який дозволяє підтримувати конструктивний діалог між ними.
Другий сценарій передбачає укладення масштабної угоди між КНР і США. Цей варіант Трамп уже навіть озвучив у інтерв'ю, яке дав перед зустріччю з Сі Цзіньпіном. Але "великий розмін" малоймовірний, зважаючи на багатомірність ситуації навколо Північної Кореї. В ідеалі, для Пекіна прийнятною поступкою з боку Вашингтона була б відмова від THAAD у Південній Кореї. Але це неприпустимо для США, оскільки поставить під сумнів надійність американсько-корейських союзних відносин. Не випадково Трамп, ніби попереджаючи бажання Китаю домогтися поступок у сфері безпеки, поспішив напередодні зустрічі звузити сферу компромісу до домовленостей у галузі торгівлі.
Залишається третій сценарій: дві сторони досягнуть "малої угоди", яка передбачатиме згоду Пекіна добитися від Пхеньяна більшої стриманості, відмови від регулярних показних випробувань, котрі так дратують сусідів і США. Вашингтон, своєю чергою, може погодитися на певні обмеження в застосуванні радарних систем комплексу, а також відмовитися від демонстративних дій ВМС і ВПС у Південнокитайському морі, де американці ігнорують встановлені КНР зони контролю. Цей сценарій також дозволить на певний час відкласти нагромаджені суперечності в американсько-китайських відносинах. Ба більше, він дозволить не загострювати і суперечності США з союзниками, і суперечності всередині США між "китайською партією" та її опонентами. Однак при такому розвитку подій не буде ніякого реального прогресу у вирішенні самої ядерної проблеми.
У кожному разі, хоч який виберуть сценарій, позиція Трампа у північнокорейській проблемі стане головним тестом його політики стосовно Китаю.