Офіційний Сеул переконує, що зближення і співпраця з північним сусідом сприятимуть пришвидшенню процесу створення зони, вільної від ядерної зброї, та поліпшенню відносин між США і Північною Кореєю. Однак американський істеблішмент дедалі частіше висловлює побоювання, що Сполучені Штати і Південна Корея потрапили в тенета політичних хитросплетінь Кім Чен Ина, які можуть спричинити розкол між союзниками.
Відсутність публічної критики з боку Дональда Трампа на адресу південнокорейського президента Мун Чже Іна, який останнім часом активно просуває ідею пом'якшення санкційного тиску на Північну Корею та можливість укладення з нею мирного договору, створює враження, що два лідери ведуть щодо Північної Кореї узгоджену між собою політику "доброго і злого поліцейських". І це припущення цілком вписується в загальну палітру цьогорічних подій навколо Корейського півострова, що призвели до початку історичних перемовин між США і КНДР та поліпшення міжкорейських відносин завдяки неабияким зусиллям Мун Чже Іна.
Крім того, адміністрація південнокорейського президента постійно наголошує, що в ухваленні рішень стосовно Північної Кореї співпрацює з американськими союзниками. Однак ілюзію повного порозуміння руйнують американські політики й експерти, які не приховують роздратування поблажливістю до Північної Кореї на тлі її мінімальних поступок у процесі денуклеаризації, а також адміністрація президента Трампа, яка неодноразово ставала на заваді реалізації самостійних ініціатив Південної Кореї в північнокорейському питанні.
Так, нещодавно міністр закордонних справ Республіки Корея Канг Кьонг Хва мала кілька неприємних телефонних розмов з держсекретарем США Майком Помпео стосовно втілення міжкорейських домовленостей, яких було досягнуто під час пхеньянського саміту лідерів Південної і Північної Кореї у військовій, економічній і транспортній сферах і які викликали гнів американського колеги через ухвалення рішень без попередніх обговорень зі США. Розходження в поглядах Сеула і Вашингтона на подальше стимулювання Північної Кореї до денуклеаризації стає дедалі очевиднішим, однак не зупиняє президента Муна в бажанні використати перспективи економічної інтеграції як заохочування КНДР до встановлення миру й стабільності на неспокійному півострові і відмовитися від ядерної зброї.
Першим кроком стало підписання у вересні цього року в Пхеньяні Міжкорейського військового договору про запобігання воєнній конфронтації між двома країнами та відведення важкого озброєння з демілітаризованої зони. Договором передбачено встановлення так званих мирних зон у повітрі, на воді й на землі на базі військової демаркаційної лінії та північної обмежувальної лінії по воді (протяжністю 135 кілометрів) без будь-якої військової присутності. Нинішню демілітаризовану зону розширено на два кілометри з кожного боку. За цим договором вже закрито по десять із одинадцяти запланованих по обидві сторони кордону охоронних пунктів і визначено Спільну зону безпеки, яку патрулюватимуть 35 неозброєних військових з кожного боку, а також розпочато розмінування прикордонних територій. Незабаром також планується створити Спільний військовий комітет Півночі й Півдня.
Особливе невдоволення у США й очолюваного ними Командування Об'єднаних сил, що дислокуються у Південній Кореї, викликало запровадження зон без польотів, які поширюються на 80 кілометрів на схід від військової демаркаційної лінії і на 40 кілометрів на захід. Уже з 1 листопада в цих зонах забороняються польоти всіх видів літаків з фіксованими крилами. Зроблено виняток тільки для пошукових операцій та ситуацій, що пов'язані з реагуванням на природні катастрофи. Такі обмеження знижують військову готовність Південної Кореї, оскільки перешкоджають виконанню спостережних польотів для забезпечення розвідувальних даних стосовно позицій протиповітряних радарів і ракет, особливо зважаючи на те, що Північна Корея володіє ядерною зброєю. А також ідуть урозріз із політикою США щодо Північної Кореї, що ґрунтується на санкційному тиску, підтримуваному оперативними розвідувальними даними.
Цей військовий договір, охарактеризований корейськими офіційними особами як "еквівалентний декларації про закінчення Корейської війни", схоже, покликаний спонукати США до більшої поступливості в питанні підписання мирного договору з Північною Кореєю, на якому останнім часом наполягає Кім Чен Ин. Натомість Дональд Трамп однією з передумов офіційного завершення Корейської війни називає денуклеаризацію. Зважаючи на кардинальне розходження поглядів США і КНДР на трактування поняття "денуклеаризація", стає очевидним, що підписання мирного договору за таких умов може бути перенесено на невизначений час.
Попри невдоволення США та критику опозиції, Мун Чже Ін у жовтні своїм наказом, без ратифікації в парламенті, ввів у дію Пхеньянську декларацію і Міжкорейську військову угоду. Очевидно, він намагався уникнути блокування з боку опозиції, яка негативно ставиться до зближення з Північною Кореєю і у вересні відмовилася ратифікувати квітневу Пханмунджомську декларацію. І, схоже, побоювання опозиції не безпідставні. КНДР досі не погодилася надати перелік своїх ядерних об'єктів і допустити інспекторів МАГАТЕ до них, а американська розвідка, спираючись на супутникові дані, висловлює побоювання, що робота над ядерним озброєнням може продовжуватись і далі. Крім того, 16 листопада Центральна агенція новин КНДР повідомила про випробування новітньої тактичної зброї, не розкриваючи деталей щодо її виду та способу тестування. І хоча ця подія йде врозріз із нещодавно досягнутими домовленостями, північнокорейський режим вочевидь збільшує ціну кожної поступки, на яку готовий піти в переговорах зі США.
Другу зустріч Дональда Трампа і Кім Чен Ина попередньо заплановано на початок нового року, але перенесення на початку листопада візиту заступника голови Центрального комітету Робітничої партії Кореї Кім Йонг Чхоля до Вашингтона свідчить про чергове загострення відносин між двома країнами. У цих умовах Мун Чже Іну доводиться докладати чимало зусиль, щоб непростий американсько-північнокорейський діалог не закінчився передчасно.
Щоправда, йому до цього не звикати. Так, перед вересневим візитом до Пхеньяна, президент Мун, зважаючи на неприховане роздратування Сполучених Штатів пробуксовуванням процесу ядерного роззброєння, намагався створити позитивне тло для переговорів з Кім Чен Ином. Схоже, південнокорейський президент вирішив продемонструвати своєму візаві реальні перспективи від співробітництва між двома країнами, запустивши в дію окремі весняні домовленості. За тиждень до зустрічі, попри опозицію США, на кордоні двох країн на території Кесонського індустріального парку було відкрито спільний офіс з питань співпраці, торгівлі та партнерства, який передбачає роботу на постійній основі 30 південнокорейських і від 15 до 20 північнокорейських співробітників. Уряду Південної Кореї довелося налагодити пряме постачання електроенергії до офісного приміщення зі своєї території замість використання дизельних генераторів, щоб уникнути звинувачень з боку США в постачанні забороненого санкціями дизельного палива на територію Північної Кореї.
Роботу самого індустріального парку, який після понад десяти років функціонування закрили 2016 року через активізацію північнокорейських ядерних випробувань, країни домовилися поновити, щойно знімуть санкції. В минулому на території індустріального парку працювало близько 124 південнокорейських компаній з виробництва одягу, тканин, автомобільних запчастин, напівпровідників тощо із залученням 54 тисяч північнокорейських робітників.
Адміністрація США хоч офіційно й не заперечує проти міжкорейського транскордонного співробітництва, але прискіпливо спостерігає за просуванням діалогу між двома країнами. Ба більше, після пхеньянського саміту Сполучені Штати попросили південнокорейський уряд надати перелік спільних проектів і графік їх виконання задля виявлення тих, що потенційно можуть порушувати санкції. Під сумнів одразу потрапило відновлення залізничного сполучення між двома країнами, яке активно підтримує президент Мун і яке у перспективі мало б з'єднати країну з Європою через Трансмонгольську й Транссибірську магістралі. На превелике здивування корейського уряду, командир Об'єднаних сил Вінсент Брукс заблокував інспектування залізничного полотна в районі військової демаркаційної лінії та тижневе тестування руху поїзда з Сеула до кордону, а потім північнокорейською територією до китайського Сіньї. Однак офіційний Сеул не має наміру відмовлятися від запланованої до кінця року офіційної церемонії відкриття залізниці, а саму відбудову та модернізацію колій на північнокорейській території планує розпочати після узгодження деталей зі США.
Як бачимо, в нинішній ситуації, без згоди Ради безпеки ООН та волі США зняти бодай частину санкцій або надати дозвіл на окремі види діяльності південнокорейським компаніям, економічна співпраця між Кореями видається малоперспективною, а крім того, Південна Корея ще й ризикує зіпсувати відносини зі Сполученими Штатами.
Так, нещодавня спроба південнокорейського уряду самостійно зняти накладені 2010 року на КНДР односторонні санкції через атаку на військовий корабель та вбивство 45 моряків, розлютила навіть Дональда Трампа, який наголосив, що "вони не зможуть цього зробити без нашої згоди". А Державне казначейство США одразу попередило фінансові установи Південної Кореї про можливі ризики для них у разі відновлення фінансових операцій з Північною Кореєю. До слова, понад 80% південнокорейських операцій з імпорту та експорту відбуваються в доларах і проходить через головні банки США.
Зважаючи на ситуацію, під час цьогорічної сесії Генеральної асамблеї ООН та офіційного візиту до Франції південнокорейський президент закликав світову спільноту пом'якшити санкції проти Північної Кореї, щоб "продемонструвати їй підтримку правильності обраного нею шляху і стимулювати пришвидшення процесу денуклеаризації". А минулого тижня під час саміту АСЕАН він обговорив це питання з російським президентом. Риторика Мун Чже Іна збігається не тільки з позицією лідера КНДР і текстом промови північнокорейського міністра закордонних справ на сесії Генеральної асамблеї ООН, а й позиціями Росії та Китаю. Дві країни критикують США через жорсткий підхід до Північної Кореї і наполягають на покроковій та більш гнучкій політиці щодо неї. Їхня позиція підриває міжнародний консенсус у міжнародній політиці щодо Північної Кореї, якого було досягнуто торік, особливо зважаючи на те, що обидві країни є постійними членами Ради безпеки ООН.
Натомість Сполучені Штати звинувачують Китай і Росію у постачанні до КНДР заборонених товарів, а у вересні цього року наклали нові санкції на кілька компаній, що причетні до нелегального вивозу та перепродажу північнокорейського вугілля через російські й китайські порти. До речі, представники кількох південнокорейських металургійних комбінатів були помічені під час купівлі цього вугілля через російський порт Находка, але поки що їм це зійшло з рук, а всередині країни скандал вдалося загасити.
Вашингтон не приховує занепокоєння, що посилення міжкорейського співробітництва може вийти за межі його впливу, тим самим значно послабивши його переговірні позиції з Північною Кореєю, а також підірвати шістдесятип'ятирічні союзницькі відносини з Сеулом. Треба визнати, що і для Південної Кореї втрата історичної підтримки США є болісним питанням, особливо на тлі сформованої роками недовіри до північного сусіда. Тож Мун Чже Іну для реалізації своєї зовнішньої політики доведеться винаходити неабиякі дипломатичні маневри, щоб "дружити" з Кім Чен Ином і не розгнівати Трампа.