Нечисленні демонстрації, що розпочалися минулої п'ятниці, за кілька днів переросли в багатотисячні мітинги, учасники яких, використовуючи тактику "мережевої боротьби", то перекривають вулиці, то блокують державні установи. Протестують не тільки в Єревані, де проживає третина тримільйонного населення Вірменії, а й у таких великих містах як Гюмрі й Ванадзор. І хоча в цілому акції непокори проходять спокійно, час від часу виникають сутички між демонстрантами і поліцією.
Спочатку протестувальники намагалися не допустити затвердження в парламенті прем'єр-міністром екс-президента Сержа Саргсяна, який керував країною останні 10 років. На їхню думку, призначення Саргсяна очільником уряду означає легітимацію його третього строку перебування при владі та консервацію нинішнього режиму на багато років. Адже, на відміну від президента, прем'єр-міністр може обиратися необмежену кількість разів. Однак попри масові протести Саргсян усе ж таки став очільником кабінету.
За колишнього президента проголосували 77 депутатів Національних зборів зі 105 парламентаріїв, проти - 17. Підтримали Саргсяна правляча Республіканська партія та її коаліційний партнер Вірменська революційна федерація "Дашнакцутюн". Проти виступили частина фракції "Царукян" і опозиційний блок "Елк" ("Вихід"). Того ж дня указ про призначення прем'єра підписав президент Армен Саркісян.
Отже, головної мети істеблішменту - продовжити перебування при владі Сержа Саргсяна та його наближених - досягнуто. Тепер, після конституційної реформи 2015 р., що зафіксувала перехід від президентської форми правління до парламентської, у руках Саргсяна практично вся повнота виконавчої влади.
Показово, що 10 років тому перемога Сержа Саргсяна на президентських виборах також викликала масові акції протесту. У березні 2008 р. прибічники першого президента Вірменії Левона Тер-Петросяна зібрали на вулицях Єревана стотисячні мітинги, звинувачуючи владу у фальсифікаціях і заперечуючи перемогу Саргсяна на президентських виборах. Тоді політична криза закінчилася силовим придушенням протестів і загибеллю демонстрантів.
Після голосування в парламенті лідер протестів очільник партії "Громадянський договір" (яка входить до блоку "Елк") Нікол Пашинян заявив, що "в країні склалася революційна ситуація", і проголосив початок "оксамитової революції". За його словами, протестний рух "користується повсюдною підтримкою народу", а Саргсян - "відразою народу". Але, оцінюючи ситуацію як "революційну", Пашинян перебільшує, хоча у Вірменії й справді високий рівень протестних настроїв.
У вірменському суспільстві традиційне невдоволення владою. Нині ж роздратування посилюється втомою від десятирічного правління Саргсяна. І, звичайно ж, вірменів не могла не обурити поведінка колишнього президента, який два роки тому переконував, що не має наміру пересідати в крісло прем'єра.
Та головна причина протестних настроїв - важка соціально-економічна ситуація в країні. Обіцяних владою структурних реформ так і не проведено. Низький рівень життя та високе безробіття примушують громадян виїжджати з Вірменії. В економіці домінують монополії та олігархат. Корупцією охоплені всі державні інститути. У держапараті процвітає непотизм.
Соціально-економічні проблеми в минулому вже призводили до соціального вибуху. Наприклад, у червні 2015-го. Причиною акцій протесту тоді стало підвищення тарифів на електроенергію, яку споживачам постачає компанія "Електромережі Вірменії", що належить російському ВАТ "Интер РАО". Однак у 2015 р. демонстрації не призвели до політичної кризи. Малоймовірно, що станеться вона й цього разу.
Одна з причин полягає в тому, що невдоволення вірменів рівнем життя та місцевою владою зовсім не означає, що вони готові до радикальних дій. Багато хто вважає, що "революція" призведе до "кошмарних наслідків" у Вірменії, до повторення подій, які сталися в Україні після Євромайдану. (Чимало вірменів, які дізнаються про те, що відбувається у світі, з російських телеканалів, вважають, що саме протести "радикальних націоналістів" спричинили в Україні "економічний колапс" і "громадянську війну").
Багато в чому подальший розвиток ситуації у Вірменії залежить від того, як влада реагуватиме на протести; чи проводитиме уряд Сержа Саргсяна економічні та соціальні реформи, поступово поліпшуючи життя своїх співгромадян; чи буде переформатовано правлячу партію, і чи опиняться при владі нові люди. Утім, перші кадрові призначення, зроблені Саргсяном, говорять про те, що в уряді він спиратиметься на старі перевірені кадри.
Наразі ж у влади є два варіанти дій: або вона піде на силовий розгін мітингувальників, коли неминуче проллється кров, або очікуватиме, коли акції протесту вщухнуть самі. Останній сценарій найбільш імовірний. Показово, що поліція загалом поводиться стримано щодо опозиціонерів, дедалі більше тільки погрожуючи наслідками блокування будівель. Це не ознака слабкості влади, як може здатися, а давно вироблена модель поведінки силових структур Вірменії в умовах вуличних протестів.
Судячи з усього, Пашинян, який має багатий досвід участі в акціях непокори, ілюзій не має: як і в минулому, нинішні акції протесту розвиватимуться за схемою "вийшли, погаласували, пішли". Власне кажучи, після голосування в парламенті учасників протестів значно поменшало.
Однак як політик, котрий вибудовує своє політичне майбутнє на вулицях Єревана, Нікол Пашинян прагне не просто переформатувати опозицію під себе, а створити собі імідж її безальтернативного лідера. І, звинувачуючи Саргсяна в неефективному управлінні країною та погіршенні економічної ситуації, збираючи навколо себе тисячі невдоволених, лідер "Громадянського договору" намагається не розгубити своїх прибічників та залучити нових.
Утім, так само очевидно, що Пашинян не має ні чіткого плану дій, ні серйозної політичної команди, ні політичної підтримки. Він виявився самотнім: чимало партій дистанціювалося від протестів. При цьому опозиційні політики стверджують, що "солідарні з тими вимогами змін у країні, які є необхідними" і виступають проти третього строку Сержа Саргсяна. Такою є позиція навіть найближчих союзників "Громадянського договору".
Наприклад, представники партії "Світла Вірменія", партнера "Громадянського договору" по блоку "Елк", виступають проти методів Пашиняна, хоча й заявляють, що не заважатимуть йому. "Попри те, що ми повністю довіряємо нашим колегам у даному питанні, ми, однак, поки що не віримо в те, що можна щось змінити вуличними акціями протесту", - заявив член "Світлої Вірменії" депутат Геворг Горгісян.
Минулої середи Пашинян нарешті розкрив свій план, як він збирається домагатися зміни влади. Виступаючи на мітингу на площі Республіки, лідер "Громадянського договору" закликав громадян розпочати сидячі акції протесту всередині державних установ, продовжувати акції громадянської непокори. Крім цього, він закликав натиснути на місцеві органі влади - сільських старост, мерів міст, представників муніципалітетів, - щоб ті виступили з заявами на підтримку "оксамитової революції".
Утім, ці ініціативи складно назвати планом. Швидше, це спроба в терміновому порядку зайняти своїх прибічників якимись діями в умовах, коли не було досягнуто головної мети - зірвати голосування в парламенті. Але ці дії створюють дискомфорт для влади, демонструючи Саргсяну і його політичним партнерам, що у вірменському суспільстві зростає невдоволення, а в опозиції з'явився новий харизматичний лідер.