Наступного дня після непереконливого військового святкування 9 травня російський президент Владімір Путін прийняв відставку п'ятьох губернаторів і призначив тимчасових виконувачів обов'язків. Імовірні ще кілька відставок та призначень.
Рудиментарні вибори
Загалом, колективна ротація номінально виборних глав регіонів — звичайна для Кремля процедура. У Російській Федерації 93 законних суб'єкти, до яких 2014 року було додано тимчасово окуповані Крим та Севастополь. Щорічно у вересні в єдиний день голосування обирається приблизно чверть губернаторів. Звичайна практика полягає в тому, що глав регіонів, яким із різних причин не світить переобрання, Кремль навесні посилає в добровільну відставку й призначає тимчасових виконувачів обов'язків, яким доручають перемогти на найближчих виборах. Восени за результатами виборів проводиться «дозачистка».
Але нинішня відставка глав регіонів — перша така концентрована й швидка. Зазвичай процес розтягувався на кілька тижнів, демонструючи боротьбу амбіцій і кланів. Тепер же деякі ознаки свідчили, що відставлені губернатори не просто не заперечували, а й були раді залишити посаду.
Відбулася заміна глав регіонів, які не мають прямого стосунку до війни, — Республіки Марій Ел, Кіровської, Рязанської, Саратовської і Томської областей. Але очевидний принаймні один зв'язок між війною та відставками. В Росії активно заговорили про скасування самих губернаторських виборів. У Росії з 2020 року впроваджено в практику «голосування на пеньках» — триденна процедура волевиявлення в будь-яких придатних для цього місцях, що дає Кремлю незмінно гарантований результат. Але в умовах війни постає питання необхідності витрачати фінансові й політичні ресурси на це дійство.
Цілком можливо, що нинішні відставки і призначення — не звична ротація, а відпрацювання нового механізму призначення. Коли щось і зупиняє Кремль у питанні скасування виборів — то це намір продемонструвати світові ознаки нормальності на випадок пошуку «компромісу» та підтримки стабільності серед регіональних еліт.
Зона колосальної невизначеності
Росія з початком широкомасштабного військового вторгнення в Україну після швидкого санкційного удару зуміла утримати макроекономічні показники в комфортних для Владіміра Путіна рамках. Адміністративним регулюванням, фактично скасуванням вільної конвертації, курс рубля повернули до рівня, що був до початку вторгнення. Позитивне зовнішньоторговельне сальдо, попри санкції, тільки зросло, — імпорт упав стрімкіше за експорт. Нестачі валюти (крім готівкової), ввезення якої припинене, в Росії немає. Все це дозволяє економічному блоку російської влади обіцяти, що інфляцію за результатами року буде утримано в межах 25%, а падіння ВВП обмежиться приблизно 10%.
Економічному блоку російської влади, на відміну від силового, чистки не загрожують. Його керівники не знали про підготовку широкомасштабної війни, але зуміли пом'якшити санкційний удар. Однак помітні ознаки того, що, як і в губернаторському корпусі, в цьому середовищі сильні настрої залишити потопаючий корабель. Про це можна судити з відносної відвертості висловлювань голови Центрального банку Росії Ельвіри Набіулліної, яку, ймовірно, Путіну справді довелося вмовляти на продовження повноважень, що спливали цієї весни.
Коментуючи наприкінці квітня чергове зниження облікової ставки, Набіулліна заявила: «Ми перебуваємо в зоні колосальної невизначеності». Трохи раніше, під час перепризначення в Держдумі, вона прогнозувала, що наприкінці другого — на початку третього кварталу буде вичерпано ресурси інерційного розвитку й економіка ввійде в період «структурної трансформації». Випереджувальне зменшення імпорту, порівняно з експортом, дає змогу втримувати курс рубля й інфляцію. Але Росії загрожує не просто падіння внутрішнього споживання, а стрімка зупинка будь-якого виробництва, що залежить від міжнародного поділу праці.
Погоджені на рівні Путіна засоби порятунку економіки в умовах «структурної трансформації» сумнівні. Експортні галузі передбачається підтримувати за рахунок збільшення енерго- й ресурсоємності внутрішнього виробництва. Промисловість планується підтримувати «човниковим імпортом» і «зворотною індустріалізацією», що передбачає повернення до радянського технічного рівня. Теоретично, це дозволить політичному режимові утримувати владу. Але Центральний банк і міністерство економіки не дають політичних гарантій. Вони можуть лише певний час утримувати курс рубля та спробувати відновити виробництво «Жигулів», доки не стане зрозуміло, що це другорядні чинники політичної стабільності.
Зайвий сиквел
Російські силовики видаються найменш стійкою частиною російської еліти. 9 травня 2022 замість обіцяної ними перемоги Путін змушений був оголосити сиквел «великої вітчизняної війни», причому знятий «Мосфільмом» без ознак голлівудського блокбастера. На «параді перемоги» в кадрі російського телебачення не було колишніх зірок російського військового істеблішменту. Вигляд міністра оборони Сєргєя Шойгу в генеральському мундирі був таким, наче він втратив шанси на нову спільну з Путіним відпустку в Хакасії. Офіційно російська влада ніяк не підтверджує численних неофіційних ознак того, що в силовому блоці відбуваються глибокі зміни. Але, зважаючи на все, вони є, і вони глибокі.
Завдання, які ставлять Путін і його найближче оточення перед оновленим силовим блоком, імовірно, обмежені. Це й дозволяє провести чистку. Про характер завдань можна судити з несподіваного загострення дискусії у США та Європі, що саме має стати підсумком російсько-української війни. Мейнстрим у тому, що Росія в цій війні має бути розгромлена й на тривалу перспективу позбавлена можливості вчинити новий військовий напад. Але несподівано сильно прозвучала думка, що достатньо було б не дати Росії перемогти, інакше російська влада опиниться в безвихідному становищі й може наважитися на катастрофічні дії. Між «бути розгромленою» і «не перемогти» є люфт, куди Росія може спробувати вклинитися.
Цілком можливо, що саме загострення таких дискусій — результат російських зусиль. Кремль міг висловити готовність зупинитися на вже захоплених в Україні рубежах і почати дипломатичний пошук «компромісу». Кремль, імовірно, розраховує, що в західних столицях знайдуться ті, хто вважатиме умовний «Мінськ-3» кращим варіантом, ніж продовження війни до перемоги України в її конституційних кордонах.
Це означало б, що російський режим пропонує міжнародній коаліції, сформованій на підтримку України, варіант власного виживання, який міг би бути сприйнятим як прийнятний. Можливо, режим готовий стати трохи «нормальнішим». У цьому плані, показово, що серед п'яти нових регіональних призначенців тільки один має військовий бекграунд. Але Кремль міг зробити й привабливішу пропозицію — припинити гібридну війну в її множинних виявах, від «шредеризації» і маніпуляції енергетичними ринками до наркотрафіку та дій приватних військових компаній.
Однак Росія продовжує вперто наполягати, щоб їй «віддали» бодай шмат України разом із населенням та воєнними трофеями. Якщо війна закінчиться переконливою перемогою України, нинішній політичний режим у Росії може не пережити цього року. Щоб вижити на умовах «компромісу», він лякає «неприйнятними ризиками стратегічного характеру», які, згідно з Путіним, можуть призвести до «миттєвих зустрічних ударів у відповідь». Але ця спроба пожвавити заяложений страх ядерної війни навряд чи варта призу, який може принести військова перемога України. Цей приз — усунення будь-яких військових загроз із боку Росії на тривалу перспективу.
Усі статті Олексія Їжака читайте тут.