Навряд чи когось можуть здивувати результати венесуельських виборів і "перемога" на них ставленика Уго Чавеса Ніколаса Мадуро. Адже ці вибори фактично відбулися на хвилі постчавесівської істерії, коли значна частина суспільства проголосувала за Об'єднану соціалістичну партію Венесуели (PSUV) , незважаючи ні на що, зокрема й на розвал економіки країни, а корупція і колапс економіки стали прямим наслідком користолюбства та ненажерливості керівництва PSUV.
Приблизно так само чисто "перемагали" Сталін, Брежнєв, Мао Цзедун, Хо Ши Мін, Пол Пот і великий друг лівих Саддам Хусейн.
Уго Чавес передає з того світу Ніколасу Мадуро країну з різким падінням економіки, зменшенням видобутку нафти і знищеним середнім класом. Фактично, зруйновано стовпи, на яких венесуельське суспільство могло б успішно функціонувати.
Проте Чавес не лише знищив свою країну, він посадив на голку подачок сусідні держави-жебраки, зокрема Болівію та Еквадор, і постачав дешеву нафту не тільки Кубі й Нікарагуа, а й Гаїті та ще низці маленьких держав у Карибському морі.
Втім, авторитарний соціалізм завжди зазнає невдачі. Варто лише придивитися до історії і до того, які "здобутки" принесли країнам світу невдалі соціалістичні експерименти. Адже люди - це не колективні комахи на кшталт мурах чи бджіл. Вони не можуть плідно працювати, перебуваючи у соціалістичному "вулику".
Людське суспільство потребує абсолютно іншої організації. І незалежності від дій центрального уряду, що, як у Венесуелі часів Уго Чавеса, намагається перетворити громадян на "комах", які б в усьому були залежні від тих, хто забирає в них усе, а потім ледь-ледь підгодовує, видаючи це дійство за справжній апофеоз соціальної справедливості.
Під час квітневих президентських виборів політична корупція і соціальні маніпуляції вкотре вкрали у венесуельців можливість змінити їхнє життя на краще. Адже продовження перебування в соціалістичному пеклі врешті-решт може привести до результатів, які має сьогодні Куба.
Наразі Уго Чавес і його "сім'я" привласнили майна на 2 млрд дол, не кажучи про те, що й інші численні полум'яні революціонери-соціалісти з надзвичайною легкістю шурували своїми загребущими руками по скарбниці Венесуели.
Чавесівська військова хунта, крім контролю над ЗМІ і урнами для голосування, повністю взяла під свій контроль нафтову галузь у Венесуелі. Після цього держава втратила 50% обсягів цієї продукції, а видобуток нафти й далі продовжує катастрофічно падати, незважаючи на її величезні обсяги, що розвідані у басейні річки Оріноко.
Ніколас Мадуро та його соціалісти з PSUV, купуючи подачками за нафтодолари голоси венесуельської бідноти, звісно, можуть ще продовжити боліваріанські експерименти над своєю країною. Але цим вони одночасно наближають і вибух демократичної революції. Адже постійний дефіцит найнеобхідніших продуктів харчування неможливо довічно замінювати заяложеними популістськими гаслами, а сповідування авторитарного соціалізму завжди закінчується загальними стражданнями та руйнуванням.
Втім, хоча це може прозвучати парадоксально, але не варто виключати того, що "перемога" Мадуро є навіть певним позитивом для його суперника Енріке Капрілеса. Оскільки у такому разі чавесисти не зможуть на нього "повісити" відповідальність за гіперінфляцію, брак ресурсів, дефіцит продовольства, розгул злочинності і тотальну корупцію, які неодмінно передаватимуться разом зі спадщиною Чавеса. І Ніколасу Мадуро доведеться взяти всі ці "здобутки" правління режиму Чавеса на себе.
У Венесуели є всі шанси у часи президенства Мадуро повністю перетворитися на клептократичну республіку, з тією лише різницею, що до дерибану "сім'ї" Чавеса тепер приєднається ще й сім'я Мадуро. Поведінка "нової влади" передбачувано зведеться до розкрадання нафтових доходів і перекачування їх на таємні рахунки у швейцарських банках.
Тим часом, хоч Мадеро і є ставлеником диктаторської родини братів Кастро, Куба не зможе нагодувати мільйони голодних венесуельців. А новий клас апаратників у Каракасі, який виникне за правління Мадуро, не обов'язково буде настільки підготованим і навченим, щоб утримувати далі владу без Чавеса.
У період президентської кампанії всі політичні сили стали заручниками Об'єднаної соціалістичної партії Венесуели. Для перемоги Мадуро безсоромно використовувались державні кошти, а державних службовців примушували відвідувати мітинги та громадські заходи під загрозою звільнення з роботи. Водночас держслужбовцям було суворо заборонено відвідувати будь-які заходи на підтримку Капрілеса.
Але Ніколасу Мадуро не так легко буде перевести на свою користь культ особистості Уго Чавеса. Зараз він "переміг", позиціюючи себе як друге втілення Чавеса. Але навіть у прихильників соціалістів ейфорія дуже швидко мине, коли їм доведеться зіштовхнутися з погіршенням і так катастрофічного стану венесуельської економіки.
А в політиці Мадуро не вдасться ігнорувати опозицію після такого непереконливого "виграшу". Хоча він і не зможе піти на поступки опозиціонерам, бо це накличе на нього гнів ортодоксальних чавесистів у його команді. Проте він також не зможе й придушити опозицію, оскільки навіть Чавесу не вдалося, хоч як він цього прагнув, впоратися з цим завданням.
Таким чином, напрошується висновок, що Ніколас Мадуро буде не лише слабким президентом, а й президентом перехідного періоду. Враховуючи ці обставини, для Енріке Капрілеса такий розвиток подій є, можливо, найкращим варіантом. Адже після того, як Мадуро доведе економічну ситуацію у Венесуелі до повного колапсу, вже ніхто не зможе сказати, що боліваріанська революція Уго Чавеса має хоч примарне майбутнє.