Нинішній приїзд в Україну делегації Північноатлантичної ради на чолі з генсеком НАТО Яапом де Хоопом Схеффером був для Києва не просто ще одним етапом «періоду інтенсивних контактів», під час якого оцінюється ступінь виконання нашою країною щорічних цільових планів. Після Бухарестського саміту в українській столиці цей візит розглядали як «особливий». Поставивши перед собою мету отримати на грудневому засіданні комісії Україна—НАТО (КУН) запрошення до Плану дій щодо членства в альянсі (ПДЧ), Київ готувався продемонструвати представникам усіх 26 країн — членів організації не лише консолідовану позицію українського керівництва, а й послідовність євроатлантичної інтеграції незалежно від внутрішньополітичної ситуації.
До грудневого засідання КУН іще півроку. І сьогодні ніхто не може передбачити його результат. Дипломати, які представляють у Києві країни — члени альянсу, вважають, що перспективи приєднання України до ПДЧ залежать від того, чи зуміє українська влада за місяці, що залишилися, провести реформи й досягти успіху в інформуванні населення, а також від стійкості нинішньої парламентської коаліції та політичної стабільності в країні. Нарешті, наскільки Київ буде переконливий у своєму діалозі з Берліном, головним опонентом надання нашій країні Плану дій щодо членства: у Німеччині, де оглядаються на Росію, вважають, що «приєднання України до ПДЧ не сприятиме зміцненню безпеки в регіоні». (Останню тезу, до речі, знову озвучував під час київського засідання КУН посол ФРН в альянсі.)
У міру того як внутрішньополітична криза в нашій країні набуває дедалі різноманітніших форм, меншає й шансів досягти поставленої мети. Інформаційну роботу фактично зведено нанівець. Ситуація погіршується відсутністю реформ в економічних, політичних, судових, адміністративних, соціальній сферах. Показово, що за кілька днів до візиту делегації з НАТО, міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s Ratings Services через нездатність української влади проводити політику адекватних заходів для протистояння інфляції понизило довгостроковий суверенний кредитний рейтинг України в іноземній валюті до «B+» з «BB-» і довгостроковий рейтинг у національній валюті до «BB-» з «BB».
На цьому вкрай несприятливому внутрішньополітичному та економічному тлі українське керівництво все ж намагалося зробити добру міну, аби, продемонструвавши єдність позицій у політиці євроатлантичної інтеграції, вибити з рук опонентів приєднання України до Плану дій щодо членства бодай один аргумент.
У Києві про необхідність приєднання нашої країни до ПДЧ у грудні 2008 р. говорив представникам альянсу не лише Віктор Ющенко. Прем’єр-міністр, відкинувши свою обережність, вирішила взяти участь у зустрічі, що її проводив президент із делегацією Північноатлантичної ради, а після неї самостійно зустрітися з послами і генсеком НАТО. Там Юлія Тимошенко розповідала не лише про потребу проводити інформаційну роботу серед населення чи про те, що представники опозиційних партій голосували за закони, які передбачають вступ нашої країни до альянсу. Відповідаючи на поставлене кимось із послів запитання «Чим може допомогти НАТО Україні?», прем’єр прямо заявила: надати ПДЧ у грудні.
Все це, за словами наших співрозмовників, справило сприятливе враження на багатьох членів делегації, котрі приїхали до України не лише заради того, щоб промоніторити виконання Києвом Цільового плану на 2008 рік, а й скласти уявлення про події в нашій країні не за звітами своїх колег, а з власного досвіду. (Із цього погляду для послів також важливі були й поїздки до Львова, Дніпропетровська та Харкова на зустрічі зі студентами й викладачами, які є представниками однієї з індикативних груп населення.) Також поза увагою дипломатів не залишилося й те, що серед учасників акцій протесту проти вступу України до НАТО, які проходили в Києві, не було представників Партії регіонів. Пізніше узагальнені оцінки цих послів стануть одним з елементів, що формуватимуть позицію урядів їхніх країн до грудневого засідання КУН.
Щоб переконати делегацію Північноатлантичної ради, в Києві також вирішили зробити ставку й на участь нашої країни в операціях із підтримання миру, що їх проводить альянс: це має підсилити український аргумент про збільшення нашого внеску у зміцнення європейської та глобальної безпеки й стабільності. Під час візиту українські переговірники не раз акцентували увагу на цьому факті. Нагадаємо читачам «ДТ», що за кілька днів до приїзду послів до Києва на засіданні КУН на рівні міністрів оборони в Брюсселі було ухвалене принципове рішення про можливу участь України в силах швидкого реагування НАТО. Тоді ж таки наша країна, до речі, приєдналася до програми обміну даними про повітряну обстановку. За словами експертів, це дасть змогу зміцнити можливості контролювати авіарух у боротьбі з тероризмом.
Проте за відсутності реформ і роботи з інформування населення за наявного конфлікту між президентом і прем’єр-міністром консолідована позиція вищого українського політичного керівництва не дає підстав для оптимістичних прогнозів. Генсек альянсу Яап де Хооп Схеффер, до речі, у Києві чітко сказав своїм візаві, що одним з вирішальних чинників у питанні про надання ПДЧ буде стабільна співпраця між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко. Однак наростання протистояння цих двох політиків, криза в парламентській коаліції спонукають багатьох експертів припускати, що відставка Юлії Тимошенко може трапитися будь-якого дня й у Верховній Раді буде сформовано нову більшість. І ще питання: чи піде Ющенко на те, щоб у новій коаліційній угоді був пункт щодо ПДЧ та НАТО, і чи погодяться на цей пункт у Партії регіонів, ураховуючи, що її електорат виступає проти членства України в альянсі.
А тим часом ніщо не переконує Німеччину змінити свою позицію: Берлін, як показав виступ німецького дипломата на засіданні КУН, і далі залишається основним противником приєднання України до ПДЧ. Щоб ця позиція німецького керівництва змінилася, недостатньо, аби президент і прем’єр-міністр публічно демонстрували, що вони дотримуються спільних зовнішньополітичних позицій, чи щоб Україна, посилюючи свою участь у миротворчих операціях альянсу, зміцнювала безпеку в Європі та Азії.
У ситуації, коли канцлер Меркель і міністр закордонних справ Штайнмаєр виходять зі свого бачення геополітичних розкладів, потрібно, щоб Київ мав таку аргументацію, яка може переконати німецьке керівництво відчути пряму зацікавленість у якнайшвидшому приєднанні нашої країни до ПДЧ. Під час візиту Ангели Меркель до Києва в керівництва України нарешті з’явиться можливість відверто поговорити про це й донести своє бачення проблеми. Однак серйозною проблемою для нас є те, що жорстку позицію стосовно України займає не лише представниця ХДС/ХСС Ангела Меркель, а й соціал-демократ Франк-Вальтер Штайнмаєр. А ці політики не будуть через Україну ставити під загрозу розпаду свою правлячу коаліцію.
Усі ці чинники зобов’язують Київ уже сьогодні мати запасний сценарій дій після грудня 2008 року, який дав би країні змогу рано чи пізно все ж приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО й почати його виконувати. Звичайно, якщо на той час українське керівництво не вирішить відмовитися від ідеї, яка дратує як електорат Сходу й Півдня України, так і стратегічного партнера Києва — Москву.
На жаль, відносини України та Північноатлантичного альянсу — це відносини двох, де незримо присутній третій. Обговорювався російський чинник і на нинішніх переговорах. Сьогодні Росія, яка вкрай болісно реагує на перспективу членства Києва в цій політично-військовій організації, веде жорстку інформаційну кампанію, спрямовану на дискредитацію політики євроатлантичної інтеграції. Про те, що Росія виступає категорично проти членства України в Північноатлантичному альянсі, високопоставлені російські чиновники говорять на всіх міжнародних рівнях. Часто вони не гребують свідомою дезінформацією та страшилками, й надалі позиціонуючи альянс як агресивний військовий блок.
Наприклад, віце-прем’єр російського уряду Сергій Іванов на торжествах із нагоди 225-річчя заснування Севастополя, заявив, що вступ України до Північноатлантичного альянсу може призвести до запровадження візового режиму для громадян обох країн. При цьому російський чиновник уточнив, що саме НАТО змусить Україну запровадити візовий режим. І росіянам абсолютно байдуже, що НАТО не має жодного стосунку до візової політики: це прерогатива Європейського Союзу, куди входять більшість країн — членів Північноатлантичного альянсу.
Подібні заяви представників Кремля, які напряму впливають на імідж НАТО на пострадянському просторі, не можуть не зачіпати інтересів альянсу, який у бухарестській декларації підтвердив, що наша країна стане членом організації. А отже, Україна і НАТО повинні разом вести діалог із Росією, намагаючись спільними зусиллями нейтралізувати можливу негативну реакцію Кремля на інтеграцію нашої країни до Північноатлантичного альянсу.