Ситуація на Корейському півострові досягає нового рівня конфронтації. Пхеньян зробив крок до потужного витка протистояння в цьому надзвичайно нестабільному регіоні. Так, в офіційному друкованому органі Трудової партії Кореї - газеті Rodong Sinmun була надрукована стаття під промовистим заголовком: "Угоди про перемир'я між Північною і Південною Кореєю більше не існує". У ній, зокрема, наголошується: американо-корейські маневри, які розпочалися 1 березня, показують, що укладена влітку 1953 р. угода вже не гарантує миру на Корейському півострові; буде анульовано всі угоди, які стосуються припинення політичного і військового протистояння; КНДР більше не має наміру визнавати морський кордон між двома країнами в Жовтому морі.
В іншому матеріалі цієї ж газети - "Агресори провокують своє знищення" - наведено повідомлення з інформаційного бюлетеня (№1021 від 8 березня) секретаріату Комітету з мирного об'єднання Кореї. Впадає в око надзвичайно різкий тон заяви: "Армія і народ КНДР готові до битви на смерть, щоб знищити ворогів. Південнокорейські маріонеткові військові хулігани нерозважливо занурились у конфронтацію і провокації, не підозрюючи всієї серйозності ситуації та її катастрофічних наслідків. КНДР урочисто заявляє всьому світові, що з моменту, коли корейські угоди про перемир'я анулюються через провокування війни американськими імперіалістами та маріонетковими паліями війни, КНДР буде готова без вагань завдати удару правосуддя по провокаторах. Революційні збройні сили КНДР уже перебувають у стані підвищеної готовності, чекаючи на великий крок уперед до національного возз'єднання. Ні США, ні ядерна парасолька, на яку маріонеткові сили покладають роль рятівника, ні міжнародна спільнота будуть неспроможні врятувати групу зрадників нації".
То чого ж домагається КНДР? Чому Північна Корея порушила угоду 1953 р., яка зупинила Корейську війну? У цьому контексті варто нагадати: хоча від часу закінчення війни між КНДР і Південною Кореєю минуло вже майже 60 років, мирного договору між країнами так і не було підписано. Існувала лише угода про перемир'я, що не одне й те саме.
Нагнітання Пхеньяном конфронтації є його відповіддю не лише на військові маневри Сполучених Штатів і Південної Кореї, а й реакцією на санкції, запроваджені Радою Безпеки ООН стосовно Північної Кореї. То чи не збирається КНДР стати на шлях війни і з Організацією Об'єднаних Націй?
У цьому зв'язку цілком закономірно виникають запитання: ультимативні заяви КНДР є політичним блефом чи готовністю режиму Кім Чен Ина піти ва-банк? До яких дій тоді мають вдатися Вашингтон і Сеул - чекати першого удару з півночі і вже потім ухвалювати відповідне рішення чи вести конфіденційні переговори з Пекіном і Москвою, аби ті погодилися на силову зміну режиму у Пхеньяні?
Адже якщо КНДР кине свою більше ніж мільйону армію на територію Південної Кореї і почне бомбити Сеул, північні корейці матимуть перевагу в ініціативі й вестимуть широкомасштабні воєнні дії на чужій території.
Можливий, звісно, і превентивний удар по території Північної Кореї військами Південної Кореї і США. Однак якщо операція здійснюватиметься без погодження з Пекіном, такий розвиток подій здатен втягнути в конфронтацію і Китай.
Є й інший варіант: наприклад, США переконають китайців у тому, що розв'язувати північнокорейську проблему треба разом. Адже в Китаї зовсім не зацікавлені в тому, щоб поряд почалася війна із застосуванням ядерної зброї, бо тоді мільйони північнокорейських біженців опиняться на китайській території.
Але ж може статися і так, що США і Китаю не вдасться виробити спільну стратегію з приводу ядерної загрози з боку КНДР. Як тоді реагуватимуть китайці, коли виявлять ядерні запуски з північнокорейської території? Адже незалежно від того, хто виграє - Північна Корея чи Південна Корея, територія Китаю неминуче зазнає зараження радіоактивними речовинами.
Однак скидається на те, що "хлопчик-король" із сімейства Кімів вирішив зіграти у смертельну гру з дорослими "дядечками-політиками" зі США і Південної Кореї. Але він буде поганим актором, якщо не врахує китайського фактора: йому дозволялося гратися доти, доки ці ігри не загрожували інтересам Китаю. А коли в Пекіні загроза сприйматиметься всерйоз, китайці, не вагаючись, жорстко поставлять зухвальця на місце. Бо одне діло - постійні демарші й провокації, а інше - початок воєнних дій.
Втім, можна розглядати ще й такий варіант. Загроза з боку Північної Кореї є дутою: Кім-молодший не збирається вторгатися на чужу територію. Ризикована провокація потрібна йому для того, щоб знову підштовхнути Захід усе-таки надати економічну допомогу КНДР. Зважаючи на критичний стан, у якому перебуває північнокорейська економіка, Кім Чен Ин використовує свої погрози з метою настрахати країни західної демократії і примусити їх піти на поступки.
У такому разі ці провокації скидаються на поведінку розпещеної дитини, що влаштовує істерики, аби змусити дорослих купити їй іграшку, яку вона хоче. Тоді й відповідь режиму Кімів треба давати таку саму, як і на поводження вередливої дитини, котра не усвідомлює, що робить.
Кім-молодший провокує Захід, аби вичавити з нього допомогу, використовуючи шантаж ядерною зброєю як тверду валюту. А отже, ймовірно, доведеться змінювати колишні підходи, які визначали мирне співіснування двох країн і за яких заплющували очі на всі "фокуси" північнокорейської диктатури.
Адже якщо буде вирішено, що мудріше й дешевше продовжувати провадити стосовно КНДР попередню політику, а по суті продовжувати платити дань режиму Кім Чен Ина, то це лише підсилить віру комуністичної диктатури у свою всесильність.
Якщо ж спробувати закручувати політичні й економічні "гайки" ще більше, то це погіршуватиме загальну негативну ситуацію в Північній Кореї і різко підвищить ризики початку нової корейської війни. А це, звичайно, вимагатиме активної співпраці з Китаєм.
Не можна також відкидати й того, що ненасильницькі дії стосовно КНДР будуть аналогічними тим, які свого часу були використані для падіння режиму в Східній Німеччині і які привели до об'єднання Німеччини.
Тож якби вдалося домовитися з Китаєм, перше, що треба було б зробити, - це припинити практику повернення біженців з Північної Кореї. Зрозуміло, що Китаю не потрібен головний біль, пов'язаний із біженцями з КНДР. Але цілком реально заснувати міжнародний фонд, який опікувався б допомогою північнокорейським утікачам і фінансував їх транспортування до Південної Кореї.
Тоді, можливо, щоб активізувати цей процес, треба було б побудувати великий аеродром у Китаї поблизу річки Ялуцзян, яка розділяє Китай і КНДР, і літаками переправляти біженців до Південної Кореї. Цією "дорогою життя" могли б скористатися, щоб утекти з комуністичного "раю", представники еліти та кваліфіковані інженери і науковці.
Таким чином з'явиться шанс вибити головний козир режиму Кімів - ядерний шантаж. Адже якщо частина вчених та інженерів покине Північну Корею, там уже не буде достатньої кількості фахівців, щоб підтримувати ядерну й ракетну програму. Відтак режим не зможе і надалі використовувати шантаж.
За всієї затратності, ця програма могла б обійтися набагато дешевше, ніж війна з Північною Кореєю. Диктаторський режим у КНДР неможливо повалити, вдаючись лише до жорстких санкцій. Тому для того, щоб нарешті об'єднати Корею мирним шляхом, необхідно шукати нові методи й засоби.